Паю́н-Матру́ () — щитовий вулкан на півдні провінції Мендоса () в Аргентині у провінційному заповіднику Ла-Паюнія. Він розташований у задуговій області Андійського вулканічного поясу й утворився внаслідок субдукції плити Наска під Південноамериканську плиту. Паюн-Матру разом із вулканічними полями басейну Льянканело, Невадо та Саладо утворюють провінцію Паюнія. Із 2011 року він був запропонований як об'єкт Світової спадщини.
Паюн-Матру розвинувся на осадових і вулканічних породах, які старіли від мезопротерозою до третинного періоду. Він складається з великого щитового вулкана, закритого кальдерою, який утворився під час великого виверження між 168 000 і 82 000 років тому, високого складного вулкана (відомого як Паюн або ) і двох груп конусів шлаку та потоків лави. Плейстоценовий лавовий потік Пампас Ондуладас завдовжки 167—181 км і є найдовшим у світі четвертинним потоком лави.
Вулканічна активність у Паюн-Матру почалася в період пліо-плейстоцену та створила лавові поля, такі як Пампас Ондуладас, щитовий вулкан Паюн-Матру та вулкан Паюн. Після утворення кальдери вулканізм тривав як усередині кальдери у вигляді лавових куполів і потоків, так і за її межами з утворенням конусів шлаку та лавових потоків на схід і особливо на захід від Паюн-Матру. Вулканічна активність тривала в голоцені приблизно до 515 років тому. Усні перекази місцевих жителів містять згадки про більш ранні виверження.
Назва На місцевому діалекті термін Payún або Paium означає «бородатий», тоді як термін Matru перекладається як козел. Поле іноді також відоме як Payenia.
Географія і геоморфологія
Регіональна Паюн-Матру розташований у провінції Мендоса в Аргентині. Місцевість непривітна через відсутність придатної для використання води та значної висоти над рівнем моря. Тим не менш, в регіоні є багато доріг із твердим покриттям, таких як , який проходить на захід від поля, і Національний маршрут 186, який проходить навколо його північної та східної частин. Вулкан розташований у межах провінційного заповідника Ла-Паюнья. Завдяки різноманіттю вулканічних форм рельєфу провінцію було включено до Попереднього списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО 2010 року, а в самому Паюн-Матру було виявлено ряд потенційних геомісць.
Активне поле є частиною задуговій області Південної вулканічної зони, вулканічної дуги 1000 км завдовжки і один із чотирьох еруптивних поясів в Андах (інші три — Північна вулканічна зона, Центральна вулканічна зона та Австралійська вулканічна зона). Серед інших вулкани в регіоні слід відзначити , майже строго на захід від Паюн-Матру.
Місцева Паюну-Матру — щитовий вулкан 15 км завширшки, підніжжя якого збігається з контуром висоти 1750 м і тягнеться в основному зі сходу на захід; піднімаючись на висоту близько 2 км над навколишньою місцевістю. Він охоплює близько 5200 км² землі з лавою і має різноманітні форми рельєфу. Ігнімбрити покривають і вирівнюють його північні та східні схили, тоді як на заході та півдні переважають лавові куполи та кулі; вони часто мають шорстку поверхню і їх важко пройти. Нижні схили більш пологі і вкриті плейстоцен-голоценовими лавовими потоками. Вітрова ерозія створила маркування підошви, канавки та ярданги в межах ігнімбритів, наприклад у західному секторі, де ярданги сягають висоти 8 м і 100 м завширшки. Загальний обсяг цього щита становить близько 240 км³.
Кальдера розмірами 7-8 км завдовжки і 480 м вглиб лежить у верхній частині щита і займає площу близько 56 км². Вона оточена кількома вершинами, до яких входять за годинниковою стрілкою з півночі Наріс/Пунта-дель-Паюн 3650 м заввишки, Пунта Медіа, Пунта-Сур (3450 м), Серро-Матру або Паюн (приблизно 3700 м). Однак на полі Серро Матру виглядає меншим, ніж Наріс. Колись кальдера була 8-9 км завширшки, але ерозія флангів і пізніша активність зменшили її розмір і поховали край під кулями, лавовими куполами, потоками лави і конусами пемзи, які утворилися після обвалу кальдери. Винятком є північна та південна стіни, які майже вертикальні; виходять залишки давнього андезитового і трахіандезитового вулканізму. У кальдері також є постійне озеро, відоме як Лагуна, що живиться за рахунок танення снігу та випадкових опадів.
