Пожежа в клубі «Cocoanut Grove» — пожежа в нічному клубі «Cocoanut Grove» (англ. Кокосовий гай), що сталася 28 листопада 1942 року в Бостоні, штат Массачусетс, і призвела до загибелі 492 людей. Це найбільш смертоносна пожежа в нічному клубі в історії та друга за кількістю смертей пожежа в одній будівлі (після пожежі в театрі Ірокез). «Cocoanut Grove» був одним із найпопулярніших нічних закладів Бостона, який приваблював багатьох знаменитостей. Він належав Барнету «Барні» Веланскі, який був тісно пов'язаний з мафією та мером Морісом Дж. Тобіном. Протипожежні правила були порушені: деякі вихідні двері були замкнені, щоб запобігти несанкціонованому проникненню, а вишуканий декор із пальмами містив легкозаймисті матеріали. Кондиціонер використовував легкозаймистий газ через дефіцит фреону у воєнний час.

У перші вихідні на День подяки після вступу США в Другу світову війну «Grove» був заповнений більш ніж удвічі більше, ніж передбачено законодавством. Пожежу спричинило коротке замикання в електромережі, а вогонь розгорівся через хлористий метил, що містився в кондиціонері. Полум'я та дим швидко поширювалися всіма приміщеннями клубу, і люди не могли врятуватись через зачинені двері. Веланскі звинуватили в порушенні стандартів; він провів у в'язниці майже чотири роки, а потім був звільнений за кілька тижнів до своєї смерті.

Місцеві лікарні були особливо добре підготовлені до надання допомоги постраждалим завдяки проходженню екстренних навчань у відповідь на можливі напади на східному узбережжі у воєнний час. Інцидент продемонстрував цінність нещодавно створених банків крові та стимулював важливі досягнення в лікуванні постраждалих від опіків. Після пожежі було прийнято багато нових законів для громадських закладів, включаючи заборону легкозаймистих декорацій, положення про те, що аварійні виходи повинні бути незамкненими (зсередини), і що двері, які обертаються, не можуть бути єдиним виходом.

Клуб «Cocoanut Grove» відкрився як партнерство двох керівників оркестру, Мікі Альперта і Жака Ренара, у 1927 році під час дії сухого закону на П'ємонт-стріт, 17 у районі Бей-Віллідж у Бостоні, що простягається від П'ємонт-стріт до Шаумут-стріт. Після того, як пов'язані з мафією фінансисти Альперта і Ренара отримали контроль над клубом, він перетворився на спікізі, і клуб отримав репутацію притону для бандитів. Хоча до 1942 року ані Альперт, ані Ренар не проявляли інтересу до клубу, Альперт керував домашнім оркестром у ніч пожежі.

Гангстерський бос і бутлегер Чарльз «Кінг» Соломон, також відомий як «Бостон Чарлі», володів клубом з 1931 року, поки його не застрелили в чоловічому туалеті нічного клубу «Roxbury 's Cotton Club» у 1933 році."Cabaret gunmen kill 'King' Solomon, " The New York Times, Jan. 25, 1933, p. 36. Право власності перейшло до його адвоката Барнета «Барні» Веланскі, який шукав більш мейнстрімового іміджу для клубу, водночас приватно вихваляючись своїми зв'язками з мафією та мером Бостона Морісом Дж. Тобіном. Відомо, що Веланскі був суворим босом, який твердо і ефективно керував жорстким бізнесом, наймаючи підлітків як помічників за низьку зарплату і вуличних бандитів як офіціантів і вишибал. Він зачиняв виходи, приховав інші шторами і навіть замурував один запасний вихід, щоб клієнти не могли піти, не заплативши.«Sealed Grove 'Exit' Found, Quiz Head of License Board», The Boston American, Dec. 12, 1942. p.1

Цегляні та бетонні будівлі, з яких складався «Cocoanut Grove», спочатку були гаражно-складським комплексом, а потім були перетворені на півтораповерховий звивистий комплекс їдалень, барів та салонів. За тиждень до пожежі відкрилася кімната відпочинку в сусідній будівлі. Клуб пропонував відвідувачам пообідати і потанцювати в «тропічному раю», схожому на південні моря, з дахом, який можна було відкинути влітку, щоб танцювати під зоряним небом. Декор складався зі шкірозамінника, ротангового та бамбукового покриття на стінах, важких драпіровок, темно-синіх атласних балдахінів і покриття на стелі. Опорні колони в головній їдальні зробили схожими на пальми, а світильники зробили схожими на кокоси. Тема була продовжена в підвальному приміщенні Melody Lounge, де трохи світла забезпечували світильники у вигляді пальм.

