Голод у Галичині — серія голодів, що відбувалися на території Королівства Галичини та Володимирії, яка була поділена Австрією, провінції або коронної країни Австрійської імперії, протягом практично всього XIX століття (найбільший із них стався у 1847—1848 рр.), головним чином у сільській місцевості. Спричинений головним чином стихійними лихами (переважно повенями та чумою) і посилена перенаселенням і жахливою гігієною мешканців сільської місцевості того часу. Вони призвели до широкого поширення бідності, недоїдання, спалахів епідемій (черевного тифу та холери), у середньому 50 000 смертей на рік та масової еміграції, серед іншого до Північної Америки.

Передумови Безпосередніми причинами голоду були погані погодні умови та чума (зокрема картопляний фітофтороз). Однак існували не менш серйозні історичні та соціальні чинники, які зробили голод у Галичині більш імовірним і з більш серйозними наслідками, ніж в інших регіонах Європи.

Галичина після поділів Першої польської республіки увійшла до складу Габсбурзької монархії, згодом — Австрійської імперії, а потім Австро-Угорщини, протягом усього свого періоду була найбіднішою коронною країною.

Це була найбільш густонаселена територія Європи. За різними статистичними даними, тут проживало близько чотирьох мільйонів людей, що було значною цифрою з огляду на реалії того часу. У той час не було поняття статевого виховання чи контрацепції. Для сімей було нормою мати до десяти дітей. Часто жінки народжували раз на два роки. Перенаселення в Галичині було настільки серйозним, що його іноді порівнюють із ситуацією в Індії та Китаї.

Продуктивність сільського господарства галицьких селян була однією з найнижчих у Європі, що пояснювалося використанням примітивної техніки землеробства, яка мало чим відрізнялася від середньовіччя. У Галичині існувала модель сільськогосподарських угідь, довгі та вузькі ділянки на рівнинах і короткі та вузькі ділянки в гірських районах.. Галичина, що охоплює нинішнє Малопольське воєводство, Підкарпатське воєводство та Західну Україну, лежить на північному боці Карпатської дуги. Через геологічне утворення тутешні землі були малородючими, а врожаї були в рази нижчими, ніж в інших районах. Тому було забагато людей і мало варіантів їжі. Становище погіршилося після скасування кріпосного права, коли селяни внаслідок поділу панських маєтків отримали власні наділи.

Видання Станіслава Щепановського, видане 1888 р. у Львові під назвою Убогість Галичини в чисельності та програма бурхливого розвитку національної економіки малюють жахливу картину провінції, де 50 % дітей помирають, не досягнувши 5 років. У 1900 р. на 9 тис. мешканців припадав один лікар, а в Борщівському повіті на 100 тис. жителів не було жодної лікарні. У 33 % міст не було школи, а на 91 учня припадав один учитель. Структура землекористування була неповноцінною: понад 40 % площ перебувало в руках 2,4 тис. осіб. великих власників, тоді як 80 % селян мали господарства менше ніж 4 гаAndrzej Chojnowski, Jan J. Bruski, Ukraina, Wydawnictwo Trio, Warszawa 2006..

Ані польські землевласники, ані австрійський уряд і двір не виявляли великого інтересу до таких реформ, як індустріалізація, яка б порушила систему, у якій Галичина була постачальником сільськогосподарської продукції для решти Імперії та ринком для нижчої промислової продукції, ситуація вигідна як уряду у Відні, так і землевласникам. Органи поділу ставилися до Галичини більше як до колонії, яку можна розглядати як іншу країну, а її мешканців експлуатували на користь решти країни та обкладали надмірними податками, замість того, щоб інвестувати в її розвиток.

