Бокове (у минулому — слобода Бокова, з 1803 — державне поселення Бокова, з 1821 — військове поселення Бокова, з 1876 по 1938 — село Бокова, до 17 лютого 2016 — Кі́рове) — село в Україні, на річці Боковій, у Кропивницькому районі Кіровоградської області. Входить до складу Гурівської сільської громади. До 2020 року центр Боківської сільської ради. Населення становило 1460 осіб у 2024 році.
Географія У селі Балка Калинова впадає у річку Бокову.
Історія Території, до яких належить село Бокова, входять до складу Великого Степу, де тисячоліттями кочували різні народи та племена, про що свідчать чисельні кургани, археологічні знахідки, першоджерела, старі карти тощо.
Період економічного розквіту та містобудування — 2-га пол. XIII — поч. XV ст. — під час входження цих територій до найбільшого в історії людства вільного економічного простору в складі Великої Монгольської Імперії — від Тихого Океану до р. Дунай, а згодом в її найбільшій частині — Улусі Джучі (Золотій Орді) від м. Ургенч до р. Дунай. Відомо, що в згаданих державах, процвітали торгівля та ремесла, будівництво доріг, мостів, «ямських» станцій, міст і містечок, релігійних споруд тощо. Служителі всіх релігійних напрямків, окрім юдеїв, а також їх церкви та монастирі звільнялись від будь-яких поборів, мит і податків, що давало змогу православній церкві побудувати 800 монастирів. Ще на старих картах 16 ст. можна побачити залишки золотоординських містечок.
Інша назва території — Задніпровські Місця або Задніпров'я.
Початок нового заселення. XVIII сторіччя Заселення Задніпров'я відчутно пожвавилось на почотку XVIII ст. вихідцями з Гетьманщини та Польської України.
З початку XVIII ст. на землях майбутнього села були зимівники козаків Бугогардівської паланки й інших паланок останньої Запорозької Січі (1734—1775) — Івана Одновола, Івана Коваля тощо. В зимівниках успішно розвивалося скотарство, конярство, вівчарство та землеробство. Робочу силу великих зимівників становили наймити. Основна маса населення зосереджувалася не в зимівниках, а в слободах. Земля вважалася власністю всього війська і кіш відводив її власникам зимівників і слобідським громадам.
Крім того, у документі «Витяг з відповіді миргородського полковника В. Капніста 1745 року на скарги запорожців про зайняття їхніх земель при Малому Інгульцю» є наступні відомості. Залучені для участі в складанні карти Задніпровських місць під командою інженер-полковника Дебоскета запорожці скаржились «за занятие запорожской их земли вниз по реке Малом Ингульцу имеющейся, на которой ныне как Капниста хутора, так и протчих малороссиян хуторы и пасеки учреждены, да за созжение в прошлом, 1744 году, близ речки Боковой козацкого, прозванием Семидевки, зимовника и за пограбленной у него, Семидевка, всякой скот и лошадей и за взятых им, Капнистом, у то ж время из того зимовника двух запорожских козаков под караул». Відповідь: «… заехали к шалашу запорожца Поповичевского куреня Якова Семидивки при ричке Боковой и, усмотря у оного объявленного козака Мокрого сворованные лошади между другими воровскими ж, всех 29 коней и клячей; тех воров Семидевку и с ним Грицка Белого и Великого взяли в Кременчук, кои по допросам их в воровстве том и винились».
Підсумком російсько-турецької війни 1768—1774 р. було підписання Кючук-Кайнарджійського договору 1774 року, за яким Московія отримувала, крім інших земель, землі між Південним Бугом і Дніпром.
Згідно з імперськими архівними документами офіційним осадчим на річці Боковій був Федір Прожога. Слобода Прожоги зустрічається на карті 1779 року, північніше майбутньої Бокової. Але вказаний осадчий не осів на теренах слободи Бокової та через деякий час поїхав на проживання в слободу Верблюжку.
Заснування поселення Згідно з переказом Бокова заснована відставним капралом Герасимом Денисовичем Карабилом (*1721—†1804), у 2-й половині XVIII ст. Переказ записав в своїх записках знавець минулого краю, житель села Сердюк Микола Павлович.
Вперше в документах запис про перших поселенців Анастасію і Герасима Карабил на р. Боковій зустрічається в метричній книзі слободи Спасове за 1780 рік. У зв'язку з цим, офіційно роком заснування Бокової вважається ́1780 рік.
