Місто Вінниця має давню історію.
Назва Назва міста походить від старослов'янського слова «вено» — дар. Існують ще кілька версій, що пояснюють назву міста: «вінниця» — винокурня, де варилися винні пива і Вінничка — річка. Заселені ці землі були ще в давнину. На території міста виявлено поселення скіфських та давньоруських часів.
Історія до заснування До пізнього палеоліту на території міста відносяться стоянка на вулиці Вишневий узвіз у Сабарові (25 тис. к. н.) та епіграветська стоянка у П'ятничанському лісі, виявлена нижче культурного шару білогрудівської культури епохи бронзиВ Виннице нашли мастерскую времён каменного века , 13.11.2020.
У IX столітті тут селилися племена уличів та тиверців, які входили до складу Київської Русі. Згодом цей край відійшов до Галицько-Волинського князівства. Більше ста років тут панувала Золота орда.
Перший замок Після перемоги в 1362 р. армії литовського князя Ольгерда над армією татар, Поділля потрапило під владу Литовського князівства. Племінники князя Ольгерда Федір та Костянтин Коріятовичі почали будувати на цих землях міста-фортеці. Про це вперше згадується у документах 1362 року.
Достовірно відомо, що Вітовт за заслуги подарував Вінницю князю Дмитру Корибуту, після смерті якого Вінницею володів син останнього Федір Подільський.
Коріатовичі збудували на березі Бугу в частині міста, званої «Стара Вінниця», замок (на горі вище за Миколаївську церкву). Городище цього замку існувало до кінця XIX століття і близько 1890 року було зруйноване каменоломнями (під замком у лесі знайдено був скелет (субдоліхокефала), дві кам'яні поліровані сокири та кам'яний молот).
Перша літописна згадка Якщо не брати до уваги перерахування в літописному «Списку руських міст далеких і ближніх» (кінець XIV століття), де місто зустрічається під ім'ям «Вєнича», перша документальна звістка про Вінницю відноситься до 1396 року, коли Владислав Ягайло, передаючи західне Поділля Спитку з Мельштина. виділив Вінницю і залишив її у своєму віданніProchaska, Codex epistolaris Vitoldi, стр. 38-39. Архив Сангушков т. I, стр. 19; з цього року Вінницею володів Великий князь Вітовт.
За князювання Вітовта в 1431 замок був спалений татарамиГрамоты великих князей Литовских, стр. 57.
Відновлення замку Після смерті Вітовта вінницький староста князь Федько Несвіцький у 1434 визнав владу короля Владислава IIDanilowicz. Skarbiec dyplomatów. — T. II. — С. 160..
Замок розташовувався на високій горі, урочище «Замкова гора». Нині це місце не збереглося, оскільки більша частина височини розібрана каменоломнями. Замок представляв у плані прямокутник розміром приблизно п'ятдесят на сімдесят метрів. Стіни, складені городнями із соснових та дубових рубаних брусів у кліть, були заввишки близько шести метрів кожна. Із внутрішнього боку стіна являла плетінку на кшталт тину — з лози із глиняною обмазкою. Поверх шестиметрової глухої стіни облаштовували критий рубаний парапет-бланкування, або обланки, — у якому залишали отвори для стрільби — підсябиття (під ся бити) — з гаківниць або рушниць. З боку двору вздовж стін тяглися сараї — комори; дахи їх слугували помостом, де складали різні припаси для оборони — колодки, каміння тощо. Під час облог усі ці предмети летіли на голови ворогів, а в годину затишшя збирали і знову складали на поміст. Тут же стояли дерев'яні корита з водою у разі пожежі. На рогах і над брамою височіли рубані вежі — башти з виходом на бланкування. У вежах було встановлено гармати. Проїзд надбрамної вежі закривав підйомний міст — взвод. У центрі подвір'я стояла церква Покрови, поряд розташовувалися службові та господарські будівлі. Тут же розташовувався колодязь та таємний хід до річки. Удень бланкуваннями ходили сторожа, уночі — кликуни. І лише часом замок охороняла спеціальна військова варта — гарнізон драбів.
Згідно з записами ревізії 1471 року, у замку була лише одна гармата та 2 пищалі; у місті відзначено 15 корчем, що платили старості по 15 грошейАрхив Ю.-З. Р, ч. VII, т. II, стр. 4.
