Фельдмаршал Джефрі Емгерст, 1-й барон Емгерст (; 29 січня 1717 — 3 серпня 1797) — офіцер британської армії та головнокомандувач британською армією. Емгерста вважають архітектором успішної британської кампанії із завоювання території Нової Франції під час Семирічної війни.
Життєпис
Ранні роки Джефрі Емгерст народився 29 січня 1717 року в селищі Рівергед біля містечка Севенокс в англійському графстві Кент. Він був другим сином в заможній родині Джефрі Емгерста та його дружини Елізабет Керіл Емгерст. Його батько був баристером — адвокатом вищого рангу.
Незадовго до свого дванадцятиріччя Джефрі став пажем у Лайонела Секвіла, герцога Дорсетського та лорд-лейтенанта Ірландії, що жив у дворянській садибі Ноул-хаус неподалік від Рівергеду, де мешкали Емгерсти. Така служба вважалась соціальним та освітнім привілеєм. Разом із Секвілом Емгерст відвідував Ірландію. За сприяння Секвіла у віці 18-ти років 10 липня 1735 року Джефрі потрапив на службу до Першого полку гвардійської піхоти, де він був прапороносцем. В мирний час Перший полк гвардійської піхоти зазвичай розквартировувався у Лондоні, і його основним завданням було служити королівській сім'ї. У воєнний час полк посилали в місця бойових дій. Під час перших років служби Емгерста, полк розташовувався у Лондоні та у Віндзорі, займаючись охороною королівської родини. В 1738 році Емгерст був підвищений до звання лейтенанта.
Війна за австрійську спадщину та друге якобітське повстання В 1740 році спалахнула війна за австрійську спадщину через порушення Прагматичної санкції — ухваленого імператором Священної Римської імперії Карлом VI закону про спадкування престолу, який встановив неподільність усіх спадкових земель Габсбургів. Після смерті Карла VI в 1740 році на австрійські землі Габсбургів, які за Прагматичною санкцією мала успадкувати дочка Карла Марія-Терезія, заявили права кілька європейських держав: Пруссія вимагала Нижню Сілезію, виставивши війська на кордоні. Франція, Саксонія, Сардинія та Річ Посполита також виставили війська, сподіваючись на розділ австрійських земель. Британія, як гарант Прагматичної санкції, надала допомогу Марії-Терезії, пославши у 1741 році війська у кількості 16000 чоловіків до Фландрії. Серед розгорнутих у Фландрії британських військ був полк, в якому служив Емгерст, якого призначили ад'ютантом генерала Джона Лігоне. Протягом кількох місяців у Фландрії британські війська чекали на війська своїх союзників — Нідерландів. Бойові дії розпочались в 1743 році: ад'ютантом Джона Лігоне Емгерст брав участь у Деттінгенській битві з французькими військами (27 червня 1743 року) — остання битва, в якій британській монарх брав особисту участь, та битві при Фонтенуа (11 травня 1745 року), в якій британці зазнали поразки.
Під час перебування у Фландрії Емгерст не тільки набув корисного військового досвіду, але й встановив дружні стосунки з кількома важливими представниками британської еліти — Джорджем Таунсендом, сином віконта і майбутнім британським фельдмаршалом, Вільямом Гау, сином віконта та майбутнім головнокомандувачем британською армією в Америці, Джорджем Кеппелем, сином графа Олбемарля та майбутнім генералом, та Джеймсом Вольфом, сином відомого генерал-лейтенанта Едварда Вольфа та майбутнім генералом.
В кінці вересня 1745 року Емгерст разом із Джоном Лігоне повертається до Британії, щоб взяти участь у придушенні сином короля Георга ІІ, Вільямом Августом, герцогом Камберлендським, другого якобітського повстання — спроби династії Стюартів повернути собі британську корону. Спочатку Емгерст разом із своїм підрозділом залишався в Лондоні, а в кінці листопада 1745 року він висунувся до регіону Мідлендз в центральній частині Англії, щоб запобігти атаці якобінців на Уельс. Емгерст залишався в графстві Стаффордшир в центральній Англії до грудня 1745 року, коли він із Лігоне повернувся до Лондона. 25 грудня 1745 року Емгерста підвищили до звання підполковника.
