Олег Анатолійович Кравець ( 2 грудня 1971, Шляхова, Вінницька область, Українська РСР, СРСР — 11 травня 2023, Бахмут, Донецька область, Україна) — український громадський діяч, спортсмен, ветеран російсько-української війни, голова громадської організації «Асоціація учасників та інвалідів АТО».
Життєпис
Ранні роки і служба Народився 2 грудня 1971 року в селі Шляхова на Вінниччині в родині агронома і зоотехниці. Закінчив Шляхівську середню школу, згодом — будівельний технікум. Працював техніком-будівельником у Миколаєві.
Проходив військову службу в ракетних військах в Казахстані, потім у військах спеціального призначення в 22-й окремій бригаді спеціального призначення, яка згодом, уже у складі ЗС РФ, брала участь в анексії Криму у 2014 році. Брав участь у багатьох операціях, в тому числі міжнародних. Згодом звільнився й вступив до Черкаського інженерно-технологічного інституту. Працював у Сибіру та Монголії.
Брав активну участь у революційних подіях під час Помаранчевої революції та на Майдані у 2013—2014 роках. Згодом вступив до лав Збройних сил України, проходив службу у складі 28-ї механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. У складі розвідувального взводу брав участь у боях під Мар'їнкою, Красногорівкою, Спартаком. 14 березня 2015 року натрапив на розтяжку, втратив одну ногу та отримав серйозне поранення другої. Також, він отримав скалкове поранення шийного відділу хребта. Був шпиталізований у Дніпро, потім у Вінницю, проходив реабілітацію у Хмельницькому.
Постійно проживав у Миколаєві. Постійний учасник змагань «Ігри нескорених» зі штовхання ядра, неодноразовий призер призових місць.
Громадська діяльність Був одним з лідерів руху захисту національного природного заказника «Бузький Гард», центра Бугогардівської паланки Війська Запорозького, і очолював штаб опору його затопленню, що могло відбутися через підняття рівня води задля потреб Південноукраїнської АЕС. У квітні 2021 року разом із побратимами, які втратили кінцівки, брав участь в акції «Мене не вбив російський солдат — мене вбиває Енергоатом», прикувши себе до скелі ланцюгами на знак протесту проти підняття рівня Олександрівського водосховища и затоплення острова Гардовий.
Тривалий час очолював співзасновану разом з ним громадську організацію «Асоціація учасників та інвалідів АТО», що займалася соціальною і психологічною підтримкою українським військовим-учасникам війни на Сході України, зокрема допомогою з працевлаштуванням та перенавчанням, з розв'язанням юридичних питань і допомогою родинам загиблих воїнів на Донбасі.
Займався політикою, кілька років обіймав посаду першого заступника голови облорганізації партії «Батьківщина».
Смерть У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, займався волонтерською діяльністю, допомагав підрозділам територіальної оборони Миколаєва. Маючи інвалідність II групи, знайшов можливість повернутися на службу у свою бригаду. Служив старшим розвідником взводу спостереження розвідувальної роти.
Наприкінці квітня 2023 року приїхав з-під Бахмута до Львова, щоб вчергове взяти участь у «Іграх нескорених», де виступав під прапором своєї бригади. Свою участь у змаганнях присвятив побратимам із миколаївської команди «Гард», які загинули у 2022 році — Дмитру Олійнику і Володимиру Мотельчуку.
Загинув від мінометного обстрілу 11 травня 2023 року. Після церемонії прощання в Миколаєві тіло Кравця доправили в його рідне село Шляхова на Вінниччині, де й похований.
Увічнення пам'яті
21 серпня 2023 року рішенням сесії Джулинської територіальної громади, за результатами громадського обговорення, у селі Шляхова Вінницької області вулицю Урожайну перейменовано на вулицю Олега Кравця. 26 липня 2024 року розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації Віталія Кіма відповідно до Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» вулицю генерала Попеля перейменовано на вулицю Олега Кравця.
Примітки