Фрі́дріх Рі́хард Рудо́льф Шле́хтер (; 16 жовтня 1872 — 16 листопада 1925) — німецький систематик, ботанік, куратор Берлінського ботанічного саду та найвизначніший науковий дослідник орхідей свого часу.

Його офіційна ботанічна авторська абревіатура — «Schltr.»; у минулому також використовувалася довга форма «Schlechter».

Рудольф Шлехтер здійснив численні колекційні подорожі до Африки, Центральної та Південної Америки, Індонезії, Австралії та Нової Гвінеї. Його величезний гербарій був знищений під час бомбардування Берліна в 1945 році.

Біографія Рудольф Шлехтер народився 16 жовтня 1872 року в Берліні, третім з шести дітей. Його батько, Гуго Шлехтер, був літографом. Після закінчення школи в гімназії Фрідріха Вільгельма він почав вивчати садівництво, спочатку в комерційному розпліднику пані Блут, а потім в саду Берлінського університету. Там він працював асистентом до осені 1891 року.

Шлехтер став членом Ботанічного товариства провінції Бранденбург у 1891 році. Протягом кількох років він очолював журнал «Orchis» Німецького садівничого товариства, написавши за цей час більшість статей самостійно.

Його брат, Макс Шлехтер (1874 — 1960), був німецьким торговцем і колекціонером зразків природознавства.

Рудольф Шлехтер розпочав свою кар'єру ботаніка в 19-річному віці, покинувши Європу в 1891 році і вирушивши до Африки, а згодом до Індонезії та Австралії. Протягом усієї своєї кар'єри він зосереджувався на розширенні своєї дослідницької колекції орхідей. Він був керівником експедицій у Німецькій Африці, досліджуючи каучукову промисловість, але постійно збираючи зразки рослин. Він також багато жив у Німецькій Новій Гвінеї в першому десятилітті нового століття. Перед Першою світовою війною він оселився в Берліні, одружився зі своєю дружиною Олександрою Шлехтер і став куратором Берлінського ботанічного саду в Далемі.

Період експедицій (1891—1910)

Свою першу наукову подорож до Південної Африки здійснив з листопада 1891 по квітень 1895 року, де інтенсивно досліджував флору околиць Кейптауна, зокрема прибережних районів. У цей час він проводив гербаріологічні дослідження в гербарії Гаррі Болюса () за його дорученням і обіймав посаду інспектора з філоксери. Пізніше гербарій Болюса був придбаний Кейптаунським університетом.

Він тимчасово переніс свою штаб-квартиру до Дурбану, а також здійснив колекційні поїздки до Квазулу-Наталю та Трансваалю. Ганс Шінц придбав 7000 основних зразків цієї поїздки для Ботанічного саду Цюріха; Берлінський державний гербарій отримав колекцію із 4500 дублікатів.

Шлехтер повернувся до Європи в 1895 році з багатими колекціями як ластівневих, так і орхідей, над якими він працював у відділі ботаніки Британського музею в Лондоні, де встановив робочі стосунки з . Пізніше вони провели спільне дослідження ластівневих тропічної Африки. Шлехтер повертався до Лондона щоразу, коли був у Європі, відвідуючи як Британський музей, так і Королівський ботанічний сад у К'ю.

Невдовзі після повернення до Німеччини Шлехтер підготував другу подорож до Капської колонії, яка мала тривати з січня 1896 по березень 1898 року. Цього разу права на основну колекцію подорожі закріпив Берлінський ботанічний музей.

У 1896 році Шлехтер повернувся на південь Африки і приєднався до свого брата Макса, з яким вони вирушили на північ до району Фанрейнсдорп, а у вересні повернулися до Кейптауна. Молодший брат Шлехтера Макс брав участь у подорожі і відповідав за сушіння та транспортування зразків гербарію. З листопада 1896 року по квітень 1897 року вони подорожували на північ до Седерберга і на схід до Голкового мису. У серпні 1897 року брати вирушили до Намакваленду і досягли річки Оранжевої в Рамансдрифті. Деякі з колекційних подорожей були здійснені за допомогою 10-кінного воза. Пункти призначення включали Малий Намаленд і Ламбертс-Бей з прибережними островами Гуано (інша назва — острови Пінгвінів). По дорозі додому з Південної Африки Шлехтер зробив зупинку в Мозамбіку і перебував там із кінця 1897 до початку 1898 року. Він почав з Лоренсу-Маркеш в затоці Делагоа, збираючи зразки в тропічних лісах та в посушливих районах. Доктор Зельмар Шонланд, директор музею Олбані в Ґрехамстауні (Східнокапська провінція), який отримав рослини від Шлехтера, описав його як найприскіпливішого і найуспішнішого ботанічного колекціонера, який коли-небудь відвідував Південну Африку.