Передісторія «Grove» став одним із найпопулярніших нічних клубів Бостона, з рестораном і танцями в головному залі, танцювальними шоу та піаністами в залі «Melody Lounge». Про прихід кінозірок і співаків оголошував метрдотель . У «Карикатурному барі» (англ. Caricature Bar) показували карикатури на відомих гостей закладу. Клуб розширився на схід із новою Broadway Lounge, яка виходила на сусідній Бродвей між П'ємонт-стріт (південна сторона) та Шаумут-стріт (північна сторона).

Настінні покриття та декоративні матеріали були затверджені на основі тестів на звичайне займання, які показали стійкість до горіння від таких джерел, як сірники та сигарети. Декоративна тканина нібито була оброблена вогнезахисним сульфатом амонію під час встановлення, але не було жодних документів, що підтверджували б, що обробка проводилася з необхідною періодичністю. Фреоновий холодоагент для кондиціонерів був замінений на легкозаймистий газ метилхлорид через його дефіцит у воєнний час.Kenney, Charles, «Did A „Mystery Gas“ Fuel The Cocoanut Grove Fire?» Firehouse, May, 1999

У день пожежі футбольна команда Коледжу Святого Хреста обіграла Бостонський коледж, що призвело до скасування святкової вечірки Бостонського коледжу, запланованої на той вечір «Cocoanut Grove». Мер Тобін, шанувальник Бостонського коледжу, також скасував свої плани відвідати «Grove». Жіночий пародист Артур Блейк був хедлайнером того вечора. За підрахунками, понад 1 000 людей були втиснуті в приміщення, розраховане максимум на 460 осіб. У ніч пожежі Веланскі одужував після серцевого нападу в приватній палаті Массачусетської загальної лікарні (MGH).

Пожежа

За офіційними даними, пожежа почалася близько 10:15 вечора в «Melody Lounge». Гуді Гуделл, молода піаністка та співачка, виступала на обертовій сцені, оточеній штучними пальмами. Лаунж освітлювали малопотужні лампочки в бра у вигляді кокосових горіхів під листям. Молодий чоловік, можливо, солдат, викрутив лампочку, щоб дати собі і своїй дівчині можливість усамітнитися під час поцілунку. Стенлі Томашевському, 16-річному офіціантові, було доручено ввімкнути світло назад, закрутивши лампочку. Він піднявся на стілець, щоб дотягнутися до світла в темному кутку. Не бачачи лампочки, він запалив сірника, щоб освітити місце, закрутив лампочку і загасив сірник. Одразу після цього свідки побачили полум'я в листі, яке було трохи нижче стелі. Незважаючи на те, що запалений сірник знаходився поруч з тими самими кущами, з яких, за свідченнями очевидців, почалася пожежа, в офіційному звіті було визначено, що дії Томашевського не можуть бути причиною пожежі, яка «буде внесена в облікові документи цього відділу як така, що має невідоме походження».

Незважаючи на спроби офіціантів загасити вогонь водою, він поширювався по листю пальмової декорації. В останній відчайдушній спробі відокремити палаюче листя від обтягнутої тканиною підвісної стелі, декорацію відтягнули від кута, прихопивши з собою трикутну фанерну панель на рівні стелі і відкривши замкнутий простір над підвісною стелею. Вогонь перекинувся на підвісну стелю, яка швидко загорілася, обсипаючи відвідувачів іскрами та палаючими клаптями тканини. Полум'я здійнялося сходами на головний рівень, а вуглинки сипалося на відвідувачів, які тікали сходами. Вогняна куля прорвалась крізь парадний вхід і поширилася на решту клубних зон: через сусідній бар «Caricature», вниз по коридору до «Broadway Lounge», через центральний ресторан і танцмайданчик, де оркестр розпочинав вечірнє шоу. Полум'я мчало швидше, ніж відвідувачі могли рухатися, за ним слідували густі хмари диму. За п'ять хвилин вогонь і дим охопили весь нічний клуб. Деякі відвідувачі були миттєво охоплені димом, коли вони сиділи на своїх місцях. Інші повзли крізь задимлену темряву, намагаючись знайти виходи, всі з яких, окрім одного, або не працювали, або були заховані в непублічних місцях.

