«Черво́на да́ма вбива́є сім разі́в» () — італійсько-західнонімецький кінофільм року, готичне джалло, поставлене режисером з американсько-італійською акторкою Барбарою Буше й італійським актором Уго Пальяї в головних ролях, також у фільмі знімалися Маріна Мальфатті, , , та інші. В основі сюжету історія про прокляття «Червоної дами», яка за легендою раз на сто років повертається, аби вбити сімох людей, а останньою жертвою буде обов'язково її сестра, «Чорна дама». Тобіас, старий власник замку сім'ї Вільденбрюк боїться, що одна з двох його онук стане «Червоною дамою», а друга — «Чорною дамою», але попри намагання зупинити прокляття став першою жертвою серії загадкових вбивств.

В англомовному прокаті фільм також знаний як «Черво́на короле́ва вбива́є сім разі́в» (). Це друге джалло в кар'єрі Еміліо Міральї після () 1971 року й останній фільм, знятий ним як режисером. Стрічка особлива тим, що поєднує в собі барвисте середовище великого німецького міста 1970-х років, дому моди от-кутюр під назвою Springe з однієї сторони та готичну атмосферу таємничого баварського замку, наповненого секретами та прокляттям родини Вільденбрюк з іншої.

Сюжет

Баварія, 1958 рік, замок родини Вільденбрюк, де граються маленькі дівчинки — Кетті та Евелін. Пустотлива Евелін відбирає в сестри ляльку й біжить в замок, де їхній дідусь, Тобіас Вільденбрюк (), в інвалідному візку читає газету. Дівчинка спочатку дражнила сестру, але коли побачила велику картину із зображенням двох дам, одна з яких вбиває другу, починає колоти ляльку і відрізає їй голову ножем, знайденим неподалік, ніби одержима. Збентежений герр Вільденбрюк зупиняє Евелін і Кетті, що вже почали товктися на підлозі. Він відкриває онучкам секрет таємничого портрету. За легендою, дві дами, зображені на картині (одна в червоному платті, а інша в чорному), жили в цьому ж замку, були сестрами й ненавиділи одне одну змалечку. «Чорна дама» довго терпіла приниження та насмішки сестри й одного разу вбила її вночі. Через рік «Червона дама» постала з мертвих і вбила шістьох невинних людей, а сьомою жертвою стала її сестра. Після цього кожні сто років легенда повторюється, «Червона дама» воскресає, щоб повторити сім вбивств і помститися своїй сестрі-суперниці, «Чорній дамі», яка стає останньою, сьомою, жертвою.

Наступає 1972 рік, 100 років після останньої появи «Червоної дами». Кетті Вільденбрюк (Барбара Буше) — фешн-фотограф у модному домі Springe Fashion Company. Дідусь Тобіас, що так боявся прокляття, помирає від серцевого нападу, але перед смертю із жахом спостерігає за жінкою в червоній накидці з кинджалом і таким чином стає першою жертвою «Червоної дами». Зібравши спадкоємців, серед яких: Кетті, її наречений Мартін Гоффман (Уго Пальяї), що працює з нею в Springe, кузина Франциска (Маріна Мальфатті) та чоловік останньої, Герберт Цілер (), нотаріус повідомляє, що покійний домовився про те, аби його заповіт відкрили лише через рік після смерті, після того, як мине фатальний рік повернення «Червоної дами».

Кетті переслідує почуття провини за те, що вона ненавмисно вбила Евелін рік тому. Вони вчергове побилися й Евелін вдарилася головою об камінь та впала в річку. Крім Кетті про цю подію знає лише Франциска та Герберт, які допомогли сховати труп у склепі замку Вільденбрюків. Кетті з родичами пояснюють оточуючим, навіть дідусю Тобіасу, відсутність сестри тим, що вона «поїхала в Америку». Як виявляється, про вбивство Евелін знає також її хлопець-наркоман, Петер (Фабріціо Мореско). Він шантажує Кетті після смерті дідуся Тобіаса й хоче заволодіти частиною спадщини.

Невдовзі після смерті старого Вінденбрюка, збоченого генерального директора Springe Ганса Маєра (Бруно Берточчі), на якого працювала Кетті, також було вбито на очах його коханки Лулу Пальм () і повії, яку вони шукали для сексу втрьох. Убивця — жінка в червоній накидці, подібно «Червоній дамі», а всі жертви так чи інакше пов'язані або з будинком моди, або з самою Кетті. Отож співробітники й моделі Springe опиняються під реальною загрозою. Для розслідування справи призначений інспектор Толлер (). Він підозрює не лише Кетті, а й її хлопця, Мартіна, оскільки його стосунки з начальником були не найкращі, а після скоєння злочину саме Мартін став новим директором Springe.