Під орудою князя Острозького На початку XVI століття Великий князь Литовський Олександр Ягеллончик передав Вінницьке староство в управління князю Костянтину Івановичу Острозькому. У 1516 на прохання Костянтина Острозького староство було передано його племіннику князю Роману Андрійовичу Санґушку. Після загибелі Сангушка в битві з татарами, староство повернулося у володіння князя Костянтина Острозького і знову, на його прохання, було передано в 1522 його сину, князю Іллі Костянтиновичу ОстрозькомуАрхив Сангушков, т. III, стр. 133, 222.
Магдебурзьке право 1530 року королівські комісари визначили межі Вінницького староства; місто вже користувалося магдебурзьким правом, ймовірно, наданим йому Великим князем Олександром; у документі згадані Вінницький війт — Яцько ПопенкоАрхив Ю. З. Р. ч. VII, т. II стр. 12-19; (грамоти згоріли під час пожежі у замку 1580 року, було відновлено 1640 року).
У 1541 році на околицях Вінниці панський староста Бернард Претвич розгромив татар, що спустошували села і звільнив узятих ними бранцівSłownik geograficzny, т. XIII, стр. 554. Цього ж року жителі Вінниці повстали проти свого старости, князя Семена Пронського, та обложили його в замкуАрхив Сангушков, т. IV, стр. 278—280.
1546 року королівський секретар Лев Потійович Тишкович провів у Вінниці ревізію замку, міста та староства. Він описав стан замку як украй незадовільний; замок був збудований із поганого дерева, що вже вигнило, дуже тісний, у замку була лише одна придатна гармата і 26 гаківниць. Бойових запасів було дуже мало; у замку було 30 городень міщанських та зем'янських та 3 вежі. Від лагодження укріплень ухилялися, як міщани та зем'яни, так і староста, князь Федір Санґушко, під приводом відсутності коштів та робочих рук. Стражників для замку староста також не наймав, не робили цього й міщани; у місті було 283 двори боярських та міщанських. До староства прилягали 4 господарські села та 18 боярських. Загалом у старостві було 1113 дворівJabłonowski, Rewizje zamkow hospodarskich, стр. 108—116.
У 1558 році звели новий замок на більш неприступних земляних валах острівця Кемпа, що лежить проти правобережного пагорба, який огинає Буг. Був той замок також дерев'яний, і 1580 року його спалили татари. У вогні загинули всі жалувані місту грамоти, а з ними і без того короткі права міщан. Старостинські обирання не мали меж, і обурення мешканців часто призводило до повстань, наприклад у 1541 та 1560 роках, коли міська біднота обрала свого війта Яцька Палагненка, страченого згодом карателями. Життя селянства, яке закріпачували, ставало все важчим. До того ж доводилося безперервно відбивати грабіжницькі напади ординців, що повторювалися майже щороку. Дозорці на степових курганах тривожно вдивлялися в далечінь: удень стовпи пилу, а вночі заграва сповіщала про наближення ворога, що йшов вододілом Південного Бугу та Дністра — так званим Кучманським шляхом. Про розміри лих можна судити по 1575 року, коли на Поділлі, Волині та в Галичині було взято в полон 55340 осіб, викрадено 150 тисяч коней, 500 тисяч голів великої рогатої худоби, 200 тисяч овець. І так тривало до кінця XVIII століття. Будівництво майже затихло, бо прибульці з-за Дикого поля все змітали на своєму шляху.
У 1569 місто ввійшло до складу Польщі, з 1598 — центр Брацлавського воєводства.
Мури
На початку XVII століття були побудовані споруди фортифікаційного та храмового комплексу Мури. 1612 року в місті запанували єзуїти, заснували тут свою резиденцію, відкрили школу. На противагу єзуїтам у 1616 році на правому березі річки виник Преображенський православний монастир. У 1632 році прийшли домініканці та заснували свою школу.
