Борис Миколайович Микитенко (, Севастополь — , Санкт-Петербург) — політичний діяч, есер, член «Бойової організації», соратник Бориса Вікторовича Савінкова; один з організаторів замаху, що не відбувся, на імператора Миколу II; страчений за вироком Петербурзького військово-окружного суду в селищі Лисячий Ніс під Санкт-Петербургом.
Біографія
Народився в сім'ї артилерійського офіцера, командира першої батареї дислокованої в Севастополі 13 артилерійської бригади Миколи Кіндратовича Нікітенка (24.12.1855 — 1928) та його дружини Анни Андріївни (ур. Ніконової) — дочки адмірала А. І. Ніконова.
Після трьох років навчання у Севастопольському реальному училищі вступив до Санкт-Петербурзького Морського кадетського корпусу. 1902 року гардемарином перебував у закордонному плаванні на крейсері «». Випущений в мічмани 6 травня 1903 в 33 чорноморський флотський екіпажСписок лейтенантам и мичманам на 2 июля 1904 г., С. 1049. Після прибуття на Чорне море був направлений до Миколаєва, де закінчив Штурманські офіцерські класи, після чого отримав призначення на канонерський човен «». В 1904 перебував у закордонному плаванні, потім був переведений штурманом на мінний транспорт (загороджувач) «».
У дні повстання на крейсері «Очаків» Ключовою подією, що вплинула всю подальшу долю Б. М. Нікітенко, виявилося Севастопольське повстання 1905 року. Вихований у сім'ї, де суворо шанувалися існуючі громадські підвалини і була жива пам'ять про діда адмірала — героя оборони Севастополя, а пізніше його градоначальника і голову Головного військово-морського суду Російської імперії, він відчував на собі й інший вплив. Його дядько Сергій Андрійович Ніконов входив до керівного складу Севастопольського комітету Партії соціалістів-революціонерів (есерів), а минулого був найближчим соратником Олександра Ульянова при підготовці замаху на імператора Олександра III. Був есером і двоюрідний брат М.М. Шишмарьов.Розстріл крейсера «Очаків» 15 листопада 1905 року справив на Б. Н. Нікітенко незабутнє враження. Як пізніше згадував М. Шишмарьов, спочатку за драмою, що розвивається, він пасивно спостерігав з борту транспорту «Дунай», а потім:«...Борис був посланий на шлюпці з загоном матросів для заняття судна. Таким чином він був першим, хто зійшов на борт Очакова після обстрілу. У той час, коли всі ми ще не звикли до виду крові, як тепер, і не могли байдуже ставитися до живих батальних картин, вид палуби „Очакова“, залитої кров'ю та покритої вбитими та пораненими з відірваними руками та ногами та виверненими нутрощами, зробив на Бориса приголомшливе враження. Він скаржився мені, що ця картина не виходить у нього з пам'яті і що часто, коли він лягає спати, а іноді й серед дня, вона постає перед ним кошмарною галюцинацією.» Ймовірно, великим потрясінням для Бориса Нікітенка виявилася й звістка, що одним із тих, хто розстрілював повсталий крейсер, був його батько. На той час генерал О.М. Меллер-Закомельський доповідав:«…підполковник Нікітенко, відкрито встановивши гармати на мисі 4-ї батареї фортеці, з відстані 700 сажень сміливо обсипав шрапнеллю палубу бунтівного крейсера, примушуючи його до здачі» Нарешті, за 2 дні після всіх драматичних подій, саме на мінному транспорті «Дунай» заарештованого керівника повстання відставного лейтенанта П. Шмідта перевозили до фортеці Очаків. Зустріч із приниженим та пригніченим П. Шмідтом справила на Бориса Нікітенка важке враження. Про це пізніше у проханні на ім'я імператриці з проханням про помилування сина писала його мати Ганна Андріївна: «…І тоді ще мій син був у лавах флоту, який утихомирював повстання очаківців, і він керував судном, яке відвозило Шмідта та співучасників із Севастополя до Очаків. Тільки хаос життя, що запанував у нас після цих подій, формений натовп, могли зробити таку зміну в голові мого сина ... » Після придушення повстання у Севастополі та страти П. Шмідта, політичні погляди Б. М. Нікітенко почали поступово змінюватись. Ще кілька місяців він залишався на флоті і навіть отримав чергове звання лейтенанта, але в липні 1906 залишив службу. Його батько підполковник Н. К. Нікітенко зі скорботою і тривогою писав молодшому синові Глібу — кадету Морського корпусу : «…з його революційними переконаннями залишатися у флоті не можна і тому він виходить у відставку». Батько пояснював зміни в позиції Бориса «впливом на нього [прим.: революціонерки та родички] Ольги ТарасовоїОльга Петровна Тарасова , під вплив якої він остаточно підпав».
