Утилітари́зм — багатозначний термін, зокрема, залежно від контексту: Ідеалістичне філософсько-етичне вчення, в основі якого лежить оцінювання речей, предметів, процесів, явищ з погляду їхньої корисності, можливості їхнього використання для досягнення цілей і задоволення потреб; зародилося у Великій Британії в XIX столітті; пізніше розвинене економістами австрійської школи у вигляді теорії корисності. Принцип оцінювання всіх предметів, процесів, явищ, відомостей тільки з погляду їхньої корисності, можливості служити засобами для досягнення яких-небудь цілей. Напрям в етиці, який вважає користь основою моральності. Вузький практицизм, прагнення діставати з усього безпосередню матеріальну вигоду, користь. Вчення отримало значне поширення у Великій Британії в XIX столітті, відбиваючи умонастрої деяких верств англійських ліберальних кіл.
Джеремі Бентам, основоположник утилітаризму, вважав основою моралі корисність, яку він ототожнював із насолодою. Виходячи з натуралістичного і позаісторичного розуміння природи людини, Бентам бачив кінцеве призначення моралі в тому, щоб сприяти природному прагненню людей відчувати насолоду й уникати страждань. У сприянні «найбільшому щастю» (задоволенню) для «найбільшого числа людей» і полягає, згідно з Бентамом, сенс етичних норм і принципів.
Джерела
Утилітаризм Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
Література В. Денисенко. Утилітаризм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.741 ISBN 978-966-611-818-2 В. Єфименко. Утилітаризм //
Посилання