Стається нове вбивство: подругу Кетті, дизайнерку Леонору під час знімання викрадають і жорстоко вбивають. Вбивцею знову стає «дама» в червоному плащі, а Кетті з кожним новим трупом дедалі більше починає вірити в те, що її сестра повернулася з могили, аби помститися їй, «Чорній дамі». Тим часом Лулу шукає «тактичного підходу» до Мартіна, аби стати коханкою «боса», хто б ним не був. Мартін, чия психічнохвора дружина стала ще однією жертвою вбивства, не вірить у винуватість Кетті. Він проводить власне розслідування та з'ясовує, що хтось розробив диявольський план аби підставити його наречену, але пізно… Кетті вже зустрілася з «Червоною дамою» у склепі замку Вінденбрюків, який от-от буде затоплено.

Знімальна група

Акторський склад

Основний творчий колектив Режисер: ; Сценарій: , ; Оператор-постановник: Альберто Спаньолі (Technicolor, Cromoscope); Музика: (Ed.  — CIDIAS); Монтаж: Ромео Чіатті; Художник: .

Дубляж

Знімання Костюми: ; Макіяж: Джуліо Наталуччі; Зачіски: Йоланда Конті; Асистенти художника-постановника: Ігнаціо Синьорелло; Оператор: Франко Бруні; Асистент оператора: Чезаре Вентуріні; Асистенти монтажу: Габріеле Інґафу; Звук: Фіоренцо Маґлі, Умберто Пічістреллі; Керівник сценарію: Граціелла Марсетті.

Постпродукція Продакшен-менеджер: Еліо ді П'єтро; Супервізори продакшену: Альберто Пассоне, Гастоне Де Маттіа; Секретар продакшену: Джузеппе Бруно Боссіо; Асистенти секретаря продакшену: Мікеле Фіґаццаро, Сандро Теста.

Виробництво

Розробка сюжету Режисер стрічки, , довгий час працював асистентом і другим режисером з відомішими метрами італійського жанрового кіно як Лучо Фульчі, Карло Ліццані та . Через рік після випуску першого джалло в кар'єрі режисера Еміліо Міральї, (), вийшов його другий фільм у цьому ж жанрі та останній в кар'єрі. Команду, що працювала над першою кінокартиною частково запросили й до роботи над другою, зокрема, сценариста , монтажера Ромео Чіатті та композитора . Сценарій, написав режисер у співавторстві з Фабіо Пітторру, він надихався телевізійним ренесансом готики тих часів. Водночас кінокритик, автор і редактор сайту DVDActive.com, Ґейб Пауерс зазначає, що автори переробили та вдосконалили сюжет першої стрічки Міральї. У двох фільмів є багато схожих елементів сюжету, починаючи від базової «війни за спадщину», завершуючи специфічним образом Евелін (що протягом історії вважається мертвою), яка не зустрічається в інших італійських трилерах. Окрім того: таємничі портрети та притулки для божевільних відіграють ключову роль; головні жіночі персонажі одягають червоні плащі з капюшонами; і у «Ночі, коли Евелін піднялася з могили» одна з галюцинацій Алана пов'язує безтілесний голос його мертвої коханої з .

Кастинг Прикладом використання популярності готики на телебаченні був вибір на головну чоловічу роль Уго Пальяї, який на той час був на піку своєї кар'єри після виконання головної ролі в мінісеріалі на окультну тематику (). Очолила акторський склад, як і в більшості джалло — жінка, американсько-італійська акторка німецького походження, Барбара Буше, яка на той час вже зіграла в культовому серіалі «Зоряний шлях» і, переїхавши в Італію, здобула популярність в еротичних стрічках як то, еротичній драмі () , що вийшла на екрани того ж, 1972 року.

Крім Буше на жіночі ролі запросили ще кількох відомих акторок. У ролі Франциски зіграла Маріна Мальфатті, яка грала в попередній стрічці Міральї головну роль леді Гледіс Каннінгем, а австрійська акторка виконала роль фотомоделі Лулу Пальм і того ж року знялась ще в кількох джалло: () і в () Едварда Дмитрика. Обидва персонажі є другорядними, але акторки максимально використали свій екранний час. Багатонаціональний акторський склад доповнили італійські актори — та , а також німецькі — і .