В червні 1746 року Емгерст супроводжував Джона Лігоне до Нідерландів, щоб продовжити участь у війні за австрійську спадщину, в ході якої він взяв участь у битві при Рокурі (11 жовтня 1746 року) та в битві при Лауфельді (2 липня 1747 року), в яких британці зазнали поразки.
Служба в Англії (1747—1756)
В 1747 році Емгерст став ад'ютантом Вільяма Августа, герцога Камберлендського та повернувся до Британії через півроку після битви при Лауфельді. Після повернення, Емгерст разом із своїм підрозділом, який займався охороною королівського палацу, протягом кількох років залишався в Лондоні, де вів доволі активне світське життя. Зокрема, він дружив із Джозефом Йорком, сином тодішнього лорд-канцлера Філіпа Йорка, графа Гардвіка, і відтак, бував у Йорків. В Лондоні він також відвідував родину Лайонела Секвіла, герцога Дорсетського, коли Секвіли приїздили до Лондона. Коли герцог Камберлендський перебував у Лондоні, Емгерст, як його ад'ютант, мав жити у резиденції герцога Камберленд-лодж у Великому Віндзорському парку.
3 травня 1753 року Емгерст одружився зі своєю подругою дитинства та кузиною Джейн Дейлісон. Спочатку вони разом жили в Лондоні, однак, скоро його дружина повернулась до Кенту, щоб наглядати за сімейним домом Емгерстів в Рівергеді. Полк Емгерста переводили з одного місця до іншого.
Семирічна війна
Німеччина На початку 1750-х років між Британією та Францією виникли суперечки через контроль територій в Північній Америці, які вилились у Семирічну війну. В 1749 році французькі війська з Нової Франції зайняли території долини ріки Огайо, де проживали ірокези, які за умовами утрехтського миру 1713 року вважались підданими Британії. З точки зору Британії, території, де проживали ірокези, зокрема долина ріки Огайо, були британськими територіями. Впродовж наступних років французькі війська будували фортифікаційні споруди та встановлювали гарнізони на зайнятій ними території. В 1754 році між Британією та Францією почались збройні сутички в Північній Америці. Врешті, в травні 1756 року Британія оголосила війну Франції.
Британський король Георг ІІ з Ганноверської династії був занепокоєний тим, що Франція могла окупувати його володіння в континентальній Європі, а саме — курфюрство Ганновер. Британія найняла 8000 гессенців для захисту володінь британського короля в Європі. У лютому 1756 року Джефрі Емгерста послали до Німеччини очолити гессенців. Це призначення означало виконання, головним чином, адміністративних функцій. Спочатку Емгерст розквартирувався у гессенському містечку Кассель (зараз — Німеччина), однак незабаром після прибуття до Касселю, Емгерст отримав наказ повертатись до Британії разом із частиною гессенців. Емгерст зайнявся організацією збирання та транспортування гессенців до Британії. В квітні 1756 року він перемістився до Ганновера, а звідти — до міста Штаде, де чекав на перевезення до Британії через Північне море. 15 травня 1756 року Емгерст разом із гессенцями прибув до Британії.
22 травня 1756 року Емгерста підвищили у званні до полковника, і він очолив 15-ий піхотний полк. Влітку 1756 року Емгерст разом із своїм полком перебував у таборі в місті Бландфорд. Звідти Емгерст писав дружині, що купив книгу з алгебри, щоб покращити своє розуміння інженерної та артилерійської практики.
На початку 1757 року Емгерста знову посилають до Німеччини, щоб боронити курфюрство Ганновер від французького вторгнення. В березні 1757 року Емгерст прибув до Касселю, а в травні 1757 він вже був у Штаде, де наглядав за висадкою гессенців, що прибували з Британії. Після успішної висадки гессенців, Емгерст поїхав у слід за ними до міста Гамельн, де його вже чекав Вільям Август, герцог Камберлендський. В липні 1757 року Емгерст зі своїм полком брав участь у битві при Хастенбеку, в якій британці з гессенцями та пруссаками зазнали поразки. У вересні 1757 року герцог Камберлендський підписав Клостерцефенську конвенцію, за якою, зокрема, гессенські війська мали бути відправлені додому, та відбув до Британії. Емгерст залишився в Німеччині, щоб здійснювати організацію та нагляд за поверненням гессенських військ до Гессену. Однак, вже скоро стало відомо, що король Георг ІІ був невдоволений конвенцією, яку підписав його син герцог Камберлендський, і не збирався виконувати її умови. Війська німецьких курфюрств, до яких входили і гессенські війська, очолив прусський принц Фердинанд Брауншвейг-Вольфенбюттельський, і Емгерст продовжував служити під командуванням принца.
