Монастир Святої Трійці в Литвинові — втрачений василіянський монастир Української греко-католицької церкви. Розташовувався у лісі на горі над селом Литвинів Підгаєцької громади Тернопільського району Тернопільської области.

Історія Вперше згадується у Галицьких ґродських книгах 1586 року. Відомості про ктиторів та оригінальні фундаційні документи були втрачені під час татарських набігів у середині XVII ст.Слободян, В. Василиянський монастир в Завалові у світлі джерел // Дрогобицький краєзнавчий збірник / Ред. кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), Л. Винар, Л. Войтович, Г. Гмітерек та ін. — Вип. ХІХ-XX. — Дрогобич: Коло, 2017 — С. 385—403.

Згідно з візитацією 1764 року, монастирський комплекс складався з мурованої з каменю тридільної церкви Святої Трійці з трьома мурованими банями, яка на той час потребувала ремонту даху та мурів, пошкоджених від вологи. Всередині церкви був головний вівтар та два бічні вівтарі: Святої Трійці, Усічення голови Святого Івана Хрестителя та Святого Онуфрія. Поруч з церквою стояла дерев'яна дзвіниця на підмурівку з чотирма дзвонами. Житлові келії, де в 1724 році мешкало п'ять монахів, були збудовані з глини, побілені та вкриті солом'яним дахом, включаючи п'ять келій, три з яких були замешкані.

Господарство Господарство монастиря було доволі скромним. Інвентар, складений ігуменом о. Єронімом Дунаєвським руською мовою у 1729 році, засвідчив, що обитель володіла лише невеликими ґрунтами: орним полем, садами, городами та луками. Так само простими були й господарські споруди: дві малі стодоли, шпихлір та стайня з возівнею. Усі ці будівлі були зведені з хмизу та покриті соломою. Також монастир утримував пасіку, яка налічувала тридцять три вулики. Під самим монастирем осіло шість родин комірників.

У грудні 1764 року Литвинівський монастир був підпорядкований Завалівському монастирю, що, власне, і стало початком його занепаду.

Ліквідація Згідно з «Ревізією ігуменів» 1724 року, монастир «сидів без жодного права», маючи п'ять ченців на чолі з ігуменом о. Ісаєю Дунаєвським. Через неможливість документально підтвердити свої права на володіння землею, Литвинівський монастир був остаточно ліквідований 12 квітня 1774 року.

Після ліквідації його майно було розпорошене між іншими обителями. Зокрема, частина майна — Великий вівтар (без живописного оздоблення), дерев'яна золочена ікона «Усічення голови Святого Івана Хрестителя», невеликий Деісус, п'ятнадцять вікон та інвентар 1729 року — були перенесені до Завалівського монастиря. Три дзвони монастиря передали до Любарського монастиря, а чудотворна ікона Святого Онуфрія — до Віцинського монастиря.

Мурована церква залишалася на місці ще в середині XIX ст. До наших днів збереглися лише її руїни (північна стіна нави і фрагмент бабинця) та один кам'яний хрест XVIII ст. на давньому монастирському цвинтарі, що слугують свідченням існування давньої обителі.

Галерея

Примітки