Добронаді́ївка (колишні назви: Дібрівка, Добрівка, Добра, Добра Надія) — село в Україні, у Попельнастівській сільській громаді Олександрійського району Кіровоградської області. Населення становить 543 особи. Колишній центр Добронадіївської сільської ради.
Історія
Село виникло в середині XIX століття з переселенців села Ізмайлівка (волость Ново-Стародуб). Про це свідчить запис в історичному виданні «Історія міст і сіл України. Кіровоградська область». Землями володів поміщик Зерваницький М. І.
Старожили села Кабаніст Андрій та Улита свідчили: «На землях Зерваницького була діброва (в балці, що над ставком), тому село стали називати Дібрівкою. Діброва складалася з дубів, ясенів, осокорів, чагарників. Все це пішло на будівництво хат і садиби поміщика. Він дозволив порубку лісу. Жителі села були вдячні йому і старанно обробляли землю».
Спочатку було 18 сімей. За даними подвірного перепису Олександрійського повіту 1859, 1886, 1916 років можемо простежити динаміку росту населення. В 1859 — 18 дворів, 42 чоловіків, 35 жінок. В 1886 — 39 дворів, 118 чоловіків, 113 жінок. В 1916 63 двори, 180 чоловіків, 197 жінок.
Спочатку село розташувалося на пагорбі над ставом. Будинок пана знаходився на місці, що біля футбольного поля (практично найвища місцина села). Він під час першої російської революції був поруйнований, але залишки ще довго нагадували про будівлю пана. Переглядаючи карту Генерального плану, можна побачити, що уже в 1833 році на місці нинішнього села позначено поселення без назви — «Хутір». Земельне володіння під номером 205 включає до себе землі Ізмайлівки і далі на схід землі вздовж річки Овнянки, власне до земель сучасної Добронадіївки. Отже, вже в 30-ті роки XIX століття поселення існувало.
Перші хатини збудовано від ставу і вище, де нині провулок Леніна. Будувалися вони напівзаглибленими в землю (характерно для степової України, оскільки існувала проблема із опаленням — відсутність лісів). На сьогоднішній день не збереглося жодної такої хати.
На 1886 рік в Добрій Надії було 39 господарських дворів (118 чоловіків та 113 жінок) — (дані обласного архіву № 238 за 1886 р.) практично усі українці та колишні поміщицькі селяни і лише кілька купців та міщан.
В 1891 році землями с. Добра Надія (хуторів Золотухи, Ізмайлівка, Овнянка і Пустельниково) володів поміщик Микола Іванович Зерваницький. Всього землі в нього було 2542 десятин, 352 сажні.
В 1894 році землями села Добра Надія володів селянин за походженням Федір Полікарпович Півняк. В нього було 554 десятин, 683 сажні. А в 1908 році Півняку стали належати і землі с. Богданівки та Михайлівки — всього 1195 дес. 871 сажень.
Землекористування в 1894 році виявило таку картину: 2-3 десятини всього 4-6 дес. всього 6-11 десятин всього 11-16 десятин всього безземе льних Без всякого скоту 14 власників 49 дес. 4 вл. 22 дес 16 вл. 116 дес. 1 вл. 12,5 дес. 4 8
Землевласники: Півняк Ф. П. — 554 дес.683 сажені Дубров — 150 дес, Горовецький — 300 десятин, Цупко — 180 десятин, Зерваницький — 2542 десятини (із розповіді старожила 1888 р.) Населення с. Добра Надія в кінці XIX ст.. до Жовтневої революції займалося сільським господарством. Всього до революції населеному пункту належало 200 га орної землі та 50 га невдобу (як говорили старожили).
Селяни брали участь у Жовтневому перевороті 1917 року. Деякі з них (Бугара Петро Іванович, Мірошниченко Григорій Іванович, Донченко Костянтин Іванович, Тищенко Ілля Микитович, Воробйов Дмитро, Кабаніст Андрій Якимович та інші) пішли на фронти І світової війни, були учасниками Жовтневої революції, громадянської війни і з'явилися в селі лише в 1922 році.
