Теорія діяльності (ТД)також відома як культурно-історична теорія діяльності — загальний термін для ряду еклектичних теорій соціальних наук і досліджень, які сягають корінням у радянську теорію психологічної діяльності, започатковану Сергієм Рубінштейном у 1930-х роках. Пізніше його пропагував і популяризував Олексій Леонтьєв. Деякі сліди теорії на початку її можна також знайти в кількох роботах Льва Виготського.Yasnitsky, A. (2018). Vygotsky: An Intellectual Biography. London and New York: Routledge BOOK PREVIEW Ці вчені прагнули зрозуміти людську діяльність як системне та соціально обумовлене явище та вийти за рамки парадигм рефлексології (вчення Володимира Бехтерєва та його послідовників) та умовного рефлексу (вчення Івана Павлова та його школи), психоаналізу та біхевіоризму. Теорія стала однією із основних психологічних підходів у колишньому СРСР, широко застосовуючись як у теоретичній, так і в прикладній психології, а також в освіті, професійній підготовці, ергономіці, соціальній психології та психології праці.

Теорія діяльності є скоріше описовою метатеорією або структурою, ніж теорією прогнозування. Вона розглядає всю систему роботи/діяльності (включно з командами, організаціями тощо), крім одного учасника чи користувача. Вона враховує середовище, історію людини, культуру, роль артефакту, мотивацію та складність реальної життєвої діяльності. Одна з сильних сторін ТД полягає в тому, що вона долає розрив між окремим суб'єктом і соціальною реальністю — вона вивчає обидва через посередницьку діяльність. Одиницею аналізу в ТД є концепція об'єктно-орієнтованої, колективної та культурно опосередкованої діяльності людини, або системи діяльності. Ця система включає об'єкт (або об'єкт), суб'єкт, опосередковуючи артефакти (знаки та інструменти), правила, спільність і розподіл праці. Мотив діяльності в ТД створюється через напруженість і протиріччя всередині елементів системи. За словами етнографа Бонні Нарді, провідного теоретика ТД, теорія діяльності «зосереджується на практиці, що позбавляє від необхідності відрізняти „прикладну“ від „чистої“ науки — розуміння повсякденної практики в реальному світі є самою метою наукової практики. .. Предметом теорії діяльності є розуміння єдності свідомості і діяльності». Цей підхід, іноді званий «теорією культурно-історичної діяльності», особливо корисний для вивчення групи, яка існує «здебільшого у віртуальній формі, її комунікація опосередкована переважно електронними та друкованими текстами».Foot, K. (2001). Cultural-Historical Activity Theory as Practical Theory: Illuminating the Development of a Conflict Monitoring Network. Communication Theory, 11(1), 56–83. http://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/j.1468-2885.2001.tb00233.x/abstract Теорія культурно-історичної діяльності відповідно також була застосована до теорії жанру в рамках композиційних досліджень, щоб розглянути, як квазістабілізовані форми спілкування впорядковують стосунки та роботу, формуючи спільні знання та цінності як в освітніх, так і на робочих місцях.Russell, D. (1997). Rethinking genre in school and society: An activity theory analysis. Written Communication, 14(4), 504—554. Spinuzzi, C. (2003). Tracing Genres through Organizations. MIT Press.C. Bazerman & D. Russell (Eds.) (2003). Writing selves, writing societies. WAC Clearinghouse & MCA.D. Russell & C. Bazerman (Eds.) (1997). The Activity of Writing; The Writing of Activity. Special issue of Mind, Culture, and Activity, 4(4).

ТД особливо корисна як лінза в методологіях якісних досліджень (наприклад, етнографія, тематичні дослідження). ТД надає метод розуміння й аналізу явища, пошуку закономірностей і висновків щодо взаємодій, опису явищ і представлення явищ за допомогою вбудованої мови та риторики. Конкретна діяльність — це цілеспрямована або цілеспрямована взаємодія суб'єкта з об'єктом шляхом використання засобів. Ці інструменти є екстеріоризованими формами психічних процесів, що проявляються в конструктах, фізичних чи психологічних. У результаті поняття інструментів в ТД є широким і може включати стаціонарні, цифрові пристрої, бібліотечні матеріали або навіть фізичні місця для зустрічей. ТД визнає інтерналізацію та екстерналізацію когнітивних процесів, пов'язаних із використанням інструментів, а також трансформацію або розвиток, що є результатом взаємодії.Fjeld, M., Lauche, K., Bichsel, M., Voorhorst, F., Krueger, H., Rauterberg, M. (2002): Physical and Virtual Tools: Activity Theory Applied to the Design of Groupware. In B. A. Nardi & D. F. Redmiles (eds.) A Special Issue of Computer Supported Cooperative Work (CSCW): Activity Theory and the Practice of Design, Volume 11 (1–2), pp. 153—180.

Історія Витоки теорії діяльності можна простежити до кількох джерел, які згодом породили різні взаємодоповнюючі та переплетені напрями розвитку. Ця розповідь буде зосереджена на трьох найважливіших із цих напрямків. Перший пов'язаний з Московським інститутом психології і, зокрема, з «трійкою» молодих російських дослідників Виготського, Леонтьєва і Лурії. Виготський заснував культурно-історичну психологію, область, яка стала основою сучасної ТД; Леонтьєв, один з головних засновників теорії діяльності, як розвивав, так і критикував роботи Виготського. Формулювання загальної теорії діяльності Леонтьєва в даний час має сильний вплив на пострадянські розробки в ТД, які в основному стосуються соціально-наукових, організаційних та письмових досліджень, а не психологічних досліджень та організації.

