Соломон Борисович Юдовін (Шлойме Борухович)Фотографии Шлойме Юдовина ( , Бешенковичі, Вітебська губернія - 5 грудня 1954, Ленінград) — білоруський радянський художник-графік єврейського походження, етнограф, представник «єврейського ренесансу» («єврейського відродження») та модерну.

Біографія

Дитинство і юність Соломон Борисович Юдовін народився в містечку Бешенковичі під Вітебськом (50 км на захід) в єврейській родині. Батько майбутнього художника був ремісником, мати — домогосподаркою .

У 1906 році у восьмирічному віці Шлойме Юдовін був прийнятий до вітебської Школи малювання та живопису Є.М.Пена. У 1910 році завдяки допомозі свого дядька С. Ан-ського переїхав до Петербурга, навчався в Малювальній школі Товариства заохочення мистецтв (очолюване М.Реріхом), і одночасно з 1911 до 1913 року навчався в приватних петербурзьких студіях М.Бернштейна, потім М.Добужинського .

Був членом петербурзького «Єврейського товариства заохочення мистецтв» (що діяло у 1915-1919 роках).

Участь в експедиціях С.Ан-ського

Юдовіна з юності приваблювало рух «єврейського ренесансу», який був частиною загального авангардного руху на мистецтві Росії. Цей рух багато в чому сформував його художні інтереси. Учасники «єврейського ренесансу» бачили своє головне завдання у вивченні та художньому осмисленні єврейської національної спадщини: звичаїв і традиційного побуту. Юдовін повністю поділяв мету руху і тому з ентузіазмом прийняв пропозицію брати участь у фольклорно-етнографічних експедиціях по єврейській межі осілості по містах і містечках південно-західної України (Подільська, Волинська та Київська губернії), організованих у 1912-1914 роках. Єврейським історико-етнографічним товариством (ЄІЕТ) під керівництвом С. Ан-ського за кошти Володимира Гінцбурга — сина барона Г. Гінцбурга.

Збереження традицій народного мистецтва євреїв Російської імперії було основною метою цих експедицій, в яких Юдовін виконував обов'язки секретаря, художника та фотографа. Він замальовував і фотографував усе, що відноситься до юдаїки: предмети єврейського побуту, ритуальне приладдя, надгробки (мацеви), розписи синагог, єврейські орнаменти, вивчав художні особливості єврейського ритуального та декоративно-ужиткового мистецтва. Як фотохудожник Юдовін працював у техніці пікторіалізму ("фотоімпресіонізму"), прагнучи перетворити фотографії на витвори мистецтва шляхом впливу на них у процесі зйомки та проявуСтарые фотографии.

Окрему історико-художню цінність представляє безліч зображених Юдовіним-фотографом образів євреїв-робітників та євреїв-ремісників, а також різних форм єврейської колективної праці: артілі мотузників, цигарників, швеців, сірникової фабрики в Рівному та багато іншого. Значення роботи Юдовина в цих експедиціях особливо висока, оскільки його фотографії опинилися в числі останніхКотляр Е. Р. Образы жителей еврейского местечка в гравюрах Соломона Юдовина и Моисея Фрадкина // Харьковская государственная академия дизайна и искусств на яких ще можна побачити традиційний світ єврейської громади риси осілості, який незабаром повністю зник у Першій світовій війні, за радянської влади і остаточно — під час Голокосту.

У фонографічному архіві з експедицій С.Ан-ського також є народна пісня на їдиш, яку виконує Юдовін https://audio.ipri.kiev.ua/CD10.html | Том 10. (2020), Канторські композиції та народні пісні на ідиш з експедицій Ан-ського (1912-1914). Volume 10. Cantorial Compositions and Yiddish Folk Songs from the An-Ski Expeditions (1912-1914). Інститут проблем реєстрації інформації НАН України / Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.

У 1920 на основі зібраного матеріалу Юдовін видав альбом «Єврейський народний орнамент» з 26 ліногравюр.

Повернення до Вітебська У 1918 повернувся до Вітебська, де закінчив Художньо-практичний інститут (ВГПІ), а в 1922 був обраний там проректором по господарській частині. З 1922 по вересень 1923 року Юдовін викладав спеціальні дисципліни в графічній майстерні цього інституту, в Художньому народному училищі (ВНХУ) та в Єврейському педагогічному технікумі.

