Китай є одним із найбільших у світі виробників ядерної енергії. Країна посідає третє місце у світі як за загальною встановленою ядерною потужністю, так і за виробленою електроенергією, на яку припадає приблизно одна десята світової ядерної енергії. Станом на лютий 2023 року в Китаї працює 55 електростанцій потужністю 57 ГВт, 22 станції в стадії будівництва потужністю 24 ГВт і понад 70 запланованих станцій потужністю 88 ГВт. Близько 5 % електроенергії в країні припадає на ядерну енергетику. У 2022 році ці станції виробили 417 ТВт-год електроенергії порівняно з даними у вересні 2022 року про 53 ядерних реактори загальною потужністю 55,6 гігавата (ГВт). У 2019 році атомна енергетика склала 4,9 % загального виробництва електроенергії в Китаї з 348,1 ТВт-год.

Ядерна енергетика розглядається як альтернатива вугіллю через зростаюче занепокоєння щодо якості повітря, зміни клімату та дефіциту викопного палива. China General Nuclear Power Group сформулювала мету 200 ГВт до 2035 року, вироблених 150 додатковими реакторами.

У Китаї є дві великі ядерні енергетичні компанії: Китайська національна ядерна корпорація, що працює переважно на північному сході Китаю, і Китайська генеральна ядерна енергетична група (раніше відома як China Guangdong Nuclear Power Group), яка працює переважно на південному сході Китаю.

Китай прагне максимізувати самостійність у виробництві та проєктуванні ядерних реакторів, хоча міжнародне співробітництво та передача технологій також заохочуються. Удосконалені реактори з водою під тиском, такі як Хуалун 1, стануть основною технологією в найближчому майбутньому, і Хуалун 1 також планується експортувати. Китай планує до 2030 року побудувати тридцять ядерних реакторів у країнах, що беруть участь в ініціативі «Один пояс, один шлях».

До середини століття реактори на швидких нейтронах розглядаються як основна технологія, із запланованою потужністю 1400 ГВт до 2100 року. Китай також бере участь у розробці термоядерних реакторів через свою участь у проєкті ІТЕР, побудувавши експериментальний термоядерний реактор, відомий як , розташований у Хефеї, а також дослідження та розробки торієвого паливного циклу як потенційного альтернативного способу ядерного розщеплення.Ambrose Evans-Pritchard, 20 March 2011, Safe nuclear does exist, and China is leading the way with thorium , Telegraph UK

Історія 1950–1958 Під час холодної війни початкова мотивація розвитку ядерної енергетики для Пекіна була здебільшого з метою безпеки. Між 1950 і 1958 роками будівництво атомної енергетики Китаю значною мірою спиралося на співпрацю з СРСР. Перша ініціатива була започаткована створенням Китайсько-радянської корпорації кольорових металів і рідкісних металів і першого центрального центру атомних досліджень, Китайської академії наук у Пекіні. У лютому 1955 року в Сіньцзяні з радянською допомогою створили завод хімічного розділення для виробництва збройового U-235 і плутонію, а в квітні — Чанчуньський інститут атомної енергії. Кілька місяців по тому, 29 квітня 1955 року, був підписаний радянсько-китайський договір про співпрацю в ядерній галузі. Китайська національна ядерна корпорація (CNNC) також була створена в 1955 році. Окрім співпраці з СРСР, Китай почав вивчати ядерні технології, відправляючи студентів до СРСР. У грудні 1958 року розвиток атомної енергетики став головним пріоритетним проектом у проекті Дванадцятирічного плану розвитку науки і техніки.

1959–1963 Другий етап характеризується метою досягнення повної самодостатності в розвитку ядерної енергетики. У червні 1959 року СРСР офіційно припинив будь-які форми ядерної допомоги Китаю, відкликавши радянську техніку. Китай постраждав, але продовжив розвиток ядерної енергетики завдяки масштабним дослідженням і внеску. Для того, щоб швидко зміцнити свою ядерну енергетику, Центральний комітет вирішив, що Китай повинен виділити додаткові ресурси виключно на діяльність, пов’язану з ядерною енергією. Таким чином, Інститут атомної енергії створив галузеві інститути науково-дослідних організацій у кожній області, великому місті та автономному районі. До кінця 1963 року в Китаї побудували більш як сорок установок хімічного розділення для видобутку урану і торію. У період між 1961 і 1962 роками Китай досяг значних успіхів у ядерній розробці, що консолідує майбутні застосування. З 1959 по 1963 рік в Ланьчжоу будувалася газодифузійна установка з великим реактором потужністю 300 МВт. За підрахунками, китайці вклали в будівництво станції понад 1,5 мільярда доларів.