Діяльність у складі партії соціалістів-революціонерів Відставка Бориса Нікітенка збіглася з гучними подіями, що відбулися в Криму, в яких він взяв найбезпосереднішу участь. Декількома тижнями раніше Центральний комітет партії есерів засудив командувача Чорноморського флоту адмірала Г.П. Чухніна до страти. Виконання вироку було доручено групі відомого терориста Бориса Савінкова, який із цією метою прибув до Севастополя. 14 травня 1906 року член місцевого Севастопольського комітету партії есерів М.Макаров здійснив замах на коменданта Севастопольської фортеці генерал-лейтенанта В.С. Неплюєва. Б.Савінков, який не знав про плани севастопольської бойової групи есерів, не був готовий до такого розвитку подій і під час облави був заарештований, але вже 16 липня за доомогою Сулятицького втік з-під варти і переховувався на околицях Севастополя. Стало ясно, що він має терміново залишити Росію.
Разом із видатним есером Л.І. Зільбербергом та ще двома товаришами 25 липня 1906 Борис Савіков був переправлений до РумуніїС.М. Ігнатьєв. Як "Олександр Ковалевський" Бориса Савінкова рятував, Інститут біології південних морів ім. Ковалевського, Севастополь http://vivovoco.astronet.ru/VV/JOURNAL/NATURE/07_01/ZERNOV.HTM. Здійснив цю операцію на боті «Олександр Ковалевський» Б. Н. Нікітенко, допомагали йому два матроси, в ролі одного з яких виступав двоюрідний брат М. М. Шишмарьов.
Повернувшись із Румунії, Борис Нікітенко невдовзі вирушив до Петербурга, де увійшов до складу «Бойової організації» при ЦК партії соціалістів-революціонерів. Після Савінкова організацією керував повернувся до Петербурга Л.Зільберберг. У цей період «організація» підготувала низку терористичних актів. 21 грудня 1906 був вбитий петербурзький градоначальник В. Ф. фон дер Лавніц. Цей замах став приводом для арешту 8 лютого 1907 року Зільберберга та його помічника Василя Сулятицького. Обидва вони були засуджені судом до страти.
З моменту арешту Зільберберга керівництво бойовою організацією перейшло Б.М. Нікітенка («Капітан»). У групі, що отримала назву «загін Нікітенка», він був одним із наймолодших, але єдиним професійним військовим. Навесні 1907 року під його керівництвом готувалися замахи на великого князя Миколу Миколайовича, прем'єр-міністра П.А. Столипіна та імператора Миколу II. Для своїх цілей загін мав складом зброї. Діяльність «загону Нікітенка» була припинена на етапі збору відомостей про маршрути пересування майбутніх жертв, визначення виконавців та розробки планів замахів.
Суд та страта 31 березня 1907 року після тривалої розробки, яка здійснювалася таємною поліцією за доносом козака Власної Його Імператорської Величності Конвою Миколи Ратімова про спробу його вербування терористами, вся група була заарештована і поміщена до Будинку попереднього ув'язнення біля Літєйного мосту (пізніше з'ясувалося, що до арешту причетний провокатора Є.Ф. Азеф). Що стосується Бориса Нікітенка, то спочатку він утримувався у Трубецькому бастіоні Петропавлівської фортеці і лише на період слухання справи в суді було переведено до Будинку попереднього ув'язнення.
Під час обшуку в Б.М. Нікітенка було виявлено кілька підробних паспортів, конспіративне листування, креслення з планом розташування приміщення під кабінетом імператора в Царськосельському Палаці та вказівкою маршруту, яким можна було туди проникнути. Крім того, було знайдено два листи невідомого автора та дві телеграми з Царського Села з умовними фразами.