Унаслідок цього галицькі селяни надто недоїдали, щоб нормально працювати. Нестача їжі призвела до слабкої стійкості до таких хвороб, як холера, тиф, віспа та сифіліс. Майже постійний голод у Галичині, що спричиняв 50 000 смертей на рік, описується як ендемічний. Галицька бідність стала причиною поширення для провінції (Galicia and Lodomeria) глузливої назви Golicja i Głodomeria, що включає гру польських слів, відповідно, «голий» і «голодний»Tadeusz Chrzanowski: Kresy, czyli Obszary tęsknot, Wydawnictwo Literackie Kraków 2010, ISBN 978-83-08-04336-3.. У відповідь на бідність і відсутність реформ багато жителів вирішили емігрувати в інші частини Австрії, Європи, а також через Атлантичний океан, головним чином до Сполучених Штатів.

Наприкінці першої половини XIX століття голод охопив різні частини Європи та світу. Зокрема, увійшла в історію трагедія Ірландії, де в 1847-48 роках через це та супутні епідемії голоду померло близько мільйона людей. Ця трагедія також торкнулася польських земель під владою трьох держав-поділів. Як і в Ірландії, причиною був картопляний фітофтороз, який викликав гниття картоплі, яка була основою харчування населення. Лише в Королівстві Польському врожай 1847 року становив 45 відсотків середнього врожаю 1843-45 років. Через це в російському поділі загинуло майже п'ять відсотків населення. У Сілезії в деяких районах рівень смертності сягав 10 відсотків. Проте найбільше голодний катаклізм вдарив по Галичині. Британський історик Норман Дейвіс описує ситуацію в Галичині як більш відчайдушну, ніж в Ірландії, тому що це був, мабуть, найбідніший регіон Європи.

Хронологія

Перші голоди Перші голоди в Галичині були в 1804—1806 та 1811—1813 роках. Наступний відбувся у 1832 році. Роком раніше (1831) епідемія холери в Галичині призвела до смерті понад 100 000 людей.

Великий голод у Галичині (1847—1848) У 1844 році значна частина зерна та посівів була знищена через сильні зливи та викликані ними повені. Це поклало початок найбільшому голоду в Галичині, який тривав до 1848 року. У 1845—1846 роках посіви картоплі були вражені фітофторозом і сталися великі повені. У 1846—1847 роках голод був ще більше посилений соціальними заворушеннями, пов'язаними з Краківським повстанням і галицькою різаниною.

Окрім сільського населення, голод торкнувся й міських жителів. За підрахунками, лише у 1847 році голод та епідемії тифу та холери вразили приблизно 90 % населення Галичини та забрали щонайменше 227 000 життів. А у 1848 році близько 140 000 жертв. У цьому ж році з'явилися перші повідомлення про канібалізм, хоча він фіксувався і в інші роки.

Великий голод 1840-х закінчився в 1848 році, хоча наступного року він міг забрати щонайменше ще 40 000 життів. Остаточна кількість загиблих за цей період оцінюється в понад 400 000 осіб.

Пізніші випадки У 1850 році знову стався голод через чергову картопляну хворобу.

Наступні випадки голоду зафіксовані в наступних роках: 1853—1854, 1855, 1865—1866, 1871—1872, 1876, 1880 і 1889.

У 1913 році голод охопив багато територій Східної Європи, зокрема Галичину.

Коментарі

Виноски

Бібліографія Kazimierz Chełchowski. Klęskowe lata na ziemiach polskich (1846—1855), Warszawa 1916. Wiktor Kopff. Wspomnienia z ostatnich lat Rzeczypospolitej Krakowskiej, Kraków 1906. Bronisław Łoziński. Agenor hrabia Gołuchowski w pierwszym okresie rządów swoich: (1846—1859), Lwów 1901. Wincenty Pol. Prace z etnografii północnych stoków Karpat, wydał, wstępem, komentarzami i mapą zaopatrzył Józef Babicz, Wrocław: Polskie Towarzystwo Ludoznawcze, 1966. Zofia Strzetelska-Grynbergowa. Staromiejskie ziemia i ludność, Lwów 1899. Jan Szewczuk. Kronika klęsk elementarnych w Galicji w latach 1772—1848, Lwów 1939.

Посилання