Місячна трилогія () — трилогія науково-фантастичних романів польського письменника Єжи Жулавського, написаних між 1901 і 1911 роками, see also mirror. Її перекладено російською, чеською, німецькою, англійською та угорською мовами, кілька разів перевидано в Польщі. Це його найвідоміші твори.
Резюме Перший том, На срібній планеті (Na Srebrnym Globie; перше книжкове видання: Львів, 1903) описує у формі щоденника історію висадженої експедиції земних астронавтів, які опинились на Місяці та заснували там колонію. Через кілька поколінь вони втрачають більшу частину своїх знань і перебувають під владою релігійного культу. Другий том, Завойовник (Zwycięzca; перше видання книги: Варшава, 1910), зосереджується на очікуваному колоністами Месії, ще одному мандрівнику із Землі. Після початкового успіху він не виправдав їхніх очікувань і був убитий в алегорії на смерть Ісуса Христа. Третій том Стара земля (Stara Ziemia; видання першої книги: Варшава, 1911). описує візит двох місячних колоністів на Землю в XXVII столітті.
Том 1: На срібній планеті (Na Srebrnym Globie) [перше видання — Львів, 1903]
На срібній планеті — перша книга трилогії, в якій у розповіді від першої особи розповідається про одіссею та наступні випробування катастрофічно непрорахованої експедиції на Місяць за участю чотирьох чоловіків і однієї жінки. У рамках тієї ж місії другий ракетний корабель із двома французькими мандрівниками, братами Ремоґнерами, одразу після цього направляється до срібної кулі. Вони теж втрачені, ймовірно, після падіння на поверхню Місяця.
Читач, однак, знайомий лише з обставинами подорожі першого ракетного корабля. На самому початку розповіді творець і керівник проекту, ірландський астроном О'Тамор, якого читачі цієї хроніки так і не дізнаються, гине в результаті удару при посадці. Інший учасник, англійський лікар Томаш (Томас) Вудбелл, вмирає від отриманих травм незабаром після цього, залишаючи свою наречену Марту, таємну заміну німецького учасника, який відмовився в останню хвилину, з двома чоловіками, що залишилися, один з яких це Ян Корецький, польський оповідач. Іншим мандрівником і суперником Корецького щодо Марти є бразильсько-португальський інженер Пьотр (Пітер) Варадол.
Немає надії на повернення чи порятунок, але є можливість вижити на іншій, схожій на Землю, хоч і суворій і безлюдній стороні Місяця, де кисень і вода обмежені. Після перших двох розділів розповідь Корецького зосереджується на тяжких стосунках Марти та Варадола, коли вони народжують перше покоління фізично низькорослих дітей, а оповідач виступає як розбитий серцем, дедалі ізольованіший спостерігач і літописець. Нащадки цих піонерів космосу, чиї початкові покоління є результатом інцесту між братами та сестрами, зрештою заселяють придатну для життя частину планети, називаючи себе селенітами. Вони створюють релігію, засновану на приході рятівника, який дозволить їм здійснити свою долю і колись повернутися на планету своїх предків, Землю.
Майже півстоліття після його прибуття, коли Марти та Варадола вже давно немає, старий і вмираючий Корецький намагається дістатися до початкового місця приземлення та, останніми зусиллями, відправляє хроніку, яку ми щойно прочитали, на його рідну планету за допомогою ракети з єдиним повідомленням, яке було приєднане до оригінального ракетного корабля саме з такою метою.
Короткий «пролог» неназваного спостерігача Землі, написаний як частина сюжету, відкривається «На срібній планеті» спогадами про експедицію через п'ятдесят років після її відправлення, обговоренням реакції мешканців Землі на ймовірну втрату мандрівників, а потім описом як ракета Корецького, націлена на К… [ймовірно, позначає Краків, де була написана історія] обсерваторію, знайдений помічником, який там працював. Обвуглені сторінки, що містяться в ракеті, ретельно транскрибуються помічником і згодом представлені на розгляд нам, читачам майбутньої Землі.
Том 2: Завойовник (Zwycięzca) [перше видання — Варшава, 1910]
Події «Завойовника», найдовшого та найскладнішого з трьох томів, розгортаються через століття після першої подорожі. Все починається з посадки на Місяць ракетного корабля, першого прибуття з Землі після двох перших експедицій. Новий космічний корабель, створений вченим Яцеком як значно вдосконалений прототип для запланованої, але покинутої другої серії місячних експедицій, несе одного несанкціонованого пасажира — друга Яцека Марека (Марка), авантюрного молодого планувальника космічних технологій, якого фізично і духовно карликові селеніти вітають свого довгоочікуваного спасителя (Марек, нічого не знаючи про існування селенітів, мав лише намір дослідити, що сталося з початковою експедицією, а потім повернутися на Землю).
Відчайдушні селеніти, які створили грубо організоване і нерівноправне, але, тим не менш, функціональне сільськогосподарське суспільство, знаходяться на межі поразки у своїй багаторічній боротьбі проти поневолення споконвічними правителями-мешканцями Місяця, телепатичними, чорнокрилими, дияволоподібними сернами, які піднімаються з пекельних надр бездонних печер Місяця. Надзвичайно розумні та безжальні, з органами, здатними виробляти електричні розряди, подібно до електричного вугра, серни керують селенітами залізною рукою та витягують з них данину продуктами, послугами та потомством. Серни також ґвалтують селенітських жінок, щоб вивести гібриди людей і сернів: коли м'які білі щупальця серна, приховані під його крилами, схоплюють і вражають електричним струмом селенітку, вона вагітніє і починає виношувати зменшеного, інтелектуально низькорослого гібрида, відомого як смертоносця (морта). Непохитно вірні раби сернів, смертоносці ставляться трохи краще, ніж собаки, і навчені ненавидіти та переслідувати селенітів. Селеніти ненавидять смертоносців навіть більше, ніж сернів, і будь-яку селенітку, запліднену від серна, забивають камінням до смерті.
