Дави́ч Іллі́ч Чичка́н ( 15 квітня 1986, Київ, Українська РСР, СРСР — 10 серпня 2025, Запорізька область, Україна) — український художник, політичний активіст, анархіст і військовослужбовець.

Життєпис Народився 1986 року в Києві в родині художників Тетяни Ілляхової та Іллі Чичкана. Мешкав і працював у Києві.

Розпочав свою художню практику на початку 2000-х років і входив до складу творчого угруповання «А. Е.». Брав участь у протестних рухах і анархістських ініціативах.

2018 року проілюстрував «Адміністративний кодекс України» видавництва «Основи».

За словами самого Чичкана, був засмучений частиною інтернаціональних лівих рухів у зв'язку з їхніми власними упередженнями, сформованими через неоколоніальне ставлення до Східної Європи та просякнуте фашистською пропагандою сучасне інформаційне поле. Давида розчарував брак солідарності з українським спротивом серед європейських анархістів. Зокрема, митець казав про те, що іноземні анархістські рухи висловлювали думку про те, «як їм не подобається НАТО, і що Україна — це маріонетка НАТО». Багато з них отримували інформацію з російського пропагандистського телеканалу Russia Today.

На думку Давида, «якщо глобальний анархістський рух не розуміє, що погані демократії кращі за фашистські диктатури, то утвориться лінія розколу між тими, хто захищає свободу, і тими, хто отруїлися догмами, тому що їхня ідеологічна непевність — це інфантилізм, як і їхні заклики до українців скласти зброю, щоб закінчити війну». Сам військовий ніколи не думав, «що настане день, коли міжнародна лівиця співатиме в унісон з ультраправими на користь путінської диктатури і дикого кремлівського імперіалізму».

Восени 2023 року став співавтором стінопису з Нестором Махном у Запоріжжі.

У вересні 2024 року долучився до лав Збройних сил України та служив у мінометному розрахунку. Загинув 10 серпня 2025 року внаслідок поранень, отриманих напередодні на Запорізькому напрямку. 18 серпня в Києві відбулися прощання на Майдані Незалежності. Похований на Байковому кладовищі.

У грудні 2025 року Давид Чичкан посмертно увійшов до списку УП100 «Межа вибору / Вибір на межі» — переліку ста українців, які, на думку видання «Українська правда» формують незалежність і майбутнє країни.

Творчість Не мав вищої мистецької освіти, однак розвивав свою художню практику в соціально-політичному напрямі. Використовував плакат, графіку, живопис, вуличне мистецтво та перформанс. Найкращим інструментом донесення думки вважав текст, тому у його роботах текстова частина відігравала важливу роль. Бачив у мистецтві інструмент змін та підтримки робочих класів. Говорив, що створює мистецтво передусім для робітників, а себе називав «рисувальником».

Дотримувався анархічних поглядів, заявляючи, що як ідентичність для себе обирає анархо-синдикалізм, оскільки для нього ця ідентичність «набагато важливіша, ніж художник чи рисувальник».

Через свої політичні роботи й погляди виставки Давида Чичкана постійно зазнавали атак, цензури й погромів.

На думку критика Костянтина Дорошенка, «Давид Чичкан вважав себе анархосиндикалістом. Його мистецьку практику порівнюють із плакатом, проте вона більше споріднена з українською іконою, що з XVI століття поєднує композиційну схематичність і чіткий символізм із побутовістю та навіть іронією народної естетики… Подібна стилістика важлива для Давида як доступна для сприйняття глядачем будь-якого рівня освіти. Художник є послідовним противником елітарності».