1635 року Михайлом Кропивницьким було засновано другий православний Благовіщенський жіночий монастир. У 1646 році внаслідок скарги зем'ян на старосту король наказав старості утримувати за наймом варту в замку, не заважати зем'янам утримувати на свій рахунок польову варту і не забирати в них коней під час військового походуАрхив Сангушков, т. IV, стр. 455—457. 1646 року у Вінниці перебувала королівська комісія, яка проводила розмежування земель Польщі та Литви. Комісія викликала у Вінницю подільських панів, вимагаючи, щоб вони вказали межі своїх маєтків від Брацлавщини, але вони не з'явилисяDogiel, Limites Regni Poloniae II, 191 і нічого не відповіли на запит комісарів. У 1662 році Сигізмунд Август наказав старості, щоб він не призначав міського війта і не вимагав від міщан участі у кріпосних роботах та супроводу його під час полювання, проте поклав на міщан обов'язок нести службу в замку у тривожний часSłownik geograficzny т. XIII, стр. 552. Потім постановою 1668 року він звільнив жителів Вінниці від сплати торгових мит на просторі всього Великого Князівства ЛитовськогоАкты южной и западной России, т. II, стр. 150.
Хмельниччина Вінниця часто згадується у подіях національно-визвольної війни 1648–1654 років.
У 1648 році Вінниця була взята одним із загонів Кривошапки і Ганжі.
7 липня 1648 року козаки під начальством полковника Остапа (за іншими відомостями, на чолі з полковником Максимом Кривоносом) взяли нападом Вінницю і перебили дворян, євреїв та єзуїтівЛетопись Величка т. I, 93. Michałowski, Xięga pamiętnicza стр. 159. Pamiętniki Albrechta Radziwiłła т. II, стр. 298. За умовами Зборівського перемир'я 1649 року Вінниця була зарахована до України, прикордонна межа якої була проведена на захід від Вінниці та Брацлава; Вінниця увійшла до складу Кальницького козачого полку як сотенного міста. Сотником був Ярема УрумовичАкты Юж. и Зап. России т. III, стр. 415. Реестр войска Запорожского 1649 г. стр. 193.
При розподілі у 1650 році України на Козацькі полки, Вінниця входила до складу Кальницького полку, а в 1651 році була зроблена полковим містом (див. Вінницький полк).
На початку 1651 поляки порушили перемир'я і вторглися в Поділля. Кальницький козацький полковник Іван Богун із 3-тисячним гарнізоном виправив укріплення міста та замку та оточив новими фортифікаціями навколишній монастир. 11 березня 1651 року передовий польський загін під керівництвом брацлавського воєводи Лянцкоронського підійшов до Вінниці. Маючи намір раптовим ударом захопити місто, поляки вишукувалися півмісяцем і почали вже оточувати невеликий загін, що вийшов назустріч. Але тут богунці кинулися на ліве крило противника, зім'яли і перекинули крилатих гусар і, прорвавши їх стрій, кинулися до річки, захоплюючи за собою «півмісяць», що перетворилася на довгу колону. Прикинувшись у паніці, що тікають до рятівних стін Воскресенського монастиря, козаки заманили захоплених погонею гусар на лід Бугу, де заздалегідь були підготовлені присипані соломою і снігом ополонки. Під льодом загинули дві корогви польських гусар.
Наступного дня до міста підійшли основні сили поляків під командуванням польного гетьмана коронного Мартина Калиновського. Загін налічував понад 20 тисяч. Козаки, через свою нечисленність, спалили місто і зачинилися у Вознесенському монастирі; тут Богун відсиджувався протягом одинадцяти днів, відбиваючи напади, роблячи вилазки і зволікаючи час на переговори. Оборона Вінниці тривала з 11 по 20 березня 1651 року. Дізнавшись про облогу Вінниці, Хмельницький надіслав на допомогу Уманський полк Йосипа Глуха та Полтавський полк Мартина Пушкаря. Противник поспішив відійти, але був наздогнаний погонею в Якушинецькому лісі під Вінницею та знищений. Залишки війська, охоплені панікою, тікали безладно в Бар, кинувши весь обоз на здобич козакамЛетопись Самовидца стр. 230. Летопись Грабянки стр. 98—99Дневник Освецима стр. 36—40Twadowski, Wojna domowa стр. 14—15Grondzki, Historia belli cosaco-polonici стр. 131—132Pamiętniki do panowania Zyg. III, Wład. IV i J. Kazim. II, стр. 156—161.
У 1652 році, після битви під Батогом, Хмельницький стояв табором у Вінниці, чекаючи звісток від сина Тимофія з МолдовиЛетопись Юзефовича стр. 176.
1652 року Вінницю зайняв Тимофій Хмельницький. Через два роки Вінниця була взята поляками, які володіли нею до 1674 року.
Полкове місто