Протягом 45 років існування внутрішнього німецького кордону з 1945 по 1990 рік було багато спроб втечі та жертв.

Потоки біженців і спроби втечі З 1945 по 1988 рік близько 4 мільйонів східних німців мігрували на захід. 3,454 мільйона з них виїхали з 1945 року до будівництва Берлінської стіни в 1961 році. Переважна більшість просто перетнула кордон пішки або, після 1952 року, виїхала через Західний Берлін. Після укріплення кордону та побудови Берлінської стіни кількість незаконних перетинів кордону різко скоротилася. Чисельність зменшилася ще більше, оскільки оборона кордону була вдосконалена протягом наступних десятиліть. У 1961 році через кордон втекло 8507 осіб, більшість з них через Західний Берлін. Будівництво Берлінської стіни того року зменшило кількість втікачів на 75% до приблизно 2300 на рік протягом решти десятиліття. Стіна перетворила Берлін з одного з найпростіших місць для перетину кордону зі сходу на одне з найскладніших. Keeling, Drew (2014), "Berlin Wall and Migration," Migration as a travel business Кількість втікачів ще більше впала до 868 на рік протягом 1970-х років і лише до 334 на рік між 1980 і 1988 роками. Проте втікачі ніколи не були більш ніж незначною меншістю загальної кількості емігрантів зі Східної Німеччини. Набагато більше людей покинули країну після того, як отримали офіційні дозволи, втекли через треті країни або були викуплені урядом Західної Німеччини. У 1980-х роках лише близько 1% тих, хто покинув Східну Німеччину, втік через кордон. Jarausch (1994), p. 17 +Східнонімецькі біженці, 1961–1988 Всього Офіційні дозволи Втікає наскрізь інші країни Прямі втечі Викупив доЗахідна Німеччина 1962–70 229 652 146,129 56 970 21,105 5,448 1971–79 131,176 85,434 27,576 7,816 10 350 1980–88 203,619 150 918 36,152 2,672 13 872 Всього (+ 1961) 616 066 382,481 163,815 40 100 29 670 Втікачі мали різні мотиви для спроби втекти зі Східної Німеччини. Переважна більшість мала переважно економічний мотив: вони хотіли покращити свої умови життя та можливості на Заході. Дехто втік з політичних мотивів, але багатьох спонукали виїхати конкретні соціально-політичні події. Запровадження колективного сільського господарства та придушення повстання у Східній Німеччині 1953 року спонукали тисячі людей до втечі на Захід, як і подальша насильницька економічна реструктуризація 1960 року. Тисячі тих, хто втік, зробили це, щоб уникнути зачистки своїх сіл уздовж кордону. До 1980-х років кількість спроб втечі знову зросла, оскільки економіка Східної Німеччини стагнувала, а умови життя погіршувалися. "The number of escapees". Grenzmuseum Eichsfeld