На основі уривків християнського вчення та історій, які передаються усно, селеніти розробили власну систему вірувань, Релігію Приходу, зосереджену навколо надії, що хтось прийде з Землі, щоб врятувати їх від їхньої долі. З цією метою релігійний орден проводить безперервне пильнування біля місця висадки початкової експедиції. Коли корабель Марека приземлився (Яцек запрограмував корабель на прибуття до початкового місця посадки), його бурхливо зустрів радісний натовп, який переконаний, що Марек є їхнім спасителем і врятує їх від панування сернів. Марека привозять до селенітської столиці, щоб його прийняв головний жрець Малагуда. Замість того, щоб бути в захваті від прибуття Марека, мудрий Малагуда натомість стурбований, оскільки він визнає потенціал для суспільних потрясінь і усвідомлює, що релігія може не вижити, якщо її головне пророцтво заснування сповниться. Зіткнувшись з вибором: оголосити Марека месією або оголосити його фальшивим месією, Малагуда натомість залишає свою посаду, скидає мантії та йде у відставку.
Онука Малагуди закохується в Марека, водночас налякана святотатством своїх почуттів до нього. У свою чергу, Марек, до якого селеніти ставляться як до живого бога, просто вважає її прихильність кумедною і приділяє їй мало уваги, ставлячись до неї майже як до дитини. Підживлювані хвилею релігійного запалу, селеніти штурмують фортецю сернів, яка керує їхньою територією (як взірець Зулавський використав Варшавську цитадель, побудовану в ХІХ столітті для зміцнення російського імперського контролю над окупованою Польщею). Сили сернів та смертоносців піддані атаці, втікає лише керуючий розумом, голова сернів, втілення Люцифера, Авій. Поранений Авій ховається в Селенітському храмі, але його захоплює внучка Малагуди. Марек чинить опір народним вимогам страти Авія і натомість ув'язнює його в священному склепі Храму, сподіваючись повернутися на Землю разом із ним як доказом існування позаземного життя.
Спонукані успіхом у завоюванні фортеці сернів, селеніти мобілізують великі збройні сили та на чолі з Мареком непомітно перетинають місячне море вночі, щоб напасти на батьківщину сернів. Серни були піймані зненацька і гинули тисячами, але завдали удару у відповідь. У міру того як війна триває і стає все більш складною, в селенітській столиці розвиваються релігійні заворушення. Провідний член релігійного ордену публічно сумнівається в статусі Марека як месії та планує скинути його з престолу за його відсутності. Новий головний жрець Севін дізнається про це і вирішує терпіти це, щоб, якщо Марек зазнає невдачі або громадськість обернеться проти нього, знайдеться резервний лідер, готовий зайняти його місце. Сумнів і образа зростають ще більше, коли Марек намагається реорганізувати селенітське суспільство за соціалістичними принципами, і коли він виявляється неспроможним повернути до життя тих, хто загинув у конфлікті (селенітські релігійні вчення стверджують, що їхній рятівник міг би воскрешати мертвих). Ув'язнений у в'язниці склепу храму, Авій використовує свою хитрість і телепатію, щоб переконати онуку Малагуди звільнити його. Під час втечі він смертельно вбиває електричним струмом кількох селенітів, у тому числі Малагуду. Але оскільки війна в цілому йде добре, а новини з фронту хороші, селеніти здебільшого байдужі до його втечі.
Сили Марека поступово рідшають, а боєприпаси для війни з сернами починають вичерпуватися. Коли війська селенітів просуваються в глиб батьківщини сернів, вони зустрічають масовий опір і лише з великими труднощами беруть столицю. Авій (який повернувся до столиці сернів) знову уникає захоплення і втікає через замкнені двері. Місто має незвичайні властивості, і селеніти знову змушені покинути його. Зрештою, зазнавши невимовних психологічних мук, Марек перемагає в битві волі та спокус із Авієм, тим самим поклавши край злому правлінню сернів. Однак для Марека це піррова перемога. Як єдиний, хто мав здатність остаточно перемогти сернів, він є героєм тривалої війни, але вперше на пам'яті селенітів немає нової загрози, і тепер очікується, що він виконає свою роль як месія. Спочатку відлетівши на Місяць після нещасливого кохання та переживши ще один трагічний роман із селеніткою, Марек виснажений як емоційно, так і психологічно.
Марек чує звістку про невдоволення на батьківщині селенітів і повертається туди сам, залишивши свого заступника командувати військами. Коли Марек досягає батьківщини селенітів, він бачить, що населення відкрито повстає проти його спроб реформ, підштовхованих маніпулятивним Севіном. Марека також звинувачують у тому, що він уклав угоду із сернами, і його дезавуює провідний релігійний орден, який заперечує земне походження селенітів і вважає, що вони походять з Місяця. Зазнаючи повалення, Марек вирішує повернутися на Землю на кораблі, але виявляє, що корабель зник. У столиці він змушений зіткнутися з наростаючим гнівом народу. Після всіх жертв конфлікту його надії на нове суспільство, засноване на благородних принципах, розбиваються розбратом у лавах селенітів та їхньою недоречною містичною вірою в його статус спасителя. Не маючи змоги бути очікуваним Месією в остаточній бажаній долі занепалих селенітів Землі, Марек не зміг принести духовний порятунок, Марек досягає ненавмисного месіанського статусу, коли, на виконання жахливих передбачень Авіджа, його приносять у жертву у спосіб, що повторює розп'яття Ісуса Христа.
Том 3: Стара Земля (Stara Ziemia) [перше видання — Варшава, 1911]