Прибережні ліси та рідколісся Мапуталенду або Мозаїка прибережних лісів Мапуталенду (ідентифікатор WWF: AT0119) — афротропічний екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований у Південній Африці. Регіон є частиною поясу прибережних лісів, що простягаються вздовж східного узбережжя Африки від Сомалі на південь до ПАР.
Географія Екорегіон прибережних лісів та рідколісь Мапуталенду охоплює регіон Мапуталенд площею близько 30 000 км², розташований у Південній Африці, на території півдня Мозамбіку, сходу Есватіні та східних районів провінції Квазулу-Наталь на сході Південно-Африканської Республіки. Він простягається вздовж узбережжя Індійського океану, від міста Шаї-Шаї, що лежить в гирлі річки Лімпопо (25° пд. ш.) на південь до міста та гирла річки (28° пд. ш.). В центрі екорегіону розташоване місто Мапуту, столиця Мозамбіку, населення якої становить понад 1 мільйон осіб. На північ від регіону, за річкою Лімпопо, починаються прибережні ліси та рідколісся Південного Суахілі, а в прибережних районах на південний захід від нього — Квазулу-Капські прибережні ліси.
Рельєф регіону переважно представлений пласкими або дещо горбистими рівнинами, що лежать на висоті близько 150 м над рівнем моря. Уздовж західного краю екорегіону простягяється вузький гірський хребет Лубомбо висотою приблизно 600 м, який відділяє прибережні рівнини від внутрішніх районів Південної Африки. Формування сучасного ландшафту Мапуталенду почалося після того, як територія регіону, основу якої складали стійкі вулканічні ріолітові лави, була різко нахилена на схід під час розколу Гондвани 140 мільйонів років тому. В крейдовому періоді сформувався шар морських осадових порід та конгломератів, який перекрив ріолітову основу та сформував сучасну прибережну рівнину. Починаючи з кінця крейдового періоду рівнини регіону неодноразово оголювалися і занурювалися під воду, оскільки континентальна окраїна півдня Африки згиналася, а рівень Світового океану підіймався та опускався. Морські трансгресії та регресії спричиняли цикли седиментації та ерозії. Морські відклади накопичувалися, після чого руйнувалися та переносилися водою і вітром. Таким чином, більша частина прибережної рівнини Мапуталенду вкрита молодими, неродючими пісками, які формують ланцюги дюнних хребтів, витягнутих з півночі на південь, паралельно сучасній береговій лінії. Найстаріший із них сформувався на межі пліоцену та плейстоцену і безпосередньо прилягає до гір Лубомбо. Вздовж узбережжя простягаються молоді дюни, і процес їх формування подекуди продовжується. Деякі дюни регіону досягають майже 200 м у висоту, і є одними з найвищих вкритих рослинністю дюн у світі.
Екорегіон містить великі ділянки водно-болотних угідь. У голоцені, коли рівень моря підіймався, порізані прибережні річкові долини заповнювалися відкладами, що призвело до формування численних постійних боліт та сезонно затоплюваних водно-болотних угідь, відомих як . На півдні регіону розташоване озеро площею приблизно 350 км², яке є найбільшим лиманом Африки. На північний схід від нього розташоване озеро площею 60 км², найбільше прісноводне озеро ПАР, відділене від океану вузькою смугою дюн. Іншими водно-болотними угіддями регіону є система озер площею 37 км² та озеро Піті у заповіднику Мапуто. Найбільшими річками регіону є Мапуту разом з притокою та . Ґрунти регіону є родючими, особливо вздовж західного берега річки Понголо.
Клімат В прибережній частині екорегіону, де середньорічна кількість опадів перевищує 1000 мм, переважає саванний клімат (Aw за класифікацією кліматів Кеппена), а у внутрішніх районах, де вона становить менше 600 мм, — напівпустельний клімат (BSh за класифікацією Кеппена). В передгір'ях Лубомбо середньорічна кількість опадів становить понад 800 мм. Опади переважно випадають в період з вересня по квітень. Літо спекотне та вологе, а зима прохолодна та суха. Середньорічна температура коливається від 21 °C в передгір'ях Лубомбо до 23 °C в центрі прибережної рівнини, трохи знижуючись до 22 °C на океанічному узбережжі. Вологість в регіоні висока протягом всього року, навіть у більш сухих районах прибережної рівнини, незважаючи на високу швидкість випаровування.