Шлехтер повернувся до Берлінського університету в квітні 1898 року, виснажений і ослаблений дизентерією та тропічною лихоманкою. Тим не менш, це був важливий період для молодого ботаніка. Після повернення він почав вивчати ботаніку та геологію в Берлінському університеті. Серед його викладачів були Генріх Густав Адольф Енглер, який був його науковим керівником під час написання докторської дисертації, , Фрідріх Людвіг Еміль Дільс, Густав Ліндау, Райнгардт, та Паульсен.

За дорученням промислової компанії він здійснив ще одну експедицію для дослідження каучуконосів, під час якої захворів на гарячкову тропічну хворобу. Серед іншого, Шлехтер відкрив багатий на каучук вид роду Ficus і велику кількість епіфітних орхідей. Під час подорожі додому він сильно страждав від своєї тропічної хвороби і був близький до смерті.

За дорученням , який мав намір запровадити прибуткове вирощування каучуконосів, він був призначений керівником каучукової експедиції до Західної Африки за посередництва Отто Варбурга. В ході цієї експедиції, яка тривала з лютого 1899 по травень 1900 року, Шлехтер спочатку зібрав велику кількість насіння рослин Kickxia в британській колонії в регіоні Йоруба — хоч і всупереч наказу британського резидента про чотирирічну заборону збору з метою збереження рослинності. Каучуконосні рослини роду Landolphia також були знайдені в лісах землі Йоруба, і їх згорнуте шляхом кип'ятіння з додаванням лимонного соку рослинне молоко продавалося в торговому центрі Лагоса під назвою Silkrubber. Під час подальшої експедиції, яка також привела його до Камеруну, Конго і Того, Шлехтер збирав різні каучуконосні рослини і проводив експерименти з коагуляції їхнього соку на місці. Він випробовував вироблений каучук на придатність для промислового застосування. Його особливо цікавив вид рослин Kickxia elastica (базіонім до Funtumia elastica), оскільки він дає каучук гарної якості. Після завершення експедиції найкращі зразки матеріалу були повторно досліджені в Берліні. Шлехтер також розглядав можливість сільськогосподарського використання каучуконосів для своїх клієнтів, щоб поліпшити звичайну надмірну експлуатацію або передчасну загибель рослин через надмірне або неправильне постукування. Він також знайшов тут невідомі йому орхідеї.

У його щоденнику цієї експедиції мимохідь з'ясовуються владні відносини з тубільцями, які перебували під сильним впливом колоніалізму і яких Шлехтер також міг використовувати як особистих слуг і босоногих носильників: молодий ботанік, взутий у чоботи, верхи на коні або перенесений тубільцями в гамаку, подорожував Західною Африкою землями, окупованими на той час Великою Британією, Францією, Португалією, Бельгією чи Німеччиною. Під захистом відповідних жителів він подорожував на урядових човнах, з яких стріляв у бегемотів і крокодилів. Його колони носильників, які змінювалися після кожного кордону, супроводжували озброєні найманці в конфліктних регіонах. Високий попит на каучук для шинної та електротехнічної промисловості в Європі в цей період задовольнявся на тлі рабства, примусової праці та найжахливішого жорстокого поводження; зокрема, в Конго вирощування каучуку в цей час запам'яталося як «конголезькі звірства».