Керував художнім гуртком у вітебському юнацькому клубі імені І. Л. Переца Витебск моей юности. Разом із М.Шагалом, Ю.Пеном та А.Бразером Юдовін брав участь у «Виставці євреїв-художників» і входив до складу мистецької комісії з декорації Вітебська до святкування першої річниці Жовтневої революції.

У серпні-вересні 1923 року Художньо-практичний інститут було реорганізовано зі зниженням статусу — в Художній технікум (ВХТ), що призвело до конфлікту педагогів з новим директором. По-перше, комісія вчителів, до якої входив і Юдовін, не змогла чинити опір перенесенню навчального закладу з особняка («будинок Вишняка») на вулиці Бухаринській до непристосованої будівлі колишньої Любавичської синагоги на вулиці Володарського,15. Потім новий директор вирішив перевірити ще раз знання всіх колишніх студентів і взагалі одноосібно вирішував питання організації навчання — визнавши це принизливим, Ю.М.Пен (проректор з навчальної роботи), С.Б.Юдовін, Ю.С.Мінін та група студентів 23 вересня 1923 року виступили з колективною заявою про звільнення та залишили інститутГ. П. Исаков. Формирование и становление художественных школ на витебщине в конце XIX в. — 1941 г. Витебск, УО «ВГУ», 2009., с. 49-54 ISBN 978-985-517-092-2.

Ленінградський довоєнний період У 1923 році Юдовіна запросили до Петрограда на посаду вченого секретаря і хранителя в Музей Петербурзького єврейського історико-етнографічного товариства, заснованого ЄІЕТ, який розташовувався в будівлі Єврейської богадільні А.М.Гінзбурга (Васильївський острів, 5 лінія, д. 50)М. Безер. «Дом на Пятой линии». Запрошення саме Юдовина на цю посаду не було випадковим: музей створювався для обробки, систематизації та досліджень матеріалів експедицій Ан-ського, в яких Юдовін був одним із головних учасників. Художник пропрацював у музеї до 1928 року, коли ЄІЕТ було ліквідовано, а музей закрито.

До Другої світової війни під час життя в Ленінграді Юдовіним були створені цикли гравюр «Громадянська війна»(1928) та «Оборона Петрограда у дні наступу Юденича»(1933).

Воєнні роки та смерть Під час війни до середини 1942 року Юдовін прожив у блокадному Ленінграді, в найважчих умовах намагаючись зняти вигляд обложеного міста та його захисників . Потім художника було евакуйовано до села Карабіха під Ярославлем. У Карабісі, в музеї-заповіднику М.Некрасова Юдовін працював над серією «Некрасовські місця», а в 1944 повернувся до Ленінграда і завершив роботу над циклом гравюр «Ленінград у дні Великої Вітчизняної війни». Ці гравюри було видано у вигляді альбому 1948 року. Більшість подібних робіт виконувалося в стилі загальноприйнятого на той час парадного офіціозу, але юдовінські зображення Ленінграда явно виділяються серед них своїм суворим трагізмомлиногравюра «На улицах Ленинграда зимой 1941—1942». На думку мистецтвознавців, серія «Ленінград у дні Великої Вітчизняної війни» стала однією з вершин творчості художникаЖурнал «Мишпоха», «Ленинград на открытках Юдовина».

Усі роки війни, зокрема навіть під час блокади, у Ленінграді продовжували випускатися поштові листівки. Загалом за 1941—1945 роки було видано майже 400 ілюстрованих поштових листівок, серед яких 26 — із творами Юдовіна. Повоєнна серія листівок з його творами стала досить рідкісною та цінується у радянській філокартії. В 1945 Соломон Борисович випустив альбом автолітографій «Ленінград»Юдовин, Соломон Борисович (1892—1954).

Після війни Юдовіним були також створена серія листівок «Види Ленінграду» (1946) і «Ленінград сьогодні» (1949).

Соломон Юдовін помер 5 грудня 1954 року в Ленінграді на 63 році життя.

Творчість

Формування стилю Напрямок творчості та художній стиль Юдовіна формувалися як завдяки його діяльності в експедиціях Ан-ського, так і під впливом російсько-єврейського авангарду Вітебської та, меншою мірою, Київської художніх шкіл. Насамперед це — М.Шагал, Л.Лисицький та Н.Альтман, які мріяли створити "новий єврейський стиль", поєднавши авангард із єврейським народним мистецтвом. Але при всіх новаціях у їхніх творах, у тому числі й у Юдовіна, завжди чітко проявляється символіка світу, що зникає, єврейського містечка, яке було і залишилося для них джерелом натхнення. Творчість самого Юдовіна також вплинула на художників Вітебської школи. Їхнє віртуозне поєднання узагальненості з документальною конкретністю у Юдовіна отримало подальший розвиток, і конкретні подробиці в його роботах лише підкреслюють глибокий символізм творів.