Другий важливий напрямок розвитку в рамках теорії діяльності включає російських вчених, таких як Петро Анохін і Микола Бернштейн, які більш безпосередньо займаються нейрофізіологічними основами діяльності; її заснування пов'язують з радянським філософом-психологом Сергієм Рубінштейном. Ця робота згодом була розроблена такими дослідниками, як Пушкін, Зінченко та Гордєєва, Пономаренко, Зараковський та інші, і в даний час найбільш відома завдяки роботам з системно-структурної теорії діяльності, які виконуються Григорієм Бєдним та його співробітниками, включаючи фокус щодо застосування цієї теорії, а також інших пов'язаних теорій.

Нарешті, у західному світі дискусії та використання ТД в основному обрамляються скандинавською теорією діяльності, розробленою Юр'є Енгестремом.

Росія Після ранньої смерті Виготського Леонтьєв лідером дослідницької групи, нині відомої як Харківська психологічна школа, став і значно по-новому розширив рамки досліджень Виготського. Леонтьєв вперше розглянув психологію тварин, дивлячись на різний ступінь наявності у тварин розумових процесів. Він прийшов до висновку, що рефлексіонізм Павлова не є достатнім поясненням поведінки тварин і що тварини мають активне ставлення до дійсності, яке він назвав «активністю». Зокрема, поведінку вищих приматів, таких як шимпанзе, можна пояснити лише формуванням у мавп багатофазних планів за допомогою інструментів.

Потім Леонтьєв перейшов до людей і вказав, що люди здійснюють «дії», які самі по собі не задовольняють потреби, але сприяють кінцевому задоволенню потреби. Часто ці дії мають сенс лише в соціальному контексті спільної трудової діяльності. Це привело його до різниці між «діяльністю», яка задовольняє потребу, і «діями», які становлять діяльність. Леонтьєв також стверджував, що діяльність людини відображається в її психічній діяльності, тобто (за його словами) матеріальна дійсність «пред'являється» свідомості, але тільки в її життєвому змісті або значенні.

Діяльнісна теорія також вплинула на розвиток організаційно-діяльнісної гри, розробленої Георгієм Щедровицьким.

Скандинавія ТД залишався практично невідомим за межами Радянського Союзу до середини 1980-х років, коли його підхопили скандинавські дослідники. Перша міжнародна конференція з теорії діяльності відбулася лише в 1986 році. Найперша нерадянська стаття, яку цитує Нарді, — стаття 1987 року Йрьо Енгестрема: «Навчання шляхом розширення». Це призвело до переформулювання AT. Куутті зазначає, що термін «теорія діяльності» «можна використовувати в двох значеннях: посилаючись на оригінальну радянську традицію або посилаючись на міжнародну, багатоголосу спільноту, яка застосовує оригінальні ідеї та розвиває їх далі».

Скандинавська школа ТД прагне інтегрувати та розвивати концепції культурно-історичної психології Виготського та теорії діяльності Леонтьєва із західними інтелектуальними розробками, такими як когнітивна наука, американський прагматизм, конструктивізм та акторно-мережева теорія. Вона відома як скандинавська теорія діяльності. Роботи з системно-структурної теорії діяльності ведуться також дослідниками США та Великій Британії.

Частина змін є систематизацією робіт Леонтьєва. Хоча виклад Леонтьєва чіткий і добре структурований, він не так добре структурований, як формулювання Йрьо Енгестрема. Каптелінін зауважує, що Енгестрем «запропонував схему діяльності, відмінну від схеми Леонтьєва; вона містить три взаємодіючі суб'єкти — індивід, об'єкт і спільноту — замість двох компонентів — індивіда і об'єкта — в оригінальній схемі Леонтьєва».Kaptelinin 1996, p. 57

Деякі зміни були внесені, очевидно, шляхом імпорту понять із теорії взаємодії людини та комп'ютера. Наприклад, було введено поняття правил, якого немає у Леонтьєва. Також у 1970-1980-х роках було введено поняття колективного суб'єкта (Леонтьєв має на увазі «спільну трудову діяльність», але суб'єктами діяльності є лише індивіди, а не групи).

Теорія

Метою теорії діяльності є розуміння розумових можливостей окремої людини. Однак він відкидає ізольованих індивідів як недостатню одиницю аналізу, аналізуючи культурні та технічні аспекти людських дій.

Теорія діяльності найчастіше використовується для опису дій у соціально-технічній системі через шість пов'язаних елементів (Брайант та ін., як визначено Леонтьєвим 1981 і перевизначено в Енгестрем 1987) концептуальної системи, розширеної теоріями з більш нюансами:

Об'єктність — мета діяльності системи. Об'єкт відноситься до об'єктивності реальності; елементи вважаються об'єктивними відповідно до природничих наук, але також мають соціальні та культурні властивості. Суб'єкт або інтерналізація — актори, залучені до діяльності; традиційне уявлення про психічні процеси Спільнота чи екстерналізація — соціальний контекст; всі актори, що беруть участь у системі діяльності Інструменти або посередництво інструментів — артефакти (або концепції), що використовуються акторами в системі (як матеріальні, так і абстрактні артефакти). Інструменти впливають на взаємодію актор-структура, вони змінюються з накопиченням досвіду. Крім фізичної форми розвиваються і знання. Інструменти залежать від культури, і їх використання є способом накопичення та передачі соціальних знань. Інструменти впливають як на агентів, так і на структуру. Поділ праці — соціальні верстви, ієрархічна структура діяльності, розподіл діяльності між суб'єктами системи Правила — умовності, рекомендації та правила, що регулюють діяльність у системі

Теорія діяльності допомагає пояснити, як соціальні артефакти та соціальна організація опосередковують соціальну дію (Брайант та ін.).

Інформаційні системи