Слухання справи у Петербурзькому військово-окружному суді на Літєйному проспекті розпочалося 7 серпня 1907 року. Перед судом постало 18 чоловік. На думку С.Д. Ніконова, який знав ситуацію «зсередини», далеко не всі з них входили до складу «Загону Нікітенка» і опинилися на лаві підсудних випадково і лише тому, що зовнішнім спостереженням було зареєстровано їхні контакти з Нікітенком. Так, наприклад, перед судом постали чотири родичі головного підсудного, які навіть не підозрювали про замах, що готувався. Навпаки, його двоюрідний брат М. М. Шишмарьов з дружиною, що активно допомагали Борису Миколайовичу, хоч і були заарештовані, але у справі про царевбивство, що провалилося, не проходили.
Захист підсудних здійснювала група адвокатів зі співдружності «Молода адвокатура», у тому числі: С. А. Андреєвський, В.А. Маклаков, Н.К. Муравйов, С.А. Соколов, А.С. Зарудний, П.М. Переверзєв та інші. Сам Борис Миколайович від послуг адвокатів тривалий час відмовлявся. Не скористався він навіть допомогою свого родича (чоловіка Ольги Андріївни — рідної сестри матері) присяжного повіреного Миколи Платоновича Карабчевського. Маючи багатий досвід захисту саме за політичними статтями та завжди домагаючись пом'якшення покарань своїм підзахисним, цього разу він міг лише спостерігати процес із зали суду. Тільки перед самим початком процесу, поступившись проханням матері, Борис Нікітенко погодився, щоб його захист здійснювали рідний дядько, присяжний повірений Олексій Андрійович Ніконов, та відомий адвокат Л. М. Андроніков.
По суті пред'явлених звинувачень та за домовленістю з ЦК партії есерів, який із тактичних міркувань вирішив дистанціюватися від підготовки цього терористичного акту, Б. М. Нікітенко пояснив на суді, що не належав до партії соціалістів-революціонерів, а лише поділяв її ідеї. За його словами, ЦК партії ухвалив рішення припинити терор, повіривши обіцянкам Уряду скликати Другу Державну Думу. Він же, не пов'язаний партійною дисципліною, поставив за мету на свій страх і ризик збирати різні відомості, які могли б виявитися корисними для замаху.На суді єдиний із усіх Нікітенко не відмовлявся від існування планів замаху, намагаючись узяти всю провину на себе. Свої пояснення він давав спокійним, твердим голосом і був дуже впевнений. Така манера виступу викликала повагу:«Усі ці пояснення Нікітенко давав спокійним, твердим голосом і взагалі поводився з великою гідністю. У цьому двадцятитрирічному юнаку відчувалася велика витримка, незвичайний характер» Крім фантастичної ідеї замаху з допомогою аероплана суд встановив існування щонайменше трьох різних планів вбивства царя. Було доведено і факт початку практичної підготовки того з них, де замах мав здійснити В. А. Наумов, запроваджений у палацову співочу капелу.Рішення суду було оголошено 16 серпня 1907 року.«...підсудні Б.М.Нікітенко, Б.С.Синявський і В.А.Наумов були визнані винними в приготуванні, за угодою між собою, до посягання на життя Священної Персони Государя імператора і присуджені, по позбавленні прав стану, до страти. через повішення. Ті ж Нікітенко і Синявський, а також Пігіт, Бібергаль, Рогальський і Колосовський визнані винними в участі в товаристві, що склалося для вчинення насильницького посягання на зміну існуючого в Росії способу правління, і останні четверо засуджені, по позбавленні прав стану до каторги — Колосовський неповнолітній, терміном на 4 роки, а решта на 8 років кожен»
П'ять осіб із групи було виправдано, решті визначено різні терміни заслання на поселення. По суті, трьох засуджених до смерті було засуджено не за вчинений злочин, а лише за намір його здійснити. Процес над групою Бориса Нікітенка було знищено залишки терористичної організації Савінкова-Зільберберга-НикитенкаЗаварзин П. П. Жандармы и революционеры / «Охранка» Воспоминания руководителей политического сыска Том 2.