Книжкова графіка Велике місце у творчості Юдовіна займала книжкова графіка, а у 1930—1940-х роках ілюстрування книжок посідає головне місце у творчості. Юдовін працював в основному у техніці ксилографії та ліногравюри. У цей період його творчість піднялася на новий рівень — він навчився передавати ілюзію глибини набагато біднішими засобами, не використовуючи незвичайні ракурси, високі горизонти та сильно спотворену перспективу.

Першими роботами в цій галузі стали обкладинки до збірки віршів М. Юдовіна «Кнойлн» («Клубки») (1922) Был такой еврейский поэт, до книги П. Амп «Пісня Пісень» (1925). Надалі Юдовін ілюстрував такі книги, як «Старовинна повість» С. Є. Розенфельда , «Блудний біс» (1931) Л. Раковського, «Біля Дніпра» (1933) Д. Р. Бергельсона, «Історія мого життя» (1934) А. Свірського, «Подорож Веніямина III» (1935) Менделе Мойхер-Сфоріма, «Оповідання про сім гетто» Еге. -Е. Киша, " Єврей Зюсс " Л. Фейхтвангера (1938-1939), "Вірші" Н. А. Некрасова, "Історичні романи" (1949) О. Д. Форш та інші .

Усього за своє творче життя Юдовін створив ілюстрації до 60 книг, сім з яких з тих чи інших причин не побачили світла. Серед невиданих виявилися і його найкращі роботи на єврейську тему: «Єврейський народний орнамент», «Єврей Зюсс» А. Фридман. Лион Фейхтвангер в зеркале большевистской и нацистской пропаганды. Журнал «Цайтшрифт», том 6(1), Минск-Вильнюс, 2011, с. 75 ISBN 978-9955-773-50-4 та «Подорож Веніямина 3-го» .

Ліон Фейхтвангер високо оцінив талант Юдовіна як ілюстратора, написавши йому в особистому листі: «Сердечно дякую Вам за лист і особливо за чудовий подарунок, зроблений Вами, — за Ваші гравюри. Я вже написав видавництву, якими винятково талановитими я вважаю Ваші гравюри…» .

Єврейська тематика

Юдовін з народження ввібрав у себе культуру штетла (ідішкайт) і всю його творчість здебільшого було звернено до єврейської тематики . Сцени із життя єврейського містечка Юдовін почав створювати вже у 1920-х роках. Дитячі враження життя у Бешенковичах стали для художника основою для створення особливого та дуже сумного світу своїх гравюр — «Шабат», близько 1920—1926 рр., «Похорон», 1926; "Жертви погрому", 1927. Він шукав об'єкти для своєї творчості на фабриках і заводах («Єврей-коваль», 1930-ті рр.; «Сцена в друкарні», 1932; «Продавець бубликів», 1938—1940 рр.), їздив до єврейських колгоспів («В колгосп», 1940) . І в жодній із робіт Юдовіна на єврейську тему немає тієї холодної відстороненості, яка неминуче проявляється при зображенні чогось чужого. Він створював єврейський світ у своїх картинах, перебуваючи всередині нього і залишаючись із ним нерозривно пов'язаним .

У 1920—1930-х роках Юдовін працював над монументальною ксилографічною серією «Минуле», намагаючись зберегти пам'ять про світ штетла, що зникає Евреи. 1920-е гг. Еврейское местечко в графике С. Б. Юдовина. Він створив безліч пейзажів єврейського містечка, видів Бешенковичів та старого Вітебська («Музиканти, що повертаються з весілля» 1939, та інше), робив гравюри за мотивами єврейського народного мистецтва («Два ведмеді, що несуть гроно винограду», 1940), підготував «Єврейський народний орнамент» (1940, була видана) .

Частина єврейської теми у Юдовіна - це також портретні та жанрові роботи («Старий в ярмолці», 1925; «Швець», 1929). Вони яскраво проявляється успадковане від Ю. М. Пена рідкісне вміння художника поєднувати в одному творі психологізм конкретного образу з його типологічною узагальненістю .

Виставки