Упродовж 1764—1782 рр. відбувалася ліквідація Запорозької Січі та Гетьманщини, а з нею і полково-сотенного устрою України. Вільні козаки шукали кращої долі, покидали свої дідівські маєтки і землі, осідали в безкрайньому степу біля водоймищ, у тому числі на р. Боковій.
З 1780 по 1783 р.р. землі Бокової входять до складу Новоросійської губернії, Інгульського повіту з центром в м. Інгул (Інгульськ).
У 1782 році в Російській імперії проведено IV ревізію.
Згідно з указом від 30 березня 1783 року Азовська і Новоросійська губернії об'єднані в Катеринославське намісництво, куди увійшли і землі Бокової у складі Єлисаветградського повіту.
В офіційних документах назва поселення «Бокова» зустрічається раніше ніж хутір «Карабилівка» — вперше на картах Російської Імперії за 2-гу половину 18 сторіччя, а також в метричній книзі слободи Гурівки за 1787 рік: «16 квітня Ієрей Василь Соколовський хрестив новонародженого Григорія батьків Василя Ткача і жінки його Софії слободи Бокової. Хрещений — Омелян Діброва. 24 вересня Ієрей Василь Соколовський хрестив новонароджену Єфсинію батьків Герасима Карабила і жінки його Євфімії слободи Бокової».
Жителі сл. Бокової на кін. XVIII ст. Також у метриках Гурівки за 1786—1790 р.р. є записи про інших перших жителів слободи Бокової: Яким Синиця, Іван Пугач і його дружина Ганна, Григорій Пугач (нар. 1740 — пом. 14.10.1790 р.р.) Грицько Лубенець і його син Михайло, подружжя Іван і Тетяна Підпанки і їхній син Аврам, Остап Пойда, Василь Онопко, Роман Рудик (нар. 1728 — пом. 18.02.1788 р.р.), Іван Кошевий і його донька Димитрія, Федір Скуба і його син Василь,? Єрмолаєв і його син Кирило, Никифор Олексенко і його донька Марія, Семен Оробець і його син Іван, родина Герасима Карабила: перша дружина його — Анастасія (нар. 1741 — пом. 09.03.1788 р.р.), син — Андрій Герасимович і його донька Агафія, друга дружина Андрія — Марина, син — Сила Герасимович і його донька Іона.
З 27.01.1795 по 12.12.1796 р.р. Єлисаветградський повіт, у тому числі слобода Бокова, у складі Вознесенського Намісництва, яке створене з Єкатеринославського намісництва після приєднання до нього деяких територій.
У 1795 році проведена V всеросійська ревізія.
Після ліквідації Павлом І намісництв і створення губерній в 1796 році Єлисаветградський повіт з землями слободи Бокової у складі Новоросійської губернії.
Назва «хутір Карабилівка» зустрічається вперше в метриках с. Варварівка кінця 18 — поч. 19 ст.
XIX сторіччя Легенда про заснування Бокової також підтверджується тим, що в переліку мешканців зі справи про будівництво церкви в поселенні Бокова, Єлисаветградського повіту за 1801 рік Г. Д. Карабила вказано першим, він є найстаршим серед жителів села, його родина в пос. Бокова була на той час найбільша і налічувала 13 осіб. Згодом і в Херсонських Епархіальних Відомостях за 1908 рік була надрукована звістка про засновника села Бокова — Карабила.
На 1801 рік в державному поселенні Бокова проживали родини державних селян, загалом 226 жителів. У 1801 році виборним села був Давид Шарата.
У тому ж 1801 році біля пос. Бокова отримали землю і почали її обробляти такі родини державних селян, які перейшли з с. Янів (Янов, Янове) того ж повіту, і яким дозволено було поселитись в пос. Бокова в 1802 році, всього 137 осіб.
Писар пос. Бокова на 19.11.1801 р. — «отставной вахмистр Семен Краков».
На 1802 рік в поселенні проживали понад 350 осіб.
08.10.1802 р. Новоросійська губернія була розділена на Миколаївську, Катеринославську і Таврійську губернії, а державне поселення Бокова у складі Єлісаветградського повіту увійшло до Миколаївської губернії.
У 1803 році слобода — державне поселення Бокова отримує статус села. В більшості офіційних документів цей рік значиться, як рік заснування Бокової.