1964–сьогодення

Після бурхливого прогресу в 1950-х роках китайська ядерна розробка сповільнилася, ймовірно, через Культурну революцію, тому в 1970 році проведено лише одне ядерне випробування. 8 лютого 1970 року Китай оприлюднив свій перший ядерно-енергетичний план, і заснував Інститут 728 (тепер він називається Шанхайським науково-дослідним і проектним інститутом ядерної техніки).

Першу самостійно спроектовану й побудовану 1984 року атомну електростанцію Циньшань успішно підключили до мережі 15 грудня 1991 року. Реактор типу CNP-300.

Разом з китайською економічною реформою країна продовжувала потребувати розширення свого сектору електроенергетики. У рамках десятого п’ятирічного плану Китаю (2001–2005) ключовою частиною енергетичної політики були «гарантування енергетичної безпеки, оптимізація енергетичного балансу, підвищення енергоефективності, захист екологічного середовища». У плані ядерної безпеки 2013 року було зазначено, що після 2016 року будуть запущені лише електростанції III покоління, а до того часу буде запущено лише декілька електростанцій покоління II+.

У 2014 році Китай все ще планував мати 58 ГВт потужності до 2020 року. Однак у зв’язку з переоцінкою після аварії на АЕС «Фукусіма-Дайчі» в Японії з 2015 року було розпочато будівництво лише кількох станцій, і ця мета не була досягнута.

У 2019 році Китай поставив нову ціль — 200 ГВт ядерних генеруючих потужностей до 2035 р., що становить 7,7% від прогнозованої загальної потужності з виробництва електроенергії в 2600 ГВт. На кінець грудня 2020 року загальна кількість атомних енергоблоків, що працюють на материковій частині Китаю, досягла 49 із сумарною встановленою потужністю 51 ГВт, що посідає третє місце у світі за встановленою потужністю та друге місце у світі за рівнем потужності вироблення електроенергії у 2020 році; 16 атомних енергоблоків, що будуються, за кількістю споруджуваних блоків і встановленою потужністю вже багато років займають перше місце в світі. Планується, що до 2035 року на атомну енергетику припадатиме 10% виробництва електроенергії.

Безпека та регулювання (NNSA), підпорядкована Управлінню з атомної енергії Китаю (CAEA), є ліцензійним і регулюючим органом, який також підтримує міжнародні угоди щодо безпеки. Вона була створена у 1984 році і підпорядковується безпосередньо Державній раді. Стосовно AP1000 NNSA тісно співпрацює з Комісією з ядерного регулювання США. Китай є членом Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) з 1984 року.

До жовтня 2011 року Китай запросив і прийняв 12 місій Групи перевірки експлуатаційної безпеки (OSART) від команд МАГАТЕ, і кожна станція зазвичай має одну зовнішню перевірку безпеки щороку, або OSART, експертну перевірку ВАО АЕС або експертну перевірку CNEA (з Дослідницьким інститутом для ядерно-енергетичних операцій).

Після аварії на атомній електростанції «Фукусіма-Дайічі» в Японії 16 березня 2011 року Китай оголосив, що всі дозволи на будівництво атомних станцій заморожені, і що будуть проведені «повні перевірки безпеки» існуючих реакторів.Will China's nuclear nerves fuel a boom in green energy? Channel 4, published 17 March 2011. Retrieved 17 March 2011 Хоча , заступник міністра охорони навколишнього середовища, зазначив, що загальна ядерна енергетична стратегія Китаю триватиме, деякі коментатори припускають, що додаткові витрати, пов’язані з безпекою, і громадська думка можуть спричинити переосмислення на користь розширеної програми використання відновлюваної енергії.China’s Nuclear Energy Program Post-Fukushima China Bystander, published 16 March 2011. Retrieved 17 March 2011

Поточні методи зберігання відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) у Китаї є стійкими лише до середини 2020-х років, тому необхідно розробити політику поводження з ВЯП.