Художні виставки 2016 — «Під час війни», «Артсвіт», Дніпро. 2017 — П'ята одеська бієнале, Музей сучасного мистецтва Одеси; 2017 — Київська бієнале «Київський Інтернаціонал», Центр візуальної культури, Київ; 2017 — «Втрачена можливість», Центр візуальної культури, Київ (була розгромлена); 2018 — виставка «Перманентна революція», Музей Людвига, Будапешт, Угорщина; 2018 — фестиваль Warsaw Under Construction, Музей сучасного мистецтва Варшави, Варшава, Польща; 2018 — Перша Варшавська бієнале, Варшава, Польща; 2019 — виставка «Між вогнем і вогнем. Українське мистецтво зараз», Відень, Австрія; 2020 — «Портрети, які говорять», Bereznitsky Art Foundation, Київ; 2021 — «Гривні альтернативні», «Артсвіт», Дніпро; 2022 — «Стрічки та трикутники», Львівський муніципальний мистецький центр, Львів (запланована робота 4—28 лютого, зазнала нападу); 2022—2023 — «Зі стрічками та прапорами», Ужгород, Запоріжжя, Кривий РігОсь опис та декілька зображень з мого проєкту «Зі стрічками та прапорами» (2022—2023), який я показав в Ужгороді, Запоріжжі та Кривому Розі, однак на жаль не зміг показати в #ONFAM / Одеський національний художній музей.. 2026 — виставка «With Ribbons and Flags, 2022–2024», Гарвардський університет, США. Напади та скасування виставок Виставки Чичкана неодноразово зазнавали нападів. Так, у лютому 2017 року була розгромлена виставка «Втрачена можливість» у Центрі візуальної культури, присвячену протестам на Майдані, учасниками яких були Чичкан і його товариші. Тоді на захист художника виступила низка ветеранів АТО. Водночас художник зазнав різкої суспільної критики через зображення українських військових, зображених пліч-о-пліч із бойовиками «ЛНР» і «ДНР», які вигукували гасла «Слава Новоросії», «Слава Україні», «Власть русским» і «Владу українцям», а також мали на касках різні символи, серед яких — свастику й «Ідею нації». Хоча Чичкан під час своєї відеоекскурсії висловлював критику прихильників ультраправих ксенофобських ідеологій в армії і пояснював, що вони «дискредитують українську армію <…>, чим створюють вигідну картинку для ворожої пропаганди окупаційних військ і терористичних угруповань «Новоросії», виставка проіснувала лише кілька днів.

Напередодні повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року відбувалися спроби зірвати виставку «Стрічки та трикутники» у Львівському мистецькому центрі.

У січні 2024 року Одеський художній музей скасував заплановане на 21 січня відкриття виставки Чичкана «Зі стрічками і прапорами», де мали бути представлені портрети військовиків, зображених у стилістиці політичного плаката кінця ХІХ — першої половини XX століть. Художник, за власними словами, таким чином «прагнув підкреслити відмінність армії вільних людей із різноманітними поглядами від знеособленої маси окупантів… Герої його робіт — представники анархістського та антиавторитарного соціалістичного рухів, які стоять на захисті України в лавах ЗСУ». Противники виставки закликали скасувати її через погляди Чичкана, стверджуючи, що художник у своїх роботах прирівнював українських захисників до російських військових. Тоді ж свою думку висловив перший заступник командира полку спеціального призначення НГУ «Азов» Богдан Кротевич, згадавши роботу «Тела нации и тело народа» з виставки «Втрачена можливість» 2017 року і заявивши, що «порівняння державного прапору з прапором ґвалтівників та вбивць, порівняння символу ідеї нації зі свастикою і порівняння державних символів з символами сепаратистів» порушує 65 статтю Конституції України.

У січні 2024 року Чичкан у коментарі «Суспільному» пояснював, що є носієм антиавторитарних лівих поглядів і вважає, що негативна реакція на його роботи є результатом нерозуміння та свідомо хибних інтерпретацій. Тоді ж художник розповів, що гострі критичні висловлювання стосовно його робіт чує приблизно 12 років і з цензурою стикається не вперше. Костянтин Дорошенко — критик і куратор сучасного мистецтва — називав Чичкана людиною, що «вірив у Україну для людей і повсякчас нагадував, що ідея соціальної справедливості є корінням української республіки, знищеної більшовиками».

Родина Прадід — Леонід Чичкан — радянський художник-соцреаліст, з 1971 року — професор Київського художнього інституту. Дід — Аркадій Чичкан — український художник-нонконформіст, учасник «Виставки 13-ти» (1979), що була виявом пасивного опору українського живопису соцреалізму. Батьки — Тетяна Ілляхова та Ілля Чичкан — художники. Ілля Чичкан — представник нової хвилі в українському мистецтві. Сестра — Олександра Чичкан — українська художниця. Син — Нестор; на момент смерті Давида мав два місяці.

Примітки

Посилання Сторінка Давида Чичкана на сайті галереї Артсвіт Сторінка Давида Чичкана на сайті музею М НКА