15.05.1803 — дата утворення Херсонської губернії, яке здійснено переносом губернського правління з м. Миколаїв у м. Херсон. Відповідно і с. Бокова у складі Єлисаветградського повіту у складі новоствореної губернії.
Покровська церква З 1798 по 1804 роки мешканці слободи, державного поселення, села (назви в документах) Бокової відвідували церкву в сусідньому с. Варварівка, а до 1798 — церкви сіл Верблюжка, Гурівка, Спасове, Миколаївка (Водяне) тощо. В метричних книгах вказаних церков велись записи про народження, шлюб і смерть поселенців з Бокової.
20 березня 1804 року архієпископом Єкатеринославським Херсонським і Таврійським отцем Афанасієм видана храмозданна грамота, де значиться, що в виконання указу виданого в травні місяці 1802 року Святого Синоду, 17 грудня 1803 року єпархія благословила будівництво нової кам'яної церквиІнгульський степ. Збірник / Упорядник В. А. Сердюк. — К.: Ярославів Вал, 2018. — 456 с. в «казенномь селеніи Боковомь» в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці, і протоієрею Даніїлу Давидову закласти її. В прихід Боківської церкви увійшли наступні поселення: «…в помянутом селении Боковом вновь каменную во именования Покрова пресвятые богородицы церковь во рассуждения выше приименных обстоятельств построить и к сей в приход означенные слободы Бойковку, Мажаровку и Швединовку».
2-го червня 1804 року церква Покрови Пресвятої Богородиці була закладена.
На 1804 рік в церковній відомості значиться 108 дворів, 393 душі чоловічої статі і 377 душ жіночої, всього 770 прихожан (жителі села Бокового і ближніх слобод та хуторів).
Перші справи Покровської церкви, яка ще будувалась, датуються 1804 роком. Священник — ієрей отець Василь Качановський (1772 року народження, до призначення в Бокову, диякон церкви в с. Петрово), дячок — Євфимій Білий.
З 16 березня 1806 року село Бокова в складі новоствореного Олександрійського повіту, Херсонської губернії, яка була поділена на 5 повітів (уїздів), а Олександрійський повіт виділений з Єлисаветградського.
У квітні 1807 будівництво, оздоблення і наповнення церкви Покрови Пресвятої Богородиці завершене. Незабаром в тому ж році освячення нової церкви провів протоієрей Д. Давидов. Першим церковним старостою був Андрій Карабило.
В Одеському Обласному Державному Архіві збереглись метричні книги з записами про народження, одруження і смерть прихожан Покровської Церкви Бокової з 1804 по 1880 р.р. (вибірково), метричні книги з 1880 по 1918 р.р. зберігаються в Кіровоградському Обласному Державному Архіві (теж вибірково), а в Миколаївському Обласному Державному Архіві — єдина метрика за 1896 р.
У 1809 році в Покровській церкві починає служити ще один священник — отець Яків Кобилецький.
У Центральному державному історичному архіві України, м. Києва (ЦДІАК України) зберігається документ «Сведения о численности переселенцев из Черниговской и Полтавской губерний, 1809 — 1811 г.г.», де вказані дані по переселенню в село Бокова. Люди переселялись з 4-х повітів Полтавської губернії: «Золотоношский уезд — из местечка Жовнина — козаков мужского пола 29 человек, женского пола 14 человек. Старший Павлушенко Иван. Крестьян — м.п. 12 человек, ж.п. 3 человека. Лубенский уезд — из местечка Яблунова, села Перервинец — казенные крестьяне м.п. 34 человека, ж.п. 57 человек. Миргородский уезд — из местечка Сорочинцы — козаки м.п. 15 человек, ж.п. 25 человек. Гадячский уезд — из сел Сергеевка и Петровка — крестьяне м.п. 17 человек, ж. п. 34 человека».
Та частина Бокової, де жили переселенці з Лубенського повіту називалась Лубни, з Гадячського повіту — Гадячанівка тощо
У 1811 році проведені чергові VI, а в 1816 — VII всеросійські ревізії.
З 1814 по 1846 роки в Покровській церкві служили 2 священики, дякон, дячок і 2 пономаря. В 20-х роках XIX ст. на службі в Покровській церкві з'являється о. Никифор Чмелевський.
Військове поселення