Аа́хенський собо́р () — катедральний імперський собор міста Аахена, об'єкт світової культурної спадщини ЮНЕСКО з 1978 року. Єпископальна церква єпархії Аахена, а також найважливіший символ міста Аахен, Німеччина. Цей собор складається з декількох будівель, збудованих в періоди від Раннього середньовіччя до сучасності.
Архітектурний комплекс, що поєднує стилі різних періодів будови християнських соборів. Прототипами Аахенського собору були східноримські церкви. Найдавніша і найцінніша частина будівлі є каплиця Карла Великого (796–806) — споруда у формі восьмикутника заввишки 31 метр та діаметром близько 32 метри. Спочатку споруда будувалася як частина Аахенського палацу й отримала назву «каплиця Палатина». Від 936 до 1531 року (595 років) каплиця була місцем коронації для тридцяти одного німецького короля і дванадцяти королев.
Аахенський кафедральний собор є неоднорідною структурою, що розвивалась понад 1200 років під впливом багатьох стилістичних епох. Покровителька собору — Божа Матір Марія.Чернова І. В. група АР-49 НУ «Львівська політехніка», реферат на тему «Аахенський собор» Історія Карл Великий 796 року запросив фахівців з південних країн (Риму, Візантії) для створення на території Німеччини монументальної кам'яної споруди. 805 року папа Лев III освятив собор.
Палацова імператорська капела (), побудована за ініціативою Карла Великого Одо Метцом у візантійському стилі, є ядром будівлі. Капела має висоту 31 м, діаметр — 32 м, формою ж являє собою восьмигранний купол, оточений 16-гранною галереєю у два поверхи. Купол підтримує 8 стовпів; 8 арок верхнього обходу спираються на подвійні колони. Хори в готичному стилі були прибудовані в 1353–1414 роках. Більшість капел, що оточують восьмикутник, в готичному стилі.
Стара будова протягом часу була сильно спотворена різними реконструкціями; особливо постраждала мозаїка, що прикрашала колись склепіння купола і від якої до початку XX століття збереглися лише дрібні залишки. Наприкінці XIX століття «Товариство Карла Великого» («Karlsverein»), засноване 1849 року, поставило собі завданням реставрувати собор як з внутрішнього, так і з зовнішнього боку. Восьмикутники були знову прикрашені прекрасними мармуровими колонами, які 1794 року були викрадені французами і знову повернені ними згідно з умовами Паризького миру. Чотирнадцять статуй усередині хору спорудили знову в усій колишній пишності фарб. Реставрація мозаїки була закінчена 1881 року. Під час Другої світової війни Аахен, включаючи його знаменитий собор, був сильно пошкоджений бомбардувальними нападами та артилерійським вогнем, але основна структура собору збереглася. Багато художніх об'єктів собору було знято для забезпечення зберігання під час війни, а деякі, що не могли бути переміщені, захищені в самій церкві. Проте скління церкви Хорум XIV століття, неоготичного вівтаря, великої частини монастиря та Святої каплиці (Heiligtumskapelle) були безповоротно знищені. Реконструкція та реставрація відбувалися понад 30 років і коштували близько 40 мільйонів євро.
За свою більш ніж тисячолітню історію собор постійно добудовувався, частково руйнувався і реставрувався. З ним пов'язані легенди, зокрема сага про те, що гроші на будівництво собору довелося брати у самого диявола за умови, що він отримає душу першого, хто увійде до збудованої будівлі. За цією легендою, містяни обхитрили нечистого, запустивши першим вовка. Жадібний диявол відразу вчепився в жертву, лишень потім помітивши каверзу.
