Зимовий наступ у Західній Україні (1918—1919) — відступ військ ЗУНР та УНР внаслідок наступу військ Польської Республіки на території Західної України. Закінчився тимчасовим перемир'ям, згодом розгорнулися нові бойові дії.

Передісторія

Вуличні бої у містах Галичини

Встановлення влади УНР в Галичині. Бій за Перемишль

У ніч на 1 листопада 1918 року 1500 озброєних солдатів та офіцерів Українських січових стрільців (входили до того до складу австро-угорської армії) за організації Української Національної Ради без попередження увійшли до ЛьвоваФ. А. Брокгауз, И. А. Ефрон Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — 1915. — Т. 25. статья «Львов, город в Галиции». Озброєні формування українців за одну ніч зайняли всі найважливіші установи міста: будівлю австрійського штабу військового командування та будівлю управління королівством Галичини та Лодомерії, Сейм королівства Галичини та Лодомерії, залізничний вокзал, казарми армії та поліції, пошту. Українські формування застали гарнізон міста зненацька, тому той практично не чинив опору. Усі австрійські солдати були роззброєні, генерал-коменданта міста було взято під арешт, який перед цим склав свої повноваження. Штаб українських військ розташувався у Львівському Народному домі.

Австрійці у такій ситуації оголосили про нейтралітет. Вранці місто повністю контролювалось українськими військами. Тієї ж ночі влада безкровно перейшла до рук українців у Станіславові (Івано-Франківську), Тарнополі (Тернопіль), Золочеві, Сокалі, Раві-Руській, Коломиї, Снятині, Печеніжині, Бориславі та ін.

Польські організації, що сподівалися на безкровне входження Галичини до складу Польщі, після її відродження. Тому 1 листопада у Перемишлі польські загони міліції разом із нерегулярними озброєними формуваннями поляків почали збройний опір воєнізованим формуваннями українців. Приводом для початку військових дій став інцидент 2 листопада біля залізничного вокзалу, внаслідок якого загинуло 7 українців. 3 листопада до Перемишля увійшли 220 озброєних селян-українців із навколишніх сіл, які вибили із міста польську міліцію. Під час битви селяни змогли заарештувати австрійського коменданта міста та командувача загонами польської міліції. Протягом одного тижня у Перемишлі зберігався відносний спокій. Місто контролювалося українськими загонами, до складу яких увійшло відразу 500 осібЭнциклопедия украиноведения: в 10 томах / Владимир Кубийович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989. статья «Українсько-польська війна в Галичині 1918—19».

10 листопада із заходу до Перемишля підійшли регулярні польські війська, які налічували 2000 чоловік піхоти, кілька бронеавтомобілів, один бронепоїзд та кілька гармат. Їм протистояли 700 українців, що мали дві гармати. На підступах до Перемишля розпочався бій, внаслідок якого місто перейшло під контроль польської армії. Взяття Перемишля поляками дозволило їм розгорнути наступ на Львів, де точилися інтенсивні вуличні бої.

Бій за Львів

Бої у Львові розпочалися на день пізніше, ніж у Перемишлі. Вранці 1 листопада, одразу після переходу влади у місті до рук українців, польські лідери Львова оголосили про початок мобілізації. Одночасно розпочалося укріплення польських кварталів міста. У першій половині дня зберігалася напружена ситуація, хоча зіткнень не відбувалося. У другій половині дня польські формування перетворили Львівський політехнічний інститут та собор святого Юра на укріплені пункти для збору призовників. Вулиці навколо цих будівель були перегороджені барикадами глава «Начало конфликта. Бои за Львов».

Тим часом українська влада Львова не могла дійти спільного рішення, як відреагувати на «польську активність у місті». Незважаючи на це, і з українського боку розпочалися приготування до боїв. У ніч з 1 на 2 листопада у місті встановилося затишшя, яке і українці, і поляки використовували як час для перегрупування сил.

