Державний переворот у Грузії 1991–1992 років, також відомий як Тбіліська війна або Путч 1991–1992 років — військовий конфлікт, який відбувся в новій незалежній Республіці Грузія після розпаду Радянського Союзу з 22 грудня 1991 до 6 січня 1992. Переворот, який спровокував Громадянську війну в Грузії (1991-1993) був організований кількома воєнізованими організаціями, об’єднаними наприкінці 1991 року під керівництвом воєначальників Тенгіз Кітовані, злодія-у-законі Джаби Йоселіані та Тенгіза Сігуа проти Національної гвардії, лояльної до легітимно обраного Президента Грузії Звіада Гамсахурдіа,
Державний переворот закінчився вигнанням першого демократично обраного Президента Грузії Гамсахурдія після двотижневих жорстоких зіткнень на проспекті Руставелі, головній магістралі Тбілісі, які в основному складалися з облоги будівлі Грузинського парламенту, де Гамсахурдія був ізольований у бункері. Після вигнання Гамсахурдіа Військова рада на чолі з Кітовані, Йоселіані та Сігуа узурпувала владу в Тбілісі та забезпечила повернення останнього радянського міністра закордонних справ, комуніста Едуарда Шеварднадзе із Москви, щоб передати йому владу. Під час Громадянської війни в Грузії прихильники скинутого Президента Гамсахурдіа влаштували невдалий заколот, щоб повернути його до влади. Гамсахурдіа Звіад був убитий наприкінці 1993 . Шеварднадзе поступово відсторонив Кітовані та Йоселіані в сторону і почав тісне співробітництво із Росією. Шеварднадзе правив Грузією з 1995 до 2003 року, поки його не було скинуто під час безкровної « Революції троянд » 2003 року.
У 2005 році парламент Грузії ухвалив резолюцію, яка засудила події 1991–1992 років як «антиконституційний збройний державний переворот». Згідно з опитуванням Caucasus Research Resource Centers 2020 року, 76% грузинів вважають, що цей державний переворот привів до дуже поганих результатів для Грузії.
Історична довідка
Розпад Радянського Союзу Після вторгнення Червоної армії в 1921 році і захоплення влади більшовиками Грузія була окупована Радянським Союзом (утворений в 1922 році). Незважаючи на формальний статус суверенної «союзної республіки» (Соціалістична Радянська Республіка Грузія ), націоналістичні настрої з вимогою незалежності відновилися в Грузії переважно в 1970-х роках,, які і по всьому Радянському Союзу. Економічні та соціальні проблеми, а також репресії проти націоналістичних рухів призвели до кількох протестів у Грузії, кульмінацією яких стала трагедія 9 квітня 1989 року, коли влада придушила протест у Тбілісі, що призвело до смерті 21 людей, та арешту головних лідерів опозиції, зокрема Звіада Гамсахурдіа.
Тбіліська трагедія 9 квітня 1989 в поєднанні з поразкою СРСР в Афганістані 1989 та крахом залізної завіси, яка відокремлювала західний світ від східного блоку, призвели до ланцюгової реакції, яка призвела до того, що країни Балтії проголосили свою незалежність у 1990 році. Невдовзі радянська влада під тиском масових повстань дозволила проведення багатопартійних виборів у жовтні 1990 року, на яких Круглий стіл - Вільна Грузія, альянс на чолі зі Звіадом Гамсахурдіа, отримав більшість місць у Верховній Раді Грузії, що завершило 69-річне правління Комуністичної партії Грузії (СРСР) 26 серпня 1991 року рішенням Парламенту Грузії комуністичну партію було заборонено.
Етнічні конфлікти Розпад СРСР призвів до відновлення напруженості між певними етнічними групами в союзних республіках і Грузія не стала винятком. Адамон Ніхас, комуністичний рух у Південній Осетії, почав вимагати ширшої автономії від Тбілісі наприкінці 1980-х, але це прохання було відхилено центральним урядом у листопаді 1989 року Напруженість між Тбілісі та Цхінвалі зростала до проголошення суверенітету Південній Осетії в Радянському Союзі у вересні 1990 року, після чого Тбілісі у відповідь повністю скасував автономну область Південна Осетія та направив військові сили для заспокоєння регіону.