Ще про одну легенду Аахенського собору згадує Королів-Старий в книзі «Чмелик. Навколо світу»: «Є така легенда, ніби біля того собору Карл власною рукою посадовив трояндовий кущ. Минуло кілька століть (бо Карл Великий помер у 814 році), а той кущ все ріс та ріс, розкидаючи на всі боки свої віти, що розповзались по соборових мурах. Коли це, не знать з чого, почала та троянда всихати. Що з нею не робили — нічого не помагало. І от, тоді міський магістрат ухвалив викопати куща, щоб його посохлі віти не псували вигляду собору. Але ж соборний дзвонар ніяк на те не згоджувався: він бо дуже любив той кущ і йому було шкода з ним розлучитися. Через те він раз-у-раз прохав, щоб куща лишили ще трохи: може-таки він відійде. Тим часом якось вночі завітав до того дзвонаря невідомий захожий чоловік-чужинець і попросився переночувати. Дзвонар його пустив. На другий ранок той подорожній почав просити, щоб дзвонар дозволив йому у нього жити, а він за те йому служитиме. Пристав дзвонар і на те. А була в того дзвонаря дуже гарна дочка й полюбилася вона чужинцеві. От, він і почав її сватати, але ж батько рішучо відмовив, бо це був чужинець, слов’янин, не католицької віри, а з походження «русин», тобто українець. От, тоді захожий, бачачи, як дзвонар побивався за кущем, і каже, що, коли старий віддасть за нього свою доньку, то він зробить так, що троянда оживе й знову буде цвісти. На це вже дзвонар не міг не пристати. Тоді той українець і заходився коло куща, тільки наперед умовився, щоб у нього не питали жодного слова, хоч би й що він з тим кущем не робив. А потім пообрізував віти, понавозив відкілясь землі й — диво! — на весну кущ почав рости, а потім на ньому, зацвіли й троянди. Тоді старий дзвонар впорядив бучне весілля, а потім, як помер,— то той захожий українець став замість свого тестя, дзвонарем Аахенського собору. От, такі-то наші українці!»
Архітектура та історія архітектури Восьмикутна центральна будівля, заснована на візантійських моделях з двоповерховим підходом, сьогодні є одним із видатних прикладів середньовічної сакральної архітектури. На додаток до восьмикутника спорудили дві вежі, розташовані вище на заході. Після смерті Карла Великого важливість Аахена як духовного центру Франкської імперії затухала. Однак церква з гробницею Карла Великого все ж таки здобула велику привабливість. З 936 р. римсько-німецькі королі були короновані тут на мармуровому престолі Карла Великого в Гохмюнстері. Правителі поклонялися в церкві і збагатили скарб мистецтва через щедрі пожертви і фонди. Під владою Отто III з 997 року внутрішня обробка храму змінилася. Окрім картин, його також частково прикрашали мозаїки.
Палацова капела складається з високого восьмикутного приміщення, що ділиться на дві частини за вертикаллю. Внутрішній восьмикутник формується міцними стовпами, над якими є вісім криволінійних поверхонь, що покривають центральний простір. Навколо цього внутрішнього восьмикутника розташовується низьке склепіння, утворюючи галерею. Нижня і верхня частини характеризуються із сильним виступом карниза. Цей карниз був вже у каролінгському періоді з версифікованим червоним написом.
Головний вівтар і імператорський трон розміщені у верхній частині Палацової каплиці. Над аркою галереї підіймається восьмикутний барабан з прорізами для вікон, на якому лежить купольне склепіння.
Верхні галереї утворені бронзовими каролінгськими стовпами. Стовпи античні й частково походять із трансальпійського регіону, в основному з Італії, грецької і єгипетської місцевості.
Зовнішні стіни каролінгського восьмикутника, виготовлені з кар'єрного каменю, значною мірою неструктурованого і без подальшої обробки. Восьмикутник сьогодні увінчаний своєрідним бароковим дахом з підвісним ліхтарем, який помітно спотворений тиском з боку Заходу.
Західне крило собору є каролінгського походження. Центральна частина увінчана неоготичною вежею з годинником з XIX століття, і двома фланговими сходовими вежами. Це двоповерхова будівля, що з XVIII століття утворює головний вхід в будівлю церкви.