Рано-вранці 2 листопада у Львові пролунали перші постріли. У різних частинах міста почалися бої, які переросли у запекле протистояння біля вокзалу, товарної станції, складів зброї та продовольства. В результаті поляки опанували ці ключові точки, що їм дозволило додатково озброїти ще 3000 осіб. Також 200 ветеранів світової війни з Польської військової організації розташувалися у школі імені Сенкевича. Маючи 64 гвинтівки вони виступили проти українських січовиків на західній околиці міста. Наступного дня лави польських захисників Львова вже налічували 6000 осіб, з них 1400 підлітків — гарцерів, гімназистів та студентів, які отримали за свою хоробрість прізвисько «львівських орлят» (найвідоміший серед них — тринадцятирічний Антос Петрикевич, Віртуті Мілітарі). Незважаючи на бої, того ж дня між поляками та українцями розпочалися переговори щодо вироблення спільних угод та припинення вогню. Переговори провалилися і 3 листопада вуличні бої відновилися. До того дня поляки мобілізувати ще 1150 солдатів, яким протистояло 2050 бійців українських формувань. Але поляки мали чисельну перевагу в кількості професійних бійців та офіцерів, тоді як на українському боці переважно воювали рядові військовики.

Посилення польських військ у Львові Українського коменданта міста було обрано ще в ніч з 1 на 2 листопада. Польські сили своїм комендантом 3 листопада обрали Чеслава Мончинського. Одночасно було створено Народний польський комітет. Того ж дня польські формування здійснили рейд до центру Львова, який контролювали українські сили. Тим часом зі сходу до міста увійшло 1000 українських січових стрільців під командуванням Гриця Коссака, які вже 4 листопада були кинуті у бій поблизу залізничного вокзалу. 5 листопада поляки відбили атаку українців і самі перейшли у наступ. Внаслідок вуличних боїв центр Львова був оточений польськими формуваннями з трьох боків — із півдня, заходу та півночі. У центрі перебувала українська влада міста та всієї Галичини.

З 5 по 11 листопада точилася позиційна війна навколо центру Львова. Великі битви велися біля львівської Цитаделі, казарм та кадетської школи. Усі спроби сторін розпочати переговори переривалися, оскільки кожна із сторін вважала місто споконвічно своїм. 12 листопада українці прорвали оточення, і поляки розпочали відступ від центру міста. 13 листопада у Львові було проголошено створення Західноукраїнської Народної Республіки, президентом якої було обрано Євгена Петрушевича. Тим часом поляки прорвалися до південної частини Львова, зупинивши наступ українців на околиці міста та увійшовши в тил частинам українських військ. 14 листопада фронт знову змінився: українці увійшли до північних кварталів міста, вибивши звідти поляків. 15 листопада польські війська на автомобілях увірвалися до північних кварталів Львова, знову повернувши контроль над ними. 16 листопада бої знову стали позиційними.

Після довгих, безуспішних для обидвох сторін боїв за Львів розпочалися переговори. 17 листопада у Львові було підписано договір про припинення вогню на два дні. За ці два дні уряд ЗУНР звернувся до своїх прихильників у Галичині, де не велися бойові дії, з проханням надіслати підкріплення. Але погано організована система мобілізації не дозволила українським силам вчасно надіслати до міста додаткові сили, тому бійці, які прибували в наступні дні до Львова, не змогли переламати ситуацію на користь влади ЗУНР. Тим часом поляки, яким тижнем раніше вдалося захопити Перемишль, підвезли залізницею до Львова 1400 піхотинців, 8 гармат та 11 кулеметів. Також до міста прибув польський бронепоїзд. Це значно змінило співвідношення сил у місті. Тепер перевага була на боці поляків — 5 800 осіб, коли українці мали лише 4 600 осіб, з яких половина була непрофесійними волонтерами. Тепер бої точилися між двома повноцінними арміями, польською та українською, які встигли на той момент сформуватися, а не між напівпрофесійними нерегулярними формуваннями.