Фільмування Фільмування відбувалося у Західній Німеччині та на римській студії . Більшість екстер'єрних сцен зняли у німецьких містах Вюрцбург і Вайкерсгайм: сцена фотосесії, яку проводить Кетті знята навпроти Вюрцбурзької резиденції на ; внутрішній двір B.Neumann Residenzgaststätten на тій же площі використали як внутрішній двір психлікарні, куди Мартін приходить навідати дружину Елізабет; замок родини Вільденбрюк у фільмі — в однойменному містечку федеральної землі Баден-Вюртемберг, хоча вхід до замку насправді зняли у ; площа куди Кетті приїжджає після телефонного дзвінка «від Евелін», а потім йде до квартири останньої — ринкова площа () міста Ерінґен; офіс Springe Fashion Company — це будівля ; а дім головної героїні — це приватний будинок за адресою Франкенштрассе (), 39 у Вюрцбурзі.

Лише деякі, окремі сцени кінофільму, як, наприклад сцени в модній квартирі Мартіна Гоффмана зняли в Римі. Місцем для знімання квартири Гоффмана став один із символів італійського постмодернізму — (), який також називають «віллою м'ясника» (). Його у 1967 році збудували за проєктом відомого італійського архітектора , а жартівливу назву він отримав після виходу фільму Етторе Скола «Драма ревнощів: усі деталі в хроніці» () 1970 року через кілька сцен, де героїня Моніки Вітті кидає своїх коханців заради багатого м'ясника Амлето Ді Мео у виконанні Геркулеса Кортеса та переселяється в його будинок. Крім того, у цій же віллі знімалося джалло 1971 року «Дивний порок синьйори Ворд» () з Едвіж Фенек у головній ролі. Усі три фільми зняли в одній єдиній вітальні будинку Папаніче, який нині слугує приміщенням посольства королівства Йорданія.

За словами Франко Бруні, для якого це була дебютна операторська робота, під час знімання робочою назвою фільму була «Сім шалей з червоного оксамиту» (), але від неї відмовилися на користь «Червона дама вбиває сім разів» ймовірно через вихід на екрани в той самий час іншого джалло зі схожою назвою — () режисера . Костюми для будинку мод, який фігурував у фільмі було надано італійською модельєркою .

Звук і саундтрек Музику до фільму написав італійський композитор у співпраці з лейблами і CIDIAS. Окрім нього над звуком стрічки працювали: Фіоренцо Маґлі й Умберто Пічістреллі. Оригінальні монофонічні італійські та англійські звукові доріжки були записані на 35-міліметрову плівку. Обидві доріжки є дубляжами, оскільки італійські постановки тих часів знімали без звуку з використанням багатомовного акторського складу. Італійський варіант має набагато природнішій і натуралістичніший дубляж (наприклад, італійський кастинг-директор наймав дітей для дубляжу дітей). Акторка пізніше в інтерв'ю дуже тепло описувала свою героїню, але казала, що ненавидить її дубляж.

Лише через 33 роки після виходу фільму, 2005 року італійська компанія звукозапису (Digitmovies Alternative Entertainment) випустила 45-хвилинну LP-збірку з 22 композиціями на CD-диску під назвою La Dama Rossa Uccide Sette Volte (Original Motion Picture Soundtrack). Над виданням працювали продюсер Лука Ді Сільверіо, графічний дизайнер обкладинки Клаудіо Фуяно та ілюстратор Амедео Мантіка. Запис проходив ще 1972 року на римській студії Ortophonic Studios. Альбом містив наступні композиції:

2008 року саундтрек-альбом вийшов на аудіокасеті в рамках любительського -проєкту Річарда Раміреза An Innocent Young Throat-Cutter (дослівно — невинний молодий горлоріз). Пізніше відбулося ще два офіційних перевидання альбому. Перше — 2015 року, коли лейбл видав LP-збірку на двох вінілових платівках під назвою La Dama Rossa Uccide Sette Volte (Colonna Sonora Originale). Продюсував видання, як і в 2005 році Ді Сільверіо, а дизайном займалися в Beyond Horror Design. Друге перевидання альбому відбулося 2022 року, коли компанія випустила два двосторонніх вініли обмеженої, «червоної» серії на 1,5 тисячі екземплярів. Дистриб'юцією в США, Канаді та Європі зайнялась компанія Decca Records. Над виданням працювали Андреа Фабріці, Ріккардо Річчі, а обкладинку намалював Ерік Едріан Лі.