В 1927 році в селі було створено ТСОЗ «Передовик». Організували його селяни-бідняки з села Морозівка (12 дворів) і з села Добра Надія (4 двори). З 1928 р. члени ТСОЗу прийняли «Статут с/г артілі», яка так і носила назву «Передовик». Головою артілі був Філоненко Іван Володимирович, пізніше в 1930 — Дігтяр.
Станом на 1932—1933 роки село Добронадіївка відносилося до Червонокам"янського району Дніпропетровської області.
Голодомор
Чорною сторінкою в історії села, як і всього українського народу, став голодомор 1932—1933 років. В цей період на території села основним підприємством була залізнична станція «Щаслива». Вона забезпечувала робочими місцями жителів робітничого селища (частина села на північ від станції). Також функціонував перевалочний пункт (директор Стаднік Василь Іванович). Від станції йшла окрема залізнична колія, були складські приміщення. Сюди звозили з навколишніх сіл овочі та фрукти, проводилася їх засолка з подальшою відправкою споживачам. Поряд знаходилися склади із лісом, вугіллям. Також діяли бурякоприймальне та хлібоприймальне підприємства, ТСОЗ «Передовик» (Керівник Дігтяр).
За роки замовчування цього страшного лиха багато втрачено. Померли свідки, зрівнялися з землею могили на старому кладовищі, розміщеному на пагорбі над ставом. Ці могили навіть не позначені хрестами. Тільки рідні знали, хто похований, скільки в могилі страдницьких душ. Сьогодні там практично рівна місцина, густо покрита травою, а ранньої весни тут ніжні підсніжники встеляють землю.
Ні точних, ні приблизних даних про кількість жертв голодомору встановити не можна, оскільки ніяких документів про це не збереглося. Зараз у селі проживає 91 свідок голодомору. 11 з них жили в той час у Добронадіївці. З них тільки один заявив про смерть у сім'ї маленького брата. Середній вік свідків на той час становив 4-5 років.
Старожили стверджують, що саме завдяки тому, що на території села окрім колгоспу функціонували підприємства, залізниця — це в значній мірі рятувало жителів від голодної смерті.
Друга Світова війна ІІ світова війна увійшла в кожну оселю добронадіївців. Із села мобілізовано на фронти Німецько-радянської війни 103 чоловіки. Загинули — 61, відзначено нагородами 59. Частину молодого населення вивезено до Німеччини. Кулішенко В. П. (уроженець Морозівки) та Пузиревський С. С. брали участь у параді 1945 року на Красній Площі у Москві.
Під час війни німецька військова комендатура знаходилася в приміщенні будинку, що біля поштового відділення. Територію Добронадіївки було визволено 19 жовтня 1943 року, що підтверджує повідомлення Радінформбюро за 19.10.1943року: «Юго-восточнее города Кременчуг наши войска, ломая сопротивление противника, продолжали развивать наступление и с боем овладели городом и крупным железнодорожным узлом Пятихатки, а также заняли более 100 населенных пунктов, среди которых крупные населенные пункты Краснобратское, Червона-Каменка, Рублёвка, Виноградовка, Добро-Надеждовка, Жёлтое, Пальмира, Чистополье, Новая Украинка, Матрёновка, Акимовка, Пушкарёвка и железнодорожные станции Счастливая, Зелёная, Яковлевка. Таким образом, важнейшая коммуникация немцев, железная дорога Днепропетровск — Знаменка, перерезана нашими войсками…»
У звільненні Добронадівки та окружних сіл брали участь 33 гвардійський стрілецький корпус, 6 гвардійська повітряно-десантна дивізія, 9 гвардійська повітряно — десантна дивізія, 111 стрілецька дивізія (книга А. С. Пономаренка «Вони принесли свободу». Олександрійсько-Знам"янська операція. — КП "Олександрійська міська друкарня, " −2004 рік.)
Лавренчук Петро Михайлович — ветеран війни почесний громадянин міста-героя Севастополь.
Тараненко Андрій Стефанович — ветеран війни, почесний громадянин міста Овідіополь.