У 2017 році нові закони посилили повноваження Національної адміністрації з ядерної безпеки, створивши нові «інституційні механізми», більш чіткий «розподіл праці» та більше розкриття інформації.

Генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі здійснив свій перший офіційний візит у травні 2023 року, підписавши кілька угод з ядерним регулятором Китаю, Управлінням з атомної енергії Китаю.Гроссі сказав, що «Китай є одним із найважливіших партнерів МАГАТЕ та світовим лідером у галузі ядерної енергії».

Реакторні технології Імпортовані технології Реактори CANDU У 1998 році почалося будівництво двох реакторів AECL 728 МВт CANDU-6 на атомній електростанції Ціньшань. Перший запрацював у 2002 році, другий – у 2003. Реактори CANDU можуть використовувати як паливо низькоякісний перероблений уран зі звичайних реакторів, тим самим зменшуючи запаси відпрацьованого ядерного палива в Китаї.

ВВЕР

Російська компанія «Атомбудекспорт» була генеральним підрядником і постачальником обладнання для електростанцій Тяньвань АЕС-91, які використовують версію реактора ВВЕР-1000/В-428, яка добре зарекомендувала себе, потужністю 1060 МВт, будівництво якої було розпочато в 1999 році. Ще два блоки Тяньвань, розпочаті в 2012 році, використовують такий же варіант реактора ВВЕР-1000.

7 березня 2019 року Китайська національна ядерна корпорація (CNNC) і «Атомбудекспорт» підписали детальний контракт на будівництво чотирьох ВВЕР-1200, по два на Тяньваньській атомній електростанції та на атомній електростанції Сюдабао. Будівництво почнеться в травні 2021 року, а комерційна експлуатація всіх блоків очікується між 2026 і 2028 роками.

EPR У 2007 році почалися переговори з французькою компанією Areva щодо реакторів третього покоління EPR. Два реактори Areva EPR потужністю 1660 МВт були побудовані в Тайшані, будівництво розпочато в 2009 році.

AP1000

Планувалося, що Westinghouse AP1000 стане основною основою для переходу Китаю на технологію III покоління. У липні 2018 року перший із чотирьох реакторів AP1000 був підключений до мережі.

Після банкрутства Westinghouse у 2017 році в 2019 році було вирішено будувати Хуалун 1 замість AP1000 у Чжанчжоу.

Китайські розробки Серії CNP / ACP

Ядерні реактори CNP покоління II (і наступник покоління III ACP) були серією ядерних реакторів, розроблених Китайською національною ядерною корпорацією (CNNC), і є попередниками більш сучасної конструкції Хуалун 1.

Серія CNP реакторів покоління II почалася з реактора з водою під тиском CNP-300, який був першим реактором, розробленим у Китаї. Перший енергоблок почав працювати на атомній електростанції Ціньшань у 1991 році.

Більша версія реактора, CNP-600, була розроблена на основі CNP-300 і конструкції реактора M310, що використовується на атомній електростанції Дайя-Вань. Він був встановлений на атомній електростанції в Чанцзяні, з двома блоками, що працювали з 2015 і 2016 років відповідно. Наступник третього покоління ACP-600 також був розроблений, але жодного не було виготовлено.

Триконтурна версія реактора CNP потужністю 1000 МВт, CNP-1000, розроблялася з 1990-х років за допомогою постачальників Westinghouse і Framatome (нині AREVA). Пізніше на АЕС Фуцин було побудовано 4 блоки CNP-1000. Подальша робота над CNP-1000 була припинена на користь ACP-1000.

У 2013 році Китай оголосив, що він самостійно розробив реактор III покоління ACP-1000, при цьому китайська влада заявила про повні права інтелектуальної власності на дизайн. В результаті успіху проекту Хуалун 1 досі не було побудовано жодного реактора ACP-1000. Спочатку CNNC планувала використовувати ACP-1000 у реакторах Фуцин 5 і 6, але перейшла на Хуалун 1.

CPR-1000 / ACPR-1000