Флора Рослинний покрив екорегіону представлений надзвичайно різноманітною та складною мозаїкою лісів, рідколісь, саван, луків та водно-болотних угідь, які відрізняються за видовим складом. У південноафриканській частині екорегіону виділяють щонайменше 15 типів рослинності, кожен з яких характеризується високим рівнем ендемізму.
В горах Лубомбо, особливо в глибоких долинах та на більш вологих південно-східних схилах, ростуть ліси, відкритий лісовий намет в яких розташований на висоті 10-35 м над землею. Серед найбільш поширених дерев, що складають основу цих лісів, слід відзначити (Donella viridifolia), (Homalium dentatum), (Combretum kraussii) та різні види фікусів (Ficus spp.), каркасів (Celtis spp.) та стрихносів (Strychnos spp.). У підліску ростуть дерева та великі кущі, зокрема (Buxus natalensis), (Englerophytum natalense) та (Rothmannia globosa).
Скелясті гірські схили Лубомбо підтримують різноманітну рослинність, залежно від рельєфу, глибини ґрунту та . Як правило, вона представлена рідколіссями або лісами, основу яких складають (Senegalia nigrescens), (Senegalia burkei), (Combretum apiculatum) та (Pterocarpus rotundifolius), які досягають 10-12 м у висоту. Густота трав'яного покриву в підліску цих лісів залежить від глибини ґрунту. Там, де ґрунти неглибокі, ростуть плоскоцвіті алое (Aloe marlothii), різні види фікусів (Ficus spp.) та молочаїв (Euphorbia spp.). На дуже стрімких та кам'янистих схилах ростуть сухі рідколсся, основу яких складають (Olea europaea subsp. cuspidata) та різні види (Combretum spp.).
У внутрішній частині екорегіону, на палео-дюнних пісках ростуть унікальні , які містять велику кількість деревних ендеміків. В цих лісах домінують (Cleistanthus schlechteri) та (Newtonia hildebrandtii), які формують лісовий намет. Також у ростуть (Hymenocardia ulmoides), (Psydrax fragrantissima) та (Afzelia quanzensis), а в підліску — (Croton pseudopulchellus) та (Drypetes arguta). Серед ендемічних дерев, що ростуть в піщаних лісах, слід відзначити (Hyperacanthus microphyllus) та (Combretum mkuzense).
В ПАР чітко розрізняють більш високий, східний тип лісів, що росте на білих або жовтих пісках, та більш низький, західний тип лісів, що росте на червоних пісках. Насправні піщані ліси часто зустрічаються ізольованими ділянками, оточеними відкритою саваною. Серед дерев, що ростуть у цій савані, слід відзначити (Terminalia sericea), (Strychnos madagascariensis), (Strychnos spinosa), чорну мавпячу акацію (Senegalia burkei) та (Combretum molle), а серед трав, — різні види (Aristida spp.), пальчатки (Digitaria spp.), темеди (Themeda spp.), (Urochloa spp.), (Pogonarthria spp.) та (Perotis spp.). На схід від поясу піщаних лісів савани ущільнюються, перетворюючись у рідколісся та ліси. Окрім вищезгаданих порід дерев, в цих лісах також поширені (Albizia adianthifolia), (Dialium schlechteri), кванзенські афцелії (Afzelia quanzensis) та (Hyphaene coriacea). (Vachellia robusta) та (Spirostachys africana), як правило, зустрічаються в низинних районах.