У січні 1991 року мілітаризація конфлікту розділила Цхінвалі на дві частини, таким чином розпочавши Південноосетинську війну (1991-1992), яка тривала до червня 1992 року і призвела до створення сепаратистської невизнаної Республіки Південна Осетія.
Тим часом Абхазію охопила етнічна боротьба. У 1989 році сутички між грузинськими та абхазькими націоналістами та провокації КДБ спричинили розкол, який переріс у «війну законів» між законодавчими органами Тбілісі та Автономної Радянської Соціалістичної Республіки Абхазія. Прелюдія
Декларація незалежності
9 квітня 1991 року, через два роки після Тбіліської трагедії та через десять днів після переможного референдуму з цього питання, Верховна Рада Грузії проголосила незалежність країни та призначила Звіада Гамсахурдіа, відомого дисидента та речника Грузинського націоналізму, тимчасовим Президентом. Останнього зрештою було обрано Президента Грузії, він набравши 86% голосів на виборах, у яких 26 травня 1991 взяли участь 83%. Парламент надав Гамсахурдіа широкі президентські повноваження, зокрема:
Право вето на будь-який закон, ухвалений парламентом; Оголошення війни та право на оголошення воєнного стану ; Повноваження щодо призначення Прем'єр-міністра, головуючого Верховного Суду, Генерального прокурора та Головнокомандувача Збройними силами; Повний імунітет
У жовтні 1990 року, коли рух Гамсахурдіа вже був при владі в Тбілісі під де-юре юрисдикцією Радянського Союзу, новий уряд закрив більшість газет, які підтримували Комуністичну партію Грузії. Тбіліський молодіжний журнал «Молодёж Грузии» також був закритий 3 квітня 1991 року через звинувачення у співпраці з КДБ. Громадське телебачення скасувало всі програми, які відкрито не підтримували платформу Гамсахурдіа, і у грудні 1990 року 60 членів воєнізованого угруповання Мхедріоні (заснованого в 1989 році злодієм-в-законі Джабою Іоселіані) у відповідь оголосили голодування. У травні 1991 року газету «Іберія» було жорстоко вигнано зі штаб-квартири Журналістів регулярно не допускали на прес-конференції, а громадське телебачення часто звинувачувалося у роботі на Москву, тоді як влада Грузії вводила проти ведучих новин кримінальні розслідування.
Відхід Кітовані
У січні 1991 року Звіад Гамсахурдія підписав виконавчий указ про створення Національної гвардії Грузії, прообразу до майбутньої Збройних сил Грузії під юрисдикцією нового Міністерства внутрішніх справ Грузії. Його головою він призначив Тенгіза Кітовані, нещодавно обраного до Парламенту Грузії від партії Гамсахурдіа із завданням завербувати 20 тисяч боєздатних солдатів. У лютому Міністерство внутрішніх справ Грузії, намагаючись ліквідувати кілька воєнізованих організацій, що діяли по всій країні, заарештувало десятьох членів Національної демократичної партії Грузії (НДП) і 56 членів воєнізованого угруповання Мхедріоні, включаючи його лідера Джабу Іоселіані, злодія-в-законі, який перетворився на театрального критика, за незаконне зберігання зброї в Кахетії.
Кітовані значною мірою співпрацював із Гамсахурдіа щодо війни проти сепаратизму в Південній Осетії, розпочавши кілька військових походів в регіони, які не контролювалися Тбілісі, між лютим і червнем 1991 року Однак влітку 1991 ситуація кардинально змінилася.
18 серпня 1991 три міністри, включаючи прем'єр-міністра Тенгіза Сігуа, оголосили про підтримку опозиції та подали у відставку, звинувативши президента в тому, що він став «тоталітарним демагогом». Гамсахурдіа очолив міністерство закордонних справ Грузії і міністерство юстиції Грузії. Спроба серпневого путчу в Москві наступного дня викликала нову суперечку, коли по Тбілісі почалися поширювати чутки про те, що Гамсахурдія підтримує лідерів путчу, що змусило Кітовані піти в опозицію. Невдовзі російське інформаційне агентство «Інтерфакс» опублікувало суперечливу статтю, в якій стверджувалося, що президент Грузії готовий роззброїти Національну гвардію, щоб інтегрувати її в Радянську армію, що Тбілісі незабаром спростувало, як неправдиву інформацію. 23 серпня 1991 Гамсахурдія видав указ про ліквідацію посади командувача Нацгвардією, звільнення Кітовані та переведення військ у повне підпорядкування Міністерства внутрішніх справ Грузії.