Попереду Вестверку, в каролінгські часи, був атріум у вигляді внутрішнього дворика, оточеного арками з обох сторін. Розмір атріуму складав 127 × 83 каролінгових ніг (42,0–42,5 м × 27,7–27,9 м). Двоповерхові північне і південне крила мали низьку підлогу з невеликими арковими вікнами і арочною галереєю. Розкопки свідчать про те, що ще в каролінгські часи атріум був перетворений з світського двору на сакральний внутрішній двір. Реконструкція східної та західної сторін атріума була суперечливою, відповідно до літератури. Західний кінець, ймовірно, утворював портик, який був доступний на рибному ринку через кілька кроків. Зовсім нещодавно це обговорювалось на підставі археологічних знахідок: чи є портик каролінгськими воротами. Східного крила атріума на той час не існувало, але був доступ до баштових сходів Вестверку.
Романські зміни мало збереглися, за винятком порталів Свято-Миколаївської каплиці, фасаду каплиці всіх душ та декоративних архітектурних елементів в монастирі. З 1187 по 1193 рр. були побудовані романські монастирські споруди. Восьмикутник був піднятий (близько 1190 р.) і обладнаний вісьмома декоративними стрічками та галереєю. Романська конструкція даху, а також декоративні огорожі були втрачені протягом наступних століть через пожежі та перероблювання.
У XIV столітті почалося вшанування чотирьох великих реліквій. Паломництва в святині, які відбувалися кожні сім років, супроводжувались структурними змінами в церкві. Були закладені невеликий прямокутний хор і капела вітрео — високий готичний хор. Також було створено багато капел. Високі готичні баштові куполи з фланговими баштами були збудовані близько 1350 року.
Протягом XVII–XVIII ст. архітектура та споруди церкви змінювались не зважаючи на величезний збиток, заподіяний в 1656 р. в Аахені. Дахи церкви Св. Марії були зруйновані. Покрівля хора та восьмикутника була відремонтована в 1664 році, західна вежа через проблеми з фінансуванням була замінена лише тимчасовою дзвіницею. Інтер'єр церкви був створений з 1719 року, зокрема, італійськими штукатурами Вазалі та Артарі.
Стиль бароко: з 1731 по 1733 рр. стовбуровий склеп у Гохмюнстері був перефарбований живописцями Бернардіні та Абрилі. Плани, зроблені данським архітектором Крістіаном Зубером з метою модернізації готичного хору через прозоре укріплення високих вікон і витягування стовбура, не були реалізовані. Кольорове скління замінили прозорими скляними вікнами.
Від епохи бароко залишилась Угорська каплиця, яка була перебудована в середині XVIII століття, зберігається і сьогодні. Конверсія була проведена 1748 року відомим архітектором Ахена Йоганом Джозефом Сьючем. Нове будівництво нової каплиці вже показало серйозні дефекти оболонки, так що майже завершена каплиця була знову знята 1755 року й замінена Джозефом Мореттібувом.
Під час французького правління частини інтер'єру були розібрані. Свинцева покрівля дахів була вилучена в 1794 році. До того часу, як вона була покрита шифером 1803 року, церква мала лише попереднє покриття. Вже 1789 року був побудований бароковий високий вівтар.
Через важкі політичні та економічні часи великі роботи в головній будівлі не проводились до середини 1920-х років. Статичні проблеми в готичному хорі, який 1916 року призвів до блокування хорового будинку, привели до встановлення перллет-якоря, необхідного для стабілізації в 1920-х роках. У мансарді була встановлена спринклерна система як засіб протипожежної безпеки.
Під час Другої світової війни храм був декілька разів розбомблений, від чого сильно пошкодився. Багато артефактів були передані на збереження або резервуються в самому соборі. Скління готичного хору і неоготичний вівтар, а також велика частина монастиря і каплиця на південній сходовій башті були зруйновані. Багато інших компонентів — особливо дахи каплиць — були сильно пошкоджені бомбами.
Після Другої світової війни основні дефекти — особливо скління і дахи, — були вилучені, з метою забезпечення першої подорожі по святині після війни в 1951 році. Після Другого Ватиканського собору положення головного вівтаря було змінено. З 1985 року було розпочато загальну реконструкцію будівлі, яка знайде своє попереднє завершення в найближчі кілька років. В загальному відновлення тривало понад 30 років і коштувало близько 40 мільйонів євро.
Хронологія останніх заходів реставрації 1984 р. Баптистерійна каплиця: відреставрована барокова каплиця, відновлено вогнезахисні поверхи та штукатурки.