Найвище поле активної точки Матру — це конічний, еродований стратовулкан Паюн висотою 3796 м. Він також відомий як Паюн-Лісо, Цей вулкан здіймається на 1,8 км з південного боку Паюн-Матру, за 10 км від кальдери. У нього є вершинний кратер, відкритий на півночі об'ємом близько 40 км³.
Вулканічне поле Паюн-Матру Окрім кальдери, поле містить близько 300 окремих вулканічних жерл із різноманітною морфологією, розподілених у західній групі Лос-Волканес, яке сягає річки та східних груп Гуадалосо та Ель-Ренго. Ці поля також відомі як Західний Паюн-Матру або Західний Паюн та Східний Паюн-Матру або Східний Паюн відповідно. Ще два розриви, відомі як «Чапуа» і «Пуенте», були виявлені на схід від Паюн-Матру. Усі ці групи включають тріщинні отвори, лапілієві конуси, шлакові конуси та стромболійські конуси. Ці об'єкти сягають до 225 м заввишки і пов'язані з потоками лави і пірокластичними блоками. Вентиляційні отвори в групі Лос-Волканес розташовані на двох окремих поясах. Перенесення попелу вітром утворило хвости попелу в окремих вентиляційних отворах.
Старіші лавові потоки мають поверхню паговегове з лавовими трубками та напірними гребенями, тоді як потоки голоцену частіше являють собою лаву з блоковими поверхнями. Деякі потоки досягли річки Ріо-Гранде на захід від Паюн-Матру, перегородивши її; пізніше річка прорізала й утворила столоподібні рельєфи та каньйони. Одним із них є щілинний каньйон, відомий як Ла-Пасарела, де чітко видно структури потоків лави, такі як з'єднання в скелях і везикули. Усе поле займає площу понад 12 000 км² і деякі з його потоків досягли озера Льянканело на північ від Паюн-Матру та річки Десагуадеро на сході. За оцінками, обсяг усього вулкана Паюн-Матру сягає 350 км³; вулканічна будівля утворилася в основному в результаті стромболійського та гавайського вивержень.
Конуси розташовані вздовж східних або північно-східних ліній, які співвідносяться з геологічними структурами фундаменту і, як видається, відображають тектонічні напруження під землею. Серед цих лінеаментів є тріщина Ла-Карбонілья, яка проходить у напрямку схід-захід і виступає у східній частині поля; у центральному секторі вона прихована кальдерою, а в західному — похована потоками лави. Ла-Карбонілья є розломом, який, здається, мав важливий вплив на розвиток комплексу Паюн-Матру в цілому. Тріщинні хребти та подовжені ланцюги отворів і конусів підкреслюють контроль, який лінеаменти здійснюють над вулканічними виверженнями. У районі вершини конуси пемзи вирівнюються вздовж краю кальдери.
Серед конусів у Паюн-Матру є пліо-плейстоценові (від 5,333 мільйонів років тому до 11 700 років тому) Морадос Грандес на схід і конуси навколо вулкана Півель на північний схід від поля, відповідно; конуси Гвадалосос, Ла-Міна та Монтон-де-Серрос у північній частині поля; і голоценові конуси в східній і західній частині поля. Серед них конуси Лос-Морадос, Морадо-Сур і вулкан Санта-Марія в східній і північно-східній частині поля не еродовані і, ймовірно, мають недавній вік. Ці конуси є джерелом помітних потоків чорної лави в західній частині поля; деякі потоки лави перевищують 30 км завдовжки.
Лос-Морадос — це комплекс шлакових конусів і жерл різного віку, який під час свого закладення зазнав обвалу сектора, інтенсивної стромболійської активності та сплаву і повторного загоєння схилів, викликаного потоком лави. На південному сході та сході Лос-Морадос межує з рівниною Пампас-Неграс, яка утворилася в результаті стромболійських вивержень та переробляється вітром з утворенням дюн. Морадо-Сур складається з двох вирівняних конусів, які утворилися під час одного виверження та вкриті червонуватими відкладеннями; він також має кілька вентиляційних отворів і лавових потоків. Вулкан Санта-Марія — це конус із невеликим кратером, покритий червоним шлаком і лавовими бомбами. Він 180 м заввишки і пов'язаний із територією під назвою «Ель-Сандіаль», де лавові бомби залишили сліди, такі як ударні кратери та аеродинамічно деформовані скелі.
