Військова історія Радянського Союзу почалася після Жовтневої революції 1917 року, яка привела до влади більшовиків. У 1918 році новий уряд сформував Червону армію, яка потім перемогла своїх внутрішніх ворогів у Громадянській війні 1917-22 років. У 1918-21 роках Червона армія зазнала поразок у польсько-радянській війні (1919-21) в Першій радянсько-українській війні (1917-1918) та у війнах за незалежність Естонії (1918-20), Латвії (1918-20) і Литви (1918-19). Червона Армія вторглася до Фінляндії (листопад 1939 року); брала участь у битві на Халхін-Голі у травні-вересні 1939 року (разом зі своїм союзником Монголією) проти Японії та її клієнтської держави Маньчжоу-Го; була розгорнута, коли Радянський Союз за згодою з нацистською Німеччиною взяв участь у вторгненні до Польщі у вересні 1939 року, а також окупувала країни Балтії (червень 1940 року), Бессарабію (червень-липень 1940 року) та Північну Буковину (червень-липень 1940 року) (з Румунії). У Другій світовій війні Червона армія стала головною військовою силою у розгромі нацистської Німеччини і завоювала Маньчжурію. Після війни вона окупувала Східну Німеччину та багато країн Центральної та Східної Європи, які стали державами-сателітами радянського блоку.

Після перемоги союзників над Німеччиною та Японією у 1945 році Радянський Союз став єдиною наддержавою-суперником Сполучених Штатів. Холодна війна між двома країнами призвела до нарощування військових сил, гонки ядерних перегонів та космічних перегонів. На початку 1980-х років радянські збройні сили мали більше військ, танків, артилерійських гармат і ядерної зброї, ніж будь-яка інша країна на землі. Радянський Союз розпався в 1991 році не через військову поразку, а через економічні та політичні чинники — див. Історія Радянського Союзу (1982-91).

Радянська армія складалася з п'яти видів збройних сил — у порядку їхньої офіційної важливості:

Ракетні війська стратегічного призначення СРСР (служба заснована в 1959 році) Радянська армія Військово-повітряні сили СРСР Повітрянодесантні війська СРСР Війська протиповітряної оборони СРСР (окрема служба з 1949 року) Військово-морський флот СРСР Сили спеціальних операцій

Існували ще два радянські воєнізовані формування: Внутрішні війська (війська МВС), підпорядковані Міністерству внутрішніх справ, та Прикордонні війська, підпорядковані КДБ.

Царське та революційне минуле

Лютнева революція замінила царя на російський Тимчасовий уряд, який був повалений більшовицькою революцією 1917 року. Російська армія, виснажена участю у Першій світовій війні, перебувала на завершальній стадії розпаду і розвалу.

Незважаючи на те, що більшовицький вплив в армії був сильним, офіцерський корпус був укомплектований багатьма, хто рішуче виступав проти комунізму. Більшовики сприймали царську армію як одну з основ ненависного старого режиму і вирішили скасувати її на користь створення нової армії, лояльної до марксистської ідеї. Таким чином, ядро царської армії стало ядром російської армії Тимчасового уряду, яка стала ядром Білої армії, що в переривчастому співробітництві з інтервенціоністськими силами з-за меж Росії (з Японії, Великобританії, Франції та США) допомагала білим і намагалася стримувати Червону армію під час Громадянської війни в Росії.

28 січня 1918 року лідер більшовиків Володимир Ленін видав указ про створення Червоної армії, офіційно об'єднавши 20 000 червоногвардійців, 60 000 латиських червоних стрільців з 200 000 моряків Балтійського флоту і жменькою симпатизуючих йому солдатів петроградського гарнізону. Лев Троцький став їхнім першим військовим комісаром.

Рання Червона армія була егалітарною і тому погано дисциплінованою. Більшовики вважали військові звання і вітання буржуазними звичаями і скасували їх; тепер солдати обирали своїх командирів і голосували за те, яким наказам слідувати. Однак під тиском Громадянської війни в Росії (1918-21 рр.) цей порядок було скасовано, а звання відновлено.