Багато відвідувачів намагалися вийти через головний вхід, тим же шляхом, яким вони увійшли. Головним входом у будівлю були єдині поворотні двері, які вийшли з ладу, коли натовп у паніці штовхався в них. Тіла нагромаджувалися по обидва боки обертових дверей, заклинюючи їх, поки вони не зламалися. Вогонь, якому не вистачало кисню, прорвався крізь пролом, спалюючи всіх, хто залишився в живих у цій купі. Пожежникам довелося гасити вогонь, щоб підійти до дверей.

Інші шляхи втечі були також заблоковані; бічні двері були зачинені на болти, щоб люди не могли піти, не заплативши. Вікно, яке можна було розбити для втечі, було забите дошками і непридатне для використання як аварійний вихід. Інші незамкнені двері, такі як у Бродвейському лаунжі, відчинялися всередину, що зробило їх непридатними для використання через тисняву людей, які намагалися врятуватися втечею. Пожежники пізніше засвідчили, що якби двері відчинялися назовні, можна було б врятувати щонайменше 300 життів.

З сусідніх барів на допомогу поспішали солдати і матроси. На вулиці пожежники витягали тіла і лікували обпечені руки. З настанням ночі температура знизилася. Вода на бруківці замерзла, а шланги примерзли до землі. Газетні вантажівки використовувалися як машини швидкої допомоги. Тліючі тіла, живі і мертві, поливали крижаною водою зі шлангів. Деякі жертви надихалися диму, настільки гарячого, що коли вони вдихали холодне повітря, то, за словами одного пожежника, падали, як каміння.

Пізніше, під час розчищення будівлі, вогнеборці виявили кількох загиблих гостей, які сиділи на своїх місцях з напоями в руках. Їх так швидко охопив вогонь і токсичний дим, що вони не встигли зрушити з місця.

Постраждалі і врятовані

Бостонські газети були заповнені списками загиблих та історіями про тих, кому вдалося врятуватися. Того вечора в клубі був відомий кіноактор Бак Джонс, і його дружина пізніше пояснила, що він спочатку втік, а потім повернувся в палаючу будівлю, щоб знайти свого агента, продюсера Скотта Р. Данлепа з Monogram Pictures. Однак Джонса знайшли під столом сильно обгорілим, тому дехто поставив під сумнів його втечу. Незважаючи на те, що Джонса терміново доставили до лікарні, він помер від отриманих травм через два дні.Smith, David L. «Hoosier Hollywood Cowboys: The Careers of Buck Jones and Ken Maynard.» Traces of Indiana and Midwestern History 18, no. 1 (2006): 13. Данлеп, який влаштовував вечірку в нічному клубі на честь Джонса, був серйозно поранений, але вижив.

Персоналу «Cocoanut Grove» вдалося втекти краще, ніж клієнтам, завдяки тому, що вони були знайомі зі службовими приміщеннями, де наслідки пожежі були менш серйозними, ніж у громадських зонах, і які забезпечували доступ до додаткових віконних і дверних виходів. Подвійні двері навпроти громадського входу до головної їдальні були відімкнені офіціантами і стали єдиним функціональним зовнішнім виходом з громадських приміщень. Хоча кілька членів гурту загинули, в тому числі музичний директор Берні Фаціолі, більшість з них втекли за лаштунки і через службові двері, які вони протаранили. Альперт втік через вікно підвалу, і йому приписують те, що він вивів кількох людей у безпечне місце. Басист Джек Лесберг продовжував грати з Луї Армстронгом, Сарою Вон, Леонардом Бернстайном та багатьма іншими незадовго до своєї смерті в 2005 році.

Касир Жанетт Ланцоні, аніматор Гуді Гуделл, троє барменів та інші працівники та відвідувачі «Melody Lounge» втекли на кухню. Бармен Деніел Вайс вижив, обливаючи тканинну серветку глечиком з водою та дихаючи через неї, коли втік із «Melody Lounge». Ті, хто знаходився на кухні, мали шляхи втечі через вікно над барною стійкою і сходами до іншого вікна та службових дверей, які зрештою були протаранені. П'ятеро людей врятувалися, сховавшись у холодильнику, а ще кілька — у морозильній камері. Приблизно через десять хвилин рятувальники дісталися кухні.