У деяких частинах екорегіону зустрічається пальмовий вельд. Він представлений трав'янистими луками, основу яких складають різні види темеди (Themeda spp.), гусятника (Eragrostis spp.), арістіди (Aristida spp.) та перотіса (Perotis spp.), по яким розкидані невисокі пальми лала (Hyphaene coriacea). У пальмовому вельді також зустрічаються деякі інші види дерев, зокрема (Phoenix reclinata), (Dichrostachys cinerea) та мадагаскарські стрихноси (Strychnos madagascariensis). У заболочених западинах флей переважають трави та осоки, тоді як на височинах та серед старих термітників часто ростуть дерева. Ближче до узбережжя пальмовий вельд переходить у відкриті луки, на яких переважають купини темеди (Themeda spp.), (Tristachya spp.), (Trachypogon spp.) та арістіди (Aristida spp.). У западинах частіше зустрічаються рослини, що мають кореневища або столони, зокрема (Hemarthria altissima), різні види (Ischaemum spp.) та двоколосника (Paspalum spp.). Ближче до узбережжя починають зустрічатися сливи мобола (Parinari curatellifolia) та інші невисокі дерева та чагарники. Там, де луки переходять у дюнні ліси, більш поширеними стають такі дерева, як (Syzygium cordatum) та (Trichilia emetica).
На прибережних дюнах та вздовж них ростуть густі ліси різної висоти. На зверненій до моря стороні дюн ростуть невисокі хащі, в яких переважають (Mimusops caffra), (Euclea natalensis) та (Diospyros rotundifolia). У захищених від солоного вітру місцевостях ростуть більш різноманітні ліси, лісовий намет в яких розташований на висоті 30 м над землею. Серед дерев, що складають основу цих лісів, слід відзначити (Diospyros inhacaensis), (Apodytes dimidiata), (Celtis africana), (Drypetes gerrardii), (Ziziphus mucronata), різні види стрихносів (Strychnos spp.) та фікусів (Ficus spp.).
Флора екорегіону вирізняється високим видовим різноманіттям та рівнем ендемізму. Загалом в регіоні зустрічається від 2500 до 3000 видів судинних рослин, з яких принаймні 225 видів та підвидів є ендемічними або майже ендемічними. В ПАР на території екорегіону зустрічаються 26 рідкісних, ендемічних або майже ендемічних видів рослин, що перебувають під загрозою зникнення, з яких лише 18 видів ростуть на природоохоронних територіях. Для багатьох тропічних видів територія екорегіону є південною межею поширення. Більшість рослин та тварин регіону мають афротропічне походження, а ендемічні таксони, здається, виникли відносно нещодавно. Доказом цього є велика кількість внутрішньовидових ендеміків та молодий вік більшої частини піщаної прибережної рівнини, яка утворилася менше 1 мільйона років тому.
Фауна В межах екорегіону зустрічається понад 100 видів ссавців, хоча ендемічні або майже ендемічні види серед них відсутні. Особливе значне для природи екорегіону відіграють саванні слони (Loxodonta africana), які раніше могли вільно пересуватися через територію регіону на великі відстані. Наразі кілька стад слонів живуть переважно в межах заповідників, таких як заповідник . Серед інших поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити південного білого носорога (Ceratotherium simum simum), (Diceros bicornis), африканського буйвола (Syncerus caffer), (Equus quagga burchellii), звичайного бегемота (Hippopotamus amphibius), південну жирафу (Giraffa giraffa), великого куду (Tragelaphus strepsiceros), гривасту ньялу (Tragelaphus angasii), смаглявого коба (Kobus ellipsiprymnus), південного бушбока (Tragelaphus sylvaticus), велику редунку (Redunca arundinum), натальського дуїкера (Cephalophus natalensis), африканського бородавочника (Phacochoerus africanus), верветку (Chlorocebus pygerythrus), блакитну мартишку (Cercopithecus mitis), ведмежого павіана (Papio ursinus), натальського кролика (Pronolagus crassicaudatus) та африканського трубкозуба (Orycteropus afer). Серед великих хижих ссавців, що зустрічаються в регіоні, слід відзначити лева (Panthera leo), африканського леопарда (Panthera pardus pardus), (Acinonyx jubatus jubatus) та плямисту гієну (Crocuta crocuta), а серед дрібних хижаків — смугастого шакала (Lupulella adusta), чепрачного шакала (Lupulella mesomelas), сервала (Leptailurus serval), африканську цивету (Civettictis civetta) та смугастого мунго (Mungos mungo),