Під час громадянської війни більшовики боролися з контрреволюційними угрупованнями, що стали відомими як білий рух, а також з арміями, спонсорованими колишніми союзниками Росії, такими як Велика Британія та Франція, які вважали за необхідне повалити більшовицький уряд. Червона армія здобула низку перших перемог над своїми супротивниками, і в хвилі оптимізму Ленін наказав радянській Західній армії наступати на захід у вакуумі, що утворився після відступу німецьких військ з районів Обер-Осту. Ця операція охопила новостворені Українську Народну Республіку та Білоруську Народну Республіку і врешті-решт призвела до радянського вторгнення до Другої Речі Посполитої, нової незалежної держави колишньої Російської імперії. Вторгненням у Польщу та розв'язанням польсько-радянської війни більшовики висловили свою віру в те, що вони врешті-решт здобудуть перемогу над капіталістичними силами як всередині країни, так і за її межами.

Переважна більшість професійних офіцерів у російській армії були дворянського походження, до того ж більшість з них перейшли на службу до білих армій. Тому Робітничо-селянська армія спочатку зіткнулася з нестачею досвідчених воєначальників. Щоб виправити це, більшовики набрали 50 000 колишніх офіцерів імператорської армії для командування Червоною армією. Водночас вони прикріпили до частин Червоної армії політичних комісарів для контролю за діями та лояльністю професійних командирів, яких формально називали «військовими спеціалістами» (воєнспец, від воєнспец). До 1921 року Червона армія розгромила чотири білі армії і стримала п'ять озброєних іноземних контингентів, які втрутилися в громадянську війну, але почала зазнавати невдач у Польщі.

Польським військам вдалося перервати довгу серію перемог більшовиків, розпочавши сміливий контрнаступ у Варшавській битві в серпні 1920 року. Під Варшавою Червона армія зазнала настільки великої і несподіваної поразки, що це змінило хід всієї війни і врешті-решт змусило Радянський Союз прийняти невигідні умови, запропоновані Ризьким мирним договором, підписаним 18 березня 1921 року. Це була найбільша поразка Червоної армії в історії.

Після громадянської війни Червона армія ставала все більш професійною військовою організацією. Після демобілізації більшості з п'яти мільйонів солдатів Червона армія була перетворена на невеликі регулярні війська, а для мобілізації у воєнний час були створені територіальні ополчення. Радянські військові училища, створені під час громадянської війни, почали випускати велику кількість підготовлених офіцерів, лояльних до радянської влади. Намагаючись підвищити престиж військової професії, партія відновила офіційні військові звання, знизила статус політкомісарів і врешті-решт запровадила принцип єдиноначальності.

Розвиток структури, ідеології та доктрини радянської армії

Військова контррозвідка

Протягом всієї історії Радянської Армії радянська таємна поліція (відома під різними назвами: ЧК, ДПУ, НКВС, серед багатьох інших) зберігала контроль над контррозвідувальними спеціальними відділами (Особливий відділ), які існували у всіх великих військових формуваннях. Найвідомішим був СМЕРШ (1943—1946), створений під час Великої Вітчизняної війни. Хоча особовий склад Особливого відділу полку був загальновідомим, він контролював мережу таємних інформаторів, як чекістів, так і завербованих рядових військових.

Політична доктрина Під керівництвом Леніна і Троцького Червона армія стверджувала, що дотримується прокламації Карла Маркса про те, що буржуазію можна подолати лише всесвітнім повстанням пролетаріату, і з цією метою рання радянська військова доктрина зосереджувалася на поширенні революції за кордон і розширенні радянського впливу в усьому світі. Ленін здійснив ранній експеримент теорії Маркса, коли вторгся до Польщі в надії викликати комуністичне повстання в сусідній Німеччині. Польська експедиція Леніна лише доповнила заснування ним у березні 1919 року Комінтерну — організації, єдиною метою якої була боротьба «всіма доступними засобами, включаючи збройну силу, за повалення міжнародної буржуазії і за створення міжнародної радянської республіки як перехідного етапу до повного знищення держави».