Пампас Ондуладас та інші гігантські потоки лави Паюн-Матру є джерелом найдовшого четвертинного (останній 2,58 мільйонів років тому) лавового потоку на Землі — Пампас Ондуладас у східному та північному секторах вулканічного поля. Потік бере початок на східному боці вулканічного поля в розломі Ла-Карбонілья і з часом розпадається на більш короткий («лавовий потік Лланканело», 60-63 км завдовжки) північно-західна та довша південно-східна гілка, яка сягає аж до алювіальної тераси річки Саладо в провінції Ла-Пампа.
Цей складний потік лави рухався над пологою місцевістю і вкритий лавовими підйомами]] та лавовими тумулами]] особливо в областях, де потік стикався з перешкодами в топографії. Існують певні відмінності в його зовнішньому вигляді між широким, вирівняним початковим проксимальним сектором і більш звивистим дистальним сектором. Незвичайно швидка течія лави під впливом її низької в'язкості та сприятливого рельєфу зрештою накопичилася до об'єму щонайменше 7,2 км³, площі поверхні близько 739 км² і залежно від вимірювання завдовжки 167—181 км. Процес, за допомогою якого утворюються такі довгі потоки лави, був пояснений як «роздування», під час якого лава утворює кірку, яка захищає її від втрати тепла; таким чином захищений лавовий потік зрештою роздувається від надходження нової магми, утворюючи систему перекриваючих і з'єднаних між собою частин потоку лави. Такі потоки лави відомі як «потоки листів». Частини потоку лави Пампас Ондуладас були поховані новішими потоками лави.
Разом із лавою Пйорса в Ісландії та лавовими потоками Тумба й Ундара у Квінсленді, Австралія, це один із небагатьох четвертинних лавових потоків, довжина яких сягала понад 100 км і його порівнювали з деякими довгими потоками лави на Марсі. На південний захід від Пампас Ондуладас лежать лавові потоки Лос-Каррісалес, які частково просунулися навіть на більшу відстань, ніж Пампас Ондуладас, але через більш прямий курс вважаються коротшим, ніж лавовий потік Пампас Ондуладас і Ла-Карбонілья, який, як і Лос-Каррісалес, поширився на південний схід і розташований на захід від останнього. Додаткові великі потоки лави розташовані в західній частині поля і нагадують потік лави Пампас Ондуладас, такий як формація Ель-Пуенте поблизу річки Ріо-Гранде, можливо, недавнього віку. Довгі потоки лави також були створені вулканічними центрами безпосередньо на південь від Паюн-Матру, включаючи потоки Ель-Корково, Пампа-де-Луанко і Пампа-де-Ранкелько 70-122 км завдовжки.
Гідрографія та невулканічний ландшафт Крім озера в кальдері, район Паюн-Матру здебільшого позбавлений постійних джерел води, причому більшість водойм, які приваблюють людей, є або тимчасовими, так званими тоскалес, або ефемерними. Так само в полі немає постійних річок, і більша частина опадів швидко просочується у водопроникний або піщаний ґрунт. Весь масив оточений піщаними рівнинами, які є просто вулканічними породами, вкритими еоловими відкладеннями; на рівнинах також є невеликі закриті басейни, які також трапляються в лавовій зоні.
Геологія На заході Південної Америки плита Наска та Антарктична плита занурюються під Південноамериканську плиту зі швидкістю 66-80 мм на рік , даючи початок Андійському вулканічному поясу. Вулканічний пояс не є суцільним і переривається проміжками, де субдукція мілкіша, а астеносфера між двома плитами відсутня. На північ від Паюн-Матру відбувається субдукція плоскої плити; у минулому субдукція плоскої плити також відбувалася далі на південь і мала помітний вплив на хімічний склад магми. Загалом режим субдукції в регіоні з часом був змінним.