Спроби втечі через кордон ретельно вивчалися та фіксувалися східнонімецькою владою, щоб виявити можливі слабкі місця. Ці проблеми були вирішені шляхом зміцнення укріплень у вразливих районах. Армія Східної Німеччини (NVA) і Міністерство державної безпеки (Штазі) провели статистичні дослідження, щоб визначити тенденції. В одному прикладі NVA провела дослідження наприкінці 1970-х років, щоб розглянути спроби «порушення кордону» ( Grenzdurchbrüche ). Виявилося, що 4956 люди намагалися втекти через кордон між 1 січня 1974 і 30 Листопад 1979 року. З них 3984 людей (80,4%) було заарештовано Народною поліцією в Sperrzone, зовнішній зоні обмеженого доступу. 205 осіб (4,1%) було спіймано біля сигнального паркану. У внутрішній зоні безпеки, Schutzstreifen, ще 743 осіб (15%) було затримано прикордонниками. 48 осіб (1%) було зупинено – тобто вбиті чи поранені – мінами та 43 осіб (0,9%) спрямованими мінами СМ-70 на прикордонному паркані. Ще 67 осіб (1,35%) були перехоплені на прикордонному паркані (розстріляні та/або заарештовані). Дослідження підкреслило ефективність SM-70 як засобу, що запобігає переходу людей через паркан. Всього 229 Люди – лише 4,6% тих, хто намагався втекти, що становить менше ніж кожного двадцятого – перетнув прикордонний паркан. З них найбільшій кількості (129, або 55% успішних втікачів) вдалося перетнути паркан у незамінованих секторах. 89 осіб (39% втікачів) вдалося перетнути і мінні поля, і прикордонний паркан, але лише 12 осіб (6% від загальної кількості) вдалося подолати СМ-70. Ritter; Lapp (2007), p. 72 https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/9c/Grenzdurchbruche_en.png/202px-Grenzdurchbruche_en.png Східнонімецька держава суворо карала спроби втечі. З 1953 року режим описував акт втечі як Republikflucht (буквально «втеча з Республіки»), за аналогією з існуючим військовим терміном Fahnenflucht (« дезертирство »). Успішний втікач був не Flüchtling («біженець»), а Republikflüchtiger («Республіка-дезертир»). Тих, хто намагався втекти, називали Sperrbrecher (буквально «блокади», але більш вільно перекладається як «порушники кордону»). Ті, хто допомагав втікачам, були не Fluchthelfer («помічники втечі»), за західним терміном, а Menschenhändler («торговці людьми»). GDR Monitor, 1979 Така ідеологічно забарвлена мова дозволяла режиму зображати перетинників кордону не кращими за зрадників і злочинців. Nothnagle (1990), p. 31 Східнонімецький пропагандистський буклет, опублікований у 1955 році, виклав офіційний погляд на втікачів:

Republikflucht став злочином у 1957 році, карався великими штрафами та до трьох років ув'язнення. Будь-які дії, пов'язані зі спробою втечі, підлягали цьому законодавству. Спійманих на злочині також часто судили за шпигунство та засуджували до більш суворих вироків. Stokes (2000), p. 45 Більше 75 тис Люди – в середньому більше семи осіб на день – були ув’язнені за спробу втечі через кордон, відбуваючи в середньому від одного до двох років позбавлення волі.

Деякі з людей, які намагалися втекти, насправді були східнонімецькими охоронцями чи солдатами. Деякі з них використовували військову техніку, щоб пробити Берлінську стіну. З охоронцями, які намагалися втекти, поводилися набагато суворіше і в середньому ув'язнювали на п'ять років. Ті, хто допомагав втікачам, також підлягали покаранню, їм загрожувало тюремне ув'язнення або заслання в далекі міста. Десь 50 тисяч Східні німці спіткали таку долю між 1952 і 1989 роками

Методи втечі

Біженці використовували різні методи, щоб втекти через кордон. Переважна більшість переходила пішки, хоча деякі йшли більш незвичними маршрутами. Сім'я Хольцапфель побудувала зіплайн. Однією з найбільш видовищних стала втеча з повітряної кулі у вересні 1979 року восьми людей з двох сімей на саморобній повітряній кулі. Їхній політ передбачав підйом на висоту понад перед приземленням біля західнонімецького міста Найла , надихаючи фільм 1982 року « Нічний перехід» і фільм 2018 року «Повітряна куля». Інші втікачі більше покладалися на фізичну силу та витривалість. У 1987 році втікач використовував гачки для м’яса, щоб піднятися на прикордонні паркани , а в 1971 році лікар проплив через Балтійське море від Ростока майже до датського острова Лолланн, перш ніж його підібрала західнонімецька яхта. Інший втікач використовував надувний матрац, щоб втекти через Балтику в 1987 році Масові втечі були рідкістю. Один із небагатьох, який вдався, відбувся 2 Жовтень 1961 року, коли 53 люди з прикордонного села Бесекендорф – чверть населення села – масово втік, а за ним ще 13 жителів у лютому 1963 р. Cramer (2008), pp. 122–123 Незвичайна масова втеча сталася у вересні 1964 року, коли 14 Жителів Східної Німеччини, включно з одинадцятьма дітьми, незаконно переправили через кордон у вантажівці-рефрижераторі. Вони змогли уникнути виявлення, сховавшись під тушами забитих і фаршированих свиней, які перевозили на Захід.