В січні 1758 року Емгерст отримав з Британії наказ повертатись з континентальної Європи. 25 лютого 1758 року Емгерст прибув до Британії.
Франко-індіанська війна
3 березня 1758 року Емгерст отримав листа від тодішнього лідера Палати громад Вільяма Пітта. В листі повідомлялось, що Емгерст був підвищений у званні до генерал-майора в Америці, і що він призначався головнокомандувачем облогою Луїсбурзької фортеці на острові Кейп-Бретон в Новій Скотії. Облога Луїсбурзької фортерці була частиною плана Вільяма Пітта з повернення Британією контролю над територією долини ріки Огайо: успішна атака на фортецю мала відкрити британцям доступ до Квебеку. Король Георг ІІ вагався щодо призначення Емгерста на це відповідальне завдання, однак, завдяки заступництву з боку могутніх друзів Емгерста — Джона Лігоне та Філіпа Йорка, графа Гардвіка, монарх погодився. На допомогу Емгерсту були призначені три підпорядковані йому бригадних генерала: Джеймс Вольф, Едвард Вітмор та Чарльз Лоуренс. Морську частину операції доручили адміралу Едварду Боскауену. Перед тим, як відбути до Північної Америки, Емгерст уточняв, якими мають бути відносини між ним та Боскауеном, на що отримав відповідь, що він є цілком незалежним від Боскауена. 16 березня 1758 року Емгерст відплив з Британії та в травні 1758 року прибув до Галіфакської гавані у Новій Скотії.
Облога Луїсбурзької фортеці
В червні 1758 року армія та флот відпливли у напрямку до Луїсбурзької фортеці. Першим біля фортеці висадився Джеймс Вольф зі своїми підрозділами, викликавши на себе вогонь французьких військ, що були в окопах по периметру берегової лінії. У своєму щоденнику Емгерст високо оцінив якість французьких окопів, та те, як французькі війська діяли при наближені британців: «Ворог діяв дуже мудро, не здійснив жодного пострілу, доки всі човни не були в бухті, а потім почав перехресний вогонь з однієї 24-фунтової гармати та з чотирьох 6-фунтових гармат, і піхота також відкрила вогонь, який накрив всю затоку, і вони були прикриті окопами з підвищеними брустверами, облаштування яких, мабуть, забрало багато часу і, мабуть, здійснювалось минулого, а також цього року.» Едвард Вітмор та Чарльз Лоуренс висадились вслід за Вольфом. Французькі війська відступили до фортеці, залишивши озброєння. Джеймс Вольф почав переслідувати французькі війська, але зупинився, коли з фортеці пролунала канонада. В процесі висадки на берег втрати британських військ склали біля 100 чоловік вбитими та пораненими. В той же час французькі війська втратили кілька людей, а 70 солдатів потрапили в полон до британців.
В наступні дні британські війська розташовували табір біля Луїсбурзької фортеці, перевозили гармати з кораблів та готувались до її облоги. Під час облоги британські війська намагались знищити французькі кораблі, врешті, французи потопили 4 з 9 своїх кораблів, щоб заблокувати британський флот. Однак, адмірал Боскауен запевнив Емгерста, що це не стане перешкодою для британського флоту, оскільки глибина води в гавані все ще дозволяла британському флоту пересуватись. На березі за замислом Емгерста будувалась «канонадна дуга», яка мала поступово стискатись навколо фортеці. 21 липня 1758 британці почали знищувати залишки французького флоту в гавані, а 26 липня фортеця капітулювала. За умовами капітуляції, висунутими Емгерстом, залишки французького гарнізону в фортеці ставали військовополоненими, та їх мали відправити до Британії.