Відбудова та сьогодення Тяжким випробуванням став голод 1946—1947 року для жителів села. В якійсь мірі рятувало те, що багато жителів були зайняті на виробництві: хлібоприймальне підприємство, перевалка, залізниця. Але особливо важко було колгоспникам. В 1950 році відбулося укрупнення колгоспу на основі земель 3-х колгоспів (с. Добра Надія — «Передовик», с. Катеринівка — «Петровського» і с. Зелений Барвінок — «17 партз'їзду»). Колгосп одержав назву — імені Петровського.
Довгий час головою колгоспу ім. Петровського був Брайловський Григорій Володимирович. Перебуваючи на цій посаді, він вивів колгосп у число мільйонерів, збудував свинокомплекс. Був делегатом партз'їзду у Москві. Нагороджений Орденом Леніна.
У 1979 році його змінив на цій посаді Лукій В. А., а в 1985 році головою колгоспу став Коротя А. В. і займав цю посаду до 2002 року. В цей час село газифікують, прокладено асфальтовані дороги.
У 50-70 -х роках головою сільської ради була Заброда Ольга Іванівна. Родом із Морозівки. Працювала агрономом при МТС . Після розформування її — була призначена головою сільради. Була принциповим і справедливим керівником, яку всі поважали. З ініціативи Ольги Іванівни в селі гуртом збудували клуб. Робили це в основному у вихідні дні. За будівельний матеріал слугувала глина та солома. Закінчення його будівництва було великим святом усієї сільської громади. Приблизно в цей час було збудовано нове приміщення сільської ради. В 1967 році (пізньої осені) було переведено керівництво села до нової будівлі. Запам'яталася жителям села Ольга Іванівна своєю нетерпимістю до пияцтва.
Станом на 1972 рік населення села становило 1028 чоловік. Колгоспу належало 4885га сільськогосподарських угідь, 4365га з них — орна земля.
В 70-80-ті роки сільську раду очолювали Донченко Владислав Костянтинович та Логінова Алла Іванівна. Це період, коли активно йшло будівництво житла (будинки вулицею Енгельса та Першотравневою збудовано сільський Будинок культури. Посада голови сільської ради стала виборною тільки в 1994 році. На той час головою був Присяжний Василь Іванович. Родом із с. Журовка Шполянського району Черкаської області. Народився 03.05. 1942 року, закінчив Олександрійський зооветеринарний технікум в 1960 році. Працював фельдшером на Щасливській ветеринарній дільниці за направленням. З 1964 року — головний ветлікар у колгоспі ім. Петровського. В 1977 році закінчив заочно Харківський ветеринарний інститут. В 1992 році призначений на посаду голови сільської ради. Займав цю посаду до 2006 року.
З 2006 року сільський голова — Балаєскул Валентина Іванівна. Корінна жителька села Добронадіївка, випускниця Добронадіївської школи, має вищу економічну освіту. До 2006 року займала посаду заступника директора агрофірми «Добронадіївська».
Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 709 осіб, з яких 305 чоловіків та 404 жінки.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 821 особа.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 94,42 % російська 4,49 % білоруська 0,36 % грецька 0,12 % інші 0,61 %
Розповідь старожилів села Десь в 1880 році з села Новостародуб прибув поміщик Зерваницький, який закупив тут землі, щось до 400 га. Частину цих земель купив у держави, а частину в поміщика Трифильєва, що жив у селі Приютівка (бо він організував «приют» для всіх селян-утікачів, розбійників, які покаялися). Вимушений був це робити, бо обробляти землю не було кому.
Поміщик Трифильєв частину землі продав Зерваницькому, бо він не міг налагодити їх обробіток, і землі пустували. Зерваницький купив ці землі і частину селян (35 сімей) переселив з Новостародуба. Це були бідні сім'ї, тому він допоміг їм в будівництві житла.
В архіві міста Кіровограда є дані, що населення Дібрівки становило на 1881 рік — 102чол. Це сім'ї з 2-3-4 чоловік (всього 35 сімей). На землях Зерваницького була діброва (в балці, що над ставком), тому село стали називати Дібрівкою. Діброва складалася з дубів, ясенів, осокорів, чагарників. Все це пішло на будівництво хат і садиби поміщика. Він дозволив порубку лісу. Жителі села були вдячні йому і старанно обробляли землю. Перші хати в селі не збереглися. Останньою зникла хата Бугари Івана (на місці де живе Трикозенко Д. А.).