Ті, хто працював на кордоні або поблизу кордону, час від часу могли використовувати свій привілейований доступ і знання, щоб втекти. Для прикордонників це становило особливу небезпеку, оскільки їхнім колегам було наказано стріляти без попередження у разі спроби втечі. Дилеми, з якими вони зіткнулися, були висвітлені в травні 1969 року, коли солдат і унтер-офіцера (унтер-офіцера) Grenztruppen втекли. Коли сержант втік, солдат Юрген Ланге вирішив не стріляти в нього. Оскільки це піддало Ланге суворому покаранню з боку його начальства за непокору наказу стріляти, Ланге втік через десять хвилин. Коли він досяг західнонімецької сторони, Ланге виявив, що його гвинтівку саботував його сержант, щоб завадити йому стріляти в першу чергу. Cramer (2008), p. 184 Радянські солдати також іноді втікали через кордон, правда, це було дуже рідко. З 1953 по 1984 рік вдалося лише вісім таких перебіжчиків

Рух не був виключно одностороннім; тисячі людей щорічно мігрували із Західної Німеччини до Східної. Східнонімецька преса описувала таких осіб як «біженців західної зони», які рятувалися від «політичного тиску», «зростаючого незаконного життя» або «погіршення економічних умов». Дослідження, проведене урядом Західної Німеччини, виявило більш прозаїчні причини, такі як проблеми в шлюбі, відчуженість сім’ї та туга за домом тих, хто жив у Східній Німеччині в минулому. Декілька військовослужбовців союзників, у тому числі війська Великобританії, Франції, Західної Німеччини та США, також дезертували. До кінця холодної війни їх було близько 300 Вважалося, що громадяни Сполучених Штатів втекли через залізну завісу з різних причин  – чи щоб уникнути кримінальних звинувачень, з політичних міркувань, чи тому (як висловився St. Petersburg Times ) «спраглих до дівчат солдат [були спокушені] спокусливими сиренами, які зазвичай залишають знесиленого кохання солдата, коли він перетинає кордон.." Доля таких перебіжчиків була дуже різною. Декого відправляли прямо в трудові табори за звинуваченням у шпигунстві. Інші покінчили життя самогубством, а декому вдалося знайти дружин і працювати на східному боці кордону.

Наказ стріляти Починаючи з 1945 року, ті, хто несанкціоновано перетинав внутрішній німецький кордон, ризикували бути розстріляними радянськими чи східнонімецькими прикордонниками. Застосування смертоносної сили отримало назву Schießbefehl («наказ стріляти» або «наказ стріляти»). Формально він набув чинності ще в 1948 році, коли були оприлюднені правила використання вогнепальної зброї на кордоні. Постанова, видана поліції Східної Німеччини 27 Травень 1952 року передбачав, що «невиконання наказів прикордонної служби буде відповідати застосуванням зброї». З 1960-х до кінця 1980-х років прикордонникам щоденно давалися усні накази ( Vergatterung ) «вистежувати, арештовувати або знищувати порушників кордону». НДР офіційно кодифікувала свої правила щодо застосування смертоносної сили в березні 1982 року, коли Закон про державний кордон передбачав використання вогнепальної зброї як «максимального заходу застосування сили» проти осіб, які «публічно намагаються прорватися через державу» кордон». "The Use of Firearms at the Border". Grenzmuseum Eichsfeld Керівництво НДР однозначно схвалило застосування смертоносної сили. Генерал Хайнц Гофман, міністр оборони НДР, у серпні 1966 року заявив, що «той, хто не поважає наш кордон, відчує кулю». У 1974 році Еріх Хонеккер, як голова Ради національної оборони Східної Німеччини, наказав: «Вогнепальну зброю слід безжально застосовувати у разі спроб прориву кордону, а товаришів, які успішно застосували свою вогнепальну зброю, слід похвалити.." Hertle (2007), pp. 100–101