Ларивон Велавський — руський зем'янин, слуга київського князя Олелька Володимировича. Родоначальник Левківських.
Життєпис Походив він, ачей, із села Велава в Овруцькому старостві (звідсіль й прізвище ономастичного штибу)Яковенко Н. Н., Боряк Г. В. Родовая антропонимия Правобережной Украины как отражение социальной структуры общества (по актам конца XIV—XVI вв.) Вспомогательные исторические дисциплины. Вып. 19. с. 22-38..
В першій половині XV ст. він був слугою київського князя Олелька Володимировича в Чорнобильському замку. 19 лютого 1450 року в Овручі князь своєю грамотою зарахував Велавського до бояр:
Відтоді він мав служити «господарскою, военною, земскою службою конём», «конно и оружно» і за покликом князя «винни, ехати на послугу господарскую при воеводе киевскомъ якъ ихъ обошлетъ, а при старосте овруцкомъ ездити не винни, кроме своё доброе воли».М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ II. Стор. 2. Окрім цього обов’язку, як і інші зем’яни він більше не ніс жодних інших повинностей, не підпорядковувався суду князівських замків і їхніх державців, і судився або особисто перед князем, або перед його воєводою, або ж комісіями, призначеними князем для кожного окремого випадку.Левковский И. С. Левковские — непокорная шляхта Овручского староства // ШЛЯХЕТСТВО ПОЛІССЯ УКРАЇНИ. СТАРОВИННІ РОДИ ОВРУЦЬКОЇ ШЛЯХТИ: МАТЕРІАЛИ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ, 20-21 квітня 2018 року. / за ред. д.ф.н, професора В.Ф. Баранівського — К.: Вид-во ТОВ «НПВ ІНТЕРСЕРВІС», 2018. — 216с.
Велавський з сином служили конями і в панцирях разом з овруцькими боярами, але не були ординськими слугами, не служили з коланними людьми і ніякого «потягу» з ними «не тягнули».Груша А. И. Документальная письменность Великого Княжества Литовского (конец XIV — первая треть XVI в.) / НАН Беларуси, Центральная научная библиотека им. Я. Коласа. — Минск: Беларуская навука, 2015. — 465 с. За невідомих обставин вони впали у немилість наступного київського князя Семена Олельковича, який конфіскував їхні дідичні та вотчинні маєтності, передавши їх пану Федьку Горловичу. Після цього Велавські осіли на Волині. По смерті князя вони звернулися з проханням до Казимира про надання земель на заміну втрачених, яке той задовільнив.Клепатский П. Г. Очерки из истории Киевской земли: литовский период. — Записки Новороссийского университета (Одесса), ист.-филол. ф-т, 1912 г., т. 5, с. 537.
Ототожнення В той самий період в даному регіоні фіксується ще один Ларивон, якого деякі дослідники ототожнють з Ларивоном Велавським. Так князь Олелько Володимирович видав привілей на земському праві засновнику роду Редчичів — Ларіону Володимировичу на Єрликовську та Тенетиловську землі. Бортну землю Тенетиловщину він отримав ще в 1438 р. від Свидригайла за умови військової служби «конем». Подібний тип пожалування землі був типовим для того періоду, коли великий князь всіма силами шукав прибічників для опору наступу Сигізмунда Кейстутовича.Полехов С. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / Отв. ред. Б. Н. Флоря. Институт российской истории РАН. — М.: "Индрик", 2015. — С. 248, сноска 814; с. 561, 610.
Підтвердження на ці землі 21 листопада 1522 р. отримали Конон і Каленик Яковичі, в той час як відомо що в Ларивона Велавського був онук, син Давида — Яків Покалевський.Литовская метрика, т.1
Родина Достеменне походження роду Велавських невідоме. Володимир Антонович вважав усю зауську шляхту нащадками дружинників часів домонгольської Русі. Водночас Наталія Яковенко проаналізувавши персоналії та їхні спільні землі й служби, вивела що більшість тамтешніх бояр були нащадками п'ятьох родоначальників з тюркськими іменами які осіли на цих теренах за часів князя Володимира Ольгердовича і які в свою чергу цілком імовірно походили з одного роду. Велавських разом з кількома іншими родами вона відносить до нащадків Булгака (Болгака).Наталія Яковенко. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна
Ларивон мав сина — боярина Давида Велавського, від якого пішли роди Доротичів, Левковських та Покалевських.
Коментарі
Примітки
Джерела Грамота кн. Олелька для Ларивона Велавського, 1450 р.