Відповідно до філософії Комінтерну, Червона армія силою придушила антирадянське повстання басмачів у Центральній Азії, щоб утримати Туркестан у радянській союзній системі. У 1921 році Червона армія окупувала Демократичну Республіку Грузія, скинула представницький грузинський уряд і замінила його на радянську республіку. Потім Грузія була примусово об'єднана з Вірменією та Азербайджаном, щоб утворити Закавказьку СФРР, країну-члена Радянського Союзу.

Військово-партійні відносини Протягом 1930-х років п'ятирічні плани Йосипа Сталіна та індустріалізація створили виробничу базу, необхідну для модернізації Червоної армії. Коли наприкінці десятиліття ймовірність війни в Європі зросла, Радянський Союз потроїв свої військові витрати і подвоїв чисельність регулярних збройних сил, щоб відповідати силі своїх потенційних ворогів.

Однак у 1937 році Сталін очистив Червону армію від найкращих воєначальників. Побоюючись, що військові становлять загрозу його правлінню, Сталін ув'язнив або стратив багатьох офіцерів Червоної армії, кількість яких обчислювалася тисячами, в тому числі трьох з п'яти маршалів. Ці дії мали серйозно послабити спроможність Червоної армії у радянсько-фінській війні (Зимовій війні) 1939-40 років та у Другій світовій війні.

Побоюючись величезної популярності збройних сил після Другої світової війни, Сталін розжалував героя війни маршала Георгія Жукова і приписав собі особисту заслугу за порятунок країни. Після смерті Сталіна в 1953 році Жуков знову став сильним прихильником Микити Хрущова. Хрущов винагородив Жукова, зробивши його міністром оборони і повноправним членом Політбюро. Однак занепокоєння тим, що радянська армія може стати занадто впливовою в політиці, призвело до раптової відставки Жукова восени 1957 року. Пізніше Хрущов відштовхнув від себе збройні сили, скоротивши оборонні витрати на звичайні збройні сили, щоб здійснити свої плани економічних реформ.

Роки правління Леоніда Брежнєва ознаменувалися розквітом партійно-військового співробітництва, оскільки він надавав значні ресурси збройним силам. У 1973 році міністр оборони вперше з 1957 року став повноправним членом Політбюро. Проте Брежнєв, очевидно, відчував загрозу з боку професійних військових і намагався створити навколо себе ореол військового лідера, щоб встановити свою владу над збройними силами.

На початку 1980-х років партійно-військові відносини загострилися через питання розподілу ресурсів для збройних сил. Незважаючи на зниження темпів економічного зростання, збройні сили, часто безрезультатно, домагалися виділення більшої кількості ресурсів на розробку новітніх звичайних озброєнь.

Михайло Горбачов знизив роль військових у державних церемоніях, у тому числі перемістивши військових представників у кінець керівного строю на вершині Мавзолею Леніна під час щорічного військового параду на Красній площі в честь Жовтневої революції. Натомість Горбачов наголошував на цивільних економічних пріоритетах і розумній достатності оборони, а не на очікуваних потребах професійних військових.

Військова Доктрина Російська армія зазнала поразки у Першій світовій війні, і цей факт сильно вплинув на ранні етапи розвитку Червоної армії. У той час як армії Великої Британії та Франції задовольнялися збереженням стратегій, які принесли їм перемогу, Червона армія продовжувала експериментувати та розробляти нові тактики і концепції, розвиваючись паралельно з відродженими німецькими збройними силами. Радянський Союз вважав себе унікальною нацією в історії людства і тому не відчував вірності попереднім військовим традиціям — ідеології, яка дозволяла і надавала пріоритет інноваціям.