Ґаґаку ()Kenkyusha's New Japanese-English Dictionary, Kenkyusha Limited, Tokyo 1991,  — це тип японської класичної музики, який історично використовувався для імператорської придворної музики та танців. Ґаґаку був розроблений як придворна музика Кіотського імператорського палацу, і його майже сучасна форма була встановлена ​​в період Хейан (794—1185) приблизно в 10 столітті.History of gagaku Nihon gagakukaiThe Indigenization and Accomplishment of Gagaku Japan Arts Council Сьогодні її виконує Рада церемоній у Токійському Імператорському палаці.

Ґаґаку складається з трьох основних репертуарів:

Синтоїстська релігійна музика та імперські пісні та танці, які називаються Вокальна музика на основі рідної народної поезії під назвою Пісні і танці на зарубіжну музику Китайська, в'єтнамська та індійська форма (зокрема династія Тан), яка називається Корейська та маньчжурська форма, яка називається

Ґаґаку, як і сьомйо, використовують гамму йо, пентатонічну гамму з висхідними інтервалами у два, три, два, два і три півтони між п'ятьма звукорядними тонами.Japanese Music, Cross-Cultural Communication: World Music, University of Wisconsin — Green Bay Художньо вона відрізняється від музики відповідної китайської форми яю (雅楽), що є терміном, зарезервованим для церемоніальної музики.

Історія

Прототип ґаґаку був завезений у Японію з буддизмом із Китаю. У 589 році японські офіційні дипломатичні делегації були направлені до Китаю (під час династії Суй) для вивчення китайської культури, включаючи китайську придворну музику. До VII століття (13-струнна цитра) і (лютня з короткою шийкою) були введені в Японію з Китаю. Різні інструменти, включно з цими двома, першими використовувалися для гри ґаґаку.

Незважаючи на те, що японці використовують той самий термін, (яю китайською мовою, кантонською), формою музики, імпортованою з Китаю, була переважно бенкетна музика (), а не церемоніальна музика китайського . Імпорт музики досяг піку під час династії Тан, і ці твори називаються (музика Тан). П'єси , що виникли раніше за династії Тан, називаються (стародавня музика), тоді як ті, що походять після династії Тан, називаються (нова музика). Сам термін вперше був записаний у 701 році, коли була заснована перша імперська музична академія .

Музика з корейського королівства Когурьо була записана ще в 453 році нашої ери, і врешті-решт використовувався як термін, що охоплював усі корейські твори, а королівство Когурьо називалося японською мовою Кома. і утвердилися на півдні Японії в період Нара (710—794). У 736 році також була представлена музика з Індії та В'єтнаму, відома як та відповідно.

У період Нара у VIII столітті ґаґаку виконували на національних заходах, таких як спорудження Великого Будди в храмі Тодай-дзі, організовуючи групи для виконання ґаґаку у великих храмах.

З 9 по 10 століття, під час періоду Хейан, традиційний ґаґаку отримав подальший розвиток, ставши чітко японським за стилем через злиття з музичними стилями, властивими Японії, що значно змінило його. Форму ґаґаку було майже завершено шляхом злиття , , та , які були введені з азіатських країн, із , традиційною японською музикою, та , піснями, народженими в період Хейан. У цей період було створено багато музичних творів ґаґаку, а музика ґаґаку в іноземному стилі була переаранжована та оновлена. Ґаґаку також було реорганізовано, а музику ґаґаку в іноземному стилі було класифіковано за категоріями під назвами Sahō та Uhō . Китайський, в'єтнамський та індійський стиль був класифікований як , а корейський та маньчжурський стиль був класифікований як . та також були включені до категорії .

Популярність ґаґаку досягла свого піку між 9-м і 10-м століттями, коли придворна аристократія почала проводити приватні концерти, але знизилася в період Камакура (1185—1333), коли влада придворної аристократії зменшилася, а самураїв зросла. Ґаґаку грали музиканти, які належали до спадкових гільдій. У період Камакура було введено військове правління, і ґаґаку зрідка виконували при дворі. У той час існувало три гільдії в Осаці, Нарі та Кіото.

Через війну Онін, громадянську війну з 1467 по 1477 роки під час періоду Муроматі, ансамблі ґаґаку припинили виступи в Кіото приблизно на 100 років. У період Едо сьоґунат Токугава відродив і реорганізував ансамблі у придворному стилі, прямих предків сучасних ансамблів ґаґаку.

Після реставрації Мейдзі 1868 року до столиці приїхали музиканти з усіх трьох гільдій, і їхні нащадки становлять більшу частину нинішнього музичного відділу Імператорського палацу Токіо. На той час був створений нинішній склад ансамблю, який складався з трьох духових інструментів — хітірікі, раютікі та сьо (бамбуковий ротовий орган, який використовується для забезпечення гармонії) — і трьох ударних інструментів — какко (маленький барабан), сьоко (металева перкусія), та тайко (барабан) або дадайко (великий барабан), доповнений двома струнними інструментами — ґакубіва та ґайкусо.

Ґаґаку також супроводжує класичні танцювальні вистави під назвою . Його можна використовувати в релігійних церемоніях у деяких буддійських храмах.

У 1955 році японський уряд визнав ґаґаку та буґаку важливим національним надбанням.