Через кілька місяців після повернення із Західної Африки Колоніальний економічний комітет знову доручив Шлехтеру поїздку, цього разу до Індонезійського архіпелагу, зокрема до німецьких колоній Землі Кайзера-Вільгельма та Архіпелагу Бісмарка. Головною метою цієї подорожі, що тривала з грудня 1900 року по березень 1903 року, було дослідження, збір та відповіді на питання щодо вирощування гутаперчевих дерев (). На Землі Кайзера-Вільгельма він відкрив новий вид гутаперчевого дерева, який назвав . Окрім своєї основної дослідницької мети, Шлехтер також присвятив себе вивченню флори країни загалом, як і під час усіх своїх подорожей, і, перш за все, своїй улюбленій спеціальності — орхідеям. Під час цієї подорожі його здоров'я серйозно підірвали численні напади лихоманки. Перед поверненням до Європи Шлехтер відвідав Австралію, Нову Каледонію та Цейлон.

Після повернення в 1903 році Шлехтер завершив навчання в університеті і 3 грудня 1904 року отримав докторський ступінь; його дисертація називалася «Флористичне дослідження острова Нова Каледонія» (). Потім він займався ідентифікаційною роботою в Ботанічному музеї в Берліні, передусім підродини Asclepiadoideae (на той час класифікувалися окремою родиною) та орхідей.

З червня по грудень 1905 року Шлехтер здійснив коротку подорож до Камеруну, щоб оцінити прогрес у вирощуванні рослин Funtumia elastica, висаджені з насіння, яке він зібрав у 1900 році для Колоніального економічного комітету, і провести випробування рослин, яким на той час було п'ять років.

На кошти, зібрані частково Німецьким колоніальним товариством, частково німецьким урядом і частково каучуковою промисловістю, була організована ще одна експедиція під керівництвом Шлехтера за гутаперчею та каучуком на Землю Кайзера-Вільгельма (яка слугувала його базою), де губернатором на той час був . За час експедиції ботанік відвідав Нову Гвінею, Малайський архіпелаг (Целебес, Ява), Гонконг, Філіппіни, Суматру та Борнео. Хоча йому було доручено заснувати дослідницьку станцію з вивчення каучуку в папуаському селі Булу, саме його ботанічні колекції, зібрані в цей час, запам'яталися найбільше. Це була найдовша і остання експедиція, яка тривала з жовтня 1906 по травень 1910 року. Шлехтер задокументував результати цієї подорожі у 171-сторінковій праці.

За 18 років, сповнених мандрівками, вдома з 1891 по 1910 рік Шлехтер відвідав природничі музеї Лондона, Парижа, Лейдена, Брюсселя та Відня, іноді по кілька разів.

Після періоду експедицій (1911—1925)

На початку своєї останньої подорожі Шлехтер познайомився з Олександрою Василівною Собенніковою, дочкою російського гуртового торговця чаєм. Наприкінці подорожі вони одружилися. На її честь він назвав рід рослин Sobennikoffia з родини орхідних.

У 1910 році він повернувся до Берліна, де розпочав свою головну працю «Орхідеї Німецької та Нової Гвінеї» (Die Orchidaceen von Deutsch-Neu-Guinea). Опубліковані між 1911 і 1914 роками, 14 томів цієї праці налічують понад 1 000 сторінок, в яких він описав близько 1 500 нових видів орхідей.

Кількома роками пізніше з'явилася його праця про південноамериканські орхідеї «Флора орхідей південноамериканських кордильєрських країн» (), а в 1915 році — перше видання його «Орхідей» (). Шлехтер працював з американським ботаніком Оуксом Еймсом над монографічним дослідженням орхідей світу, а в 1922 році познайомився з Еймсом особисто.

Навесні 1913 року він отримав посаду асистента в Берлінському ботанічному музеї і таким чином забезпечив собі надійне становище в житті. У 1913 році право власності на його основну колекцію, яка включала, зокрема, цінну колекцію орхідей, було передано Берлінському ботанічному музею відповідно до його контракту.

У 1914 році Рудольф Шлехтер став секретарем орхідейного комітету Німецького садівничого товариства, а в 1915 році — редактором журналу «Orchis».

Сімейне щастя та ботанічна кар'єра Шлехтера були перервані початком Першої світової війни оскільки він служив офіцером німецької армії протягом 1916 і 1917 років. Його призвали на військову службу і відправили на фронт у Фландрію. Після закінчення війни, лише навесні 1921 року Шлехтер отримав омріяне призначення на посаду куратора Берлінського ботанічного музея. Після Першої світової війни і до своєї смерті в 1925 році Шлехтер зосередився на розширенні своєї дослідницької колекції орхідей.