Тенгіз Кітовані, який виступав проти цього рішення, покинув Тбілісі із силами близько 15 000 озброєних людей і розташувався в гірській ущелині Рконі, приблизно за 40 кілометрів на північ від столиці. Згодом до нього приєдналися Тенгіз Сігуа та колишній міністр закордонних справ Георгій Хоштарія. У відповідь Гамсахурдія заборонив Комуністичну партію Грузії, до складу якої на той час входило 60 депутатів.
Щоб врегулювати ситуацію, Тбілісі перетворив місцеве управління КДБ на Департамент Національної Безпеки Грузії, який через кілька тижнів став Міністерством Національної Безпеки Грузії. Також було створено Раду Національної Безпеки Грузії, що засвідчило, що Гамсахурдіа бажав бачити повністю незалежну від Москви військову інфраструктуру. Однак жодна з цих реформ не заспокоїла Кітовані та його союзників.
Надзвичайний стан
2 вересня 1991 ситуація загострилася, коли сили МВС Грузії зупиняють демонстрації, організовані Народним фронтом Грузії та НДП Грузії з вимогою звільнити злодія-в-законі Джабу Іоселіані. За даними скомпрометованої неурядової організації Human Rights Watch, "протестувальників, які зібралися на проспекті Руставелі, б'ють кийками, а солдати стріляли по натовпу, поранивши трьох мирних жителів".
Арешт лідера Національно-демократична партія Грузії Георгія Чантурія правоохоронними органами посилив напругу. Опозиційні члени парламенту, студентські групи та інші активісти з усього Тбілісі щодня робили демонстрації у вересні 1991. 11 вересня, коли 27 політичних партій підписують заяву про відставку Гамсахурдіа, останній погрожує розпустити парламент і будує барикади на проспекті Руставелі. Пізніше історик Стівен Ф. Джонс напише, що ці провокації були прямою загрозою громадянської війни.
22 вересня група з кількох десятків протестувальників починає голодування перед парламентом, але їх жорстоко розганяють 250 охоронців президента та близько 200 «фурій», жінок-партизанок Гамсахурдіа. У ніч з 22 на 23 вересня ситуація ще більше посилюється, коли близько 5000 прихильників Гамсахурдіа на чолі з депутатом Автанділом Рцхіладзе заходять до штаб-квартири Національно-демократичної партії Грузії, де вони стикаються з приблизно 800 членами опозиції.
24 вересня Звіад Гамсахурдіа оголошує надзвичайний стан. Є дані про пограбування квартири російського журналіста Альберта Кочеткова озброєними солдатами. Тим часом Тенгіз Кітовані обіцяє підтримати політичну опозицію та надсилає повідомлення підтримки членам НДП через журналіста Зураба Кодалашвілі, у якого влада конфіскувала обладнання.
Кількість затриманих протестувальників зростає: 17 вересня заарештовано члена політичної партії Грузинський національний конгрес Георгія Хаіндраву, 2 жовтня у в’язницю потрапляє телепродюсер Валерій Кварацхелія, 2 жовтня Гога Хіндашелі. Невдовзі до них приєднується обласний секретар НДП у Самтредії. У ніч з 21 на 22 жовтня також заарештовано 11 членів НДП, а 15 листопада заарештовано лідера монархічної партії Темура Жоржоліані. Усі вони ув'язнені у в'язниці Ортачала на півдні Тбілісі.
За словами лідерів опозиції, у в'язниці Ортачала триває політичний конфлікт. Лідери НДП стверджують, що кілька заворушень були організовані для планування вбивств деяких в'язнів. 25 жовтня двері деяких тюремних камер залишаються відкритими, що призводить до нових заворушень, які закінчуються втручанням радянських військ, які вбивають невідому кількість в’язнів.
Надзвичайний стан у Тбілісі змушує призупинити всю формальну політичну діяльність. Таким чином, НДП і Партія національної незалежності, дві з останніх активних опозиційних партій, призупиняють свою діяльність незабаром після демонстрацій 3 і 5 жовтня.
Прихід збройної опозиції