Сьогодні ґаґаку виконують трьома способами:«Enjoy gagaku. What kind of music is Gagaku?» Doyusha Video

як , концертна музика для духових, струнних і перкусії, як , або танцювальна музика, для якої струнні інструменти опущені. як , спів під акомпанемент музичного інструменту, класифікований на 10 категорій.

Комаґаку виживає тільки як буґаку.

Сучасні ансамблі ґаґаку, такі як , виконують сучасні композиції для інструментів ґаґаку. Цей піджанр сучасних творів для інструментів ґаґаку, який почався в 1960-х роках, називається . Композитори 20-го століття, такі як Тору Такеміцу, створювали твори для ансамблів ґаґаку, а також для окремих інструментів ґаґаку. У січні 2015 року рейґакуша ґаґаку Ensemble та Ensemble Modern разом виконали Музику з тихими айтаке бельгійського композитора Фредеріка Д'Гене, завдяки чому ґаґаку та західна музика співіснують. Ravello Records released the CD in 2018.

Використовувані інструменти Духові, струнні та ударні інструменти є основними елементами музики гагаку. Деякі інструменти, такі як хайсьо, ґоґен біва, куґо, були вилучені з ансамблю в період Хейан і реконструйовані на основі старих документів і деяких залишків інструментів у Сьосоїн в епоху Showa.

Духові

, гобой

, поперечна флейта, що використовується в тоґаку , губна гармошка , велика губна гармошка , поперечна флейта, менша за рютекі, використовується в комагаку , також називається чукан , поперечна флейта більша за ryūteki, використовується в kuniburi no utamai

, сопілка

Струнні

, 4-струнна лютня , 5-струнна лютня , 13-струнна цитра китайського походження , кутова арфа, використовувана в давнину і нещодавно відроджена

, цитра японського походження, 6 або 7 струн

Ударні

, маленький гонг, ударений двома роговими колотками , маленький барабан у формі пісочного годинника, по якому вдаряли двома дерев'яними паличками , барабан на підставці з ошатно розмальованою головою, на якому грають двома м'якими паличками , великі барабани, які використовуються на фестивалях , маленький, вишукано прикрашений барабан у формі пісочного годинника , барабан у формі пісочного годинника , плескач, зроблений з пари плоских дерев'яних паличок

, дзвіночок, характерний для танцю Мікомай, який виконується як Мі-каґура , барабан із пісочним годинником, специфічний для танцю Шірабіоші, який виконується як Mi-каґура

Вплив на західну музику Починаючи з 20-го століття, кілька західних класичних композиторів зацікавилися ґаґаку та створили твори на основі ґаґаку. Найвідомішими серед них є Генрі Ковелл (Онґаку, 1957), Ла Монте Янг (численні твори дронової музики,Zuckerman, Gabrielle (ed.), «An Interview with La Monte Young and Marian Zazeela» (Archive.org copy of 2006), American Public Media, July 2002, musicmavericks.publicradio.org: «So, this contribution of Indian Classical music is one of the biggest influences on me, but there are other influences on me too. […] We have the effect of Japanese gagaku, which has sustained tones in it in the instruments such as the Sho.» але особливо Тріо для струнних, 1958), Алан Ованесс (численні твори), Олів'є Мессіан (Сім хай-кай, 1962), Лу Гаррісон (Тихоокеанський рондо, 1963), Бенджамін Бріттен (Річка Керлю, 1964), Бенгт Гамбреус (Шоґаку, з Три п'єси для органу, 1967), (Завуальований квартет зморшок 2010), Ярослав Капусцінський (численні твори), Сара Піблз (численні роботи), Мітіко Тояма (Вака, 1960) і Тім Гекер (Конойо, 2018).

Один із найвидатніших музикантів ґаґаку 20-го століття, Масатаро Тогі (який багато років працював головним придворним музикантом), навчав грі на інструментах гагаку таких американських композиторів, як Алан Ованесс і Річард Тейтельбаум.

Інший культурний вплив Американський поет Стів Річмонд розробив унікальний стиль, заснований на ритмах ґаґаку. На початку 1960-х Річмонд чув музику ґаґаку на платівках кафедри етномузикології Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. У 2009 році в інтерв'ю з письменником Беном Плезантсом Річмонд стверджував, що він написав приблизно 8000–9000 віршів ґаґаку.

Див. також Аак Етенраку Гігаку Каґура Няняк Яюе

Список літератури

Alves, William. Music of the Peoples of the World. Thomson Schirmer, 2006. Garfias, Robert. «Gradual Modifications of the Gagaku Tradition.» Ethnomusicology, Vol. 4, No. 1. (Jan., 1960), pp. 16–19. Matsumiya, Suiho. «Traditional Music in Japan To-Day: Its Stability and Evolution.» Journal of the International Folk Music Council, Vol. 11 (1959), pp. 65–66. Malm, William P. Japanese Music and Musical Instruments. Charles E. Japan: TuttleCo., Inc., 1959.

Посилання Gagaku (Японська імператорська придворна музика) — Агентство імператорського дому Гагаку — ЮНЕСКО Японська придворна музика й танці Gagaku Стародавня Японія: найдавніша японська музика Музика Gagaku: репертуар, інструменти та оркестровка