Відступ українців зі Львова

21 листопада термін перемир'я минув. О 6-й годині ранку поляки розпочали загальний наступ. Польський 5-й піхотний полк під командуванням майора Міхала Токажевського-Каршевича (уродженця Львова) прорвався до столиці ЗУНР з боку Перемишля, завдяки чому поляки отримали значну перевагу і надвечір взяли в кільце українців у центрі Львова. Поляками був зайнятий цвинтар — стратегічно ключовий пункт у місті. У ніч проти 22 листопада полковник Стефанов наказав українським частинам залишити Львів. Українські частини зосередилися за 30 кілометрів на півдні, сході та півночі міста, взявши його в облогу.

Вранці поляки увійшли до центру міста. Однак польське командування було розчароване тим, що спромоглося випустити з «котла» 4000 ворожого війська. Відразу після взяття міста у Львові відбувся єврейський погром. Євреї зберігали нейтралітет у польсько-українському протистоянні. В результаті погрому 500 євреїв отримало поранення різного ступеня, ще близько 70 було вбито.

Тим часом, в українській частині Галичини з 22 по 25 листопада відбулися вибори 150 членів Української Національної Ради — законодавчого органу ЗУНР. Майже третину місць було зарезервовано для національних меншин (насамперед — поляків та євреїв). Поляки вибори бойкотували, на відміну від євреїв, які становили майже 10 % від складу депутатів.

На згадку про про-польських захисників міста у 1920-і роки було зведено меморіал на Личаківському цвинтарі, звідки у 1925 році до Варшави було вивезено прах загиблого у Львові солдата, де він був перепохований у могилі Невідомого солдата.

Хід наступу

Відкриття фронту на Волині та похід на Закарпаття

З середини листопада 1918 року розпочалося формування українсько — польського фронту загальною довжиною близько 200 кілометрів від Волині на півночі та до румунського кордону на півдні. Така довжина була обумовлена численними повстаннями поляків проти українців не лише у великих містах, а й у невеликих населених пунктах Галичини. До кінця листопада фронт проходив лінією річка Тісна — Хирів — Перемишль — східні околиці Львова — Ярослав — Любачів — Рава-Руська — Белз — Крилов.

5 грудня 1918 року відбулася битва за Хирів, у якій взяло участь 2 тис. поляків та 1 тис. українців. Хоча перевага була на боці військ Польщі, українцям вдалося заволодіти містом. Завдяки цьому вони змогли розгорнути наступ на Перемишль. 9 грудня українські галицькі частини впритул підійшли до міста, але не змогли взяти його, оскільки місто було потужною фортецею колишньої австро-угорської армії. Поляки скористалися цим, і 12 грудня розгорнули контрнаступ від Перемишля до Хирова. 16 грудня під час боїв з українцями поляки знову опанували Хировим. До січня 1919 року лінія фронту не змінювалася (крім Волині), на фронті взимку спостерігалося затишшя глава «Стабилизация фронта».

3 січня 1919 року польські сили увійшли на територію Волині, яку залишали німецькі окупаційні війська. До 14 січня усі ключові населені пункти регіону контролювали поляки. Під час походу на Волинь польські війська зіткнулися зі збройними формуваннями Директорії УНР, які чинили опір полякам, але змушені були відступити. На це негайно відреагував Симон Петлюра, який разом із частинами армії ЗУНР створив на Волині Холмсько-Волинський фронт та Північно-Західний фронт. Перед фронтами стояло завдання відкинути польські війська за річки Буг та Сян, зайнявши Володимир-Волинський та Ковель.

Тим часом на півдні польсько-українського фронту українські галицькі війська зробили спробу приєднати до ЗУНР Закарпаття. Скориставшись чехословацько-угорською війною, кілька батальйонів галичан проникли в цей регіон. До того моменту на території Закарпаття вже знаходилися одразу дві держави — Підкарпатська Русь, що претендувала на поєднання з Чехословаччиною, і автономія у складі Угорщини Руська країна. Однак похід провалився, а військові дії обмежилися незначними боями з чехословацькими волонтерами та угорською поліцією. Однак війна з Чехословаччиною не була вигідна Західноукраїнській народній республіці, тому українські галицькі війська після кількох днів перебування на Закарпатті покинули цей регіон.