Музика айнів — музична традиція народу айнів на півночі Японії. Айни не мають корінної системи писемності, тому традиційно успадковували фольклор і закони своєї культури в усній формі, часто через музику.
Усна культура айнів включає різні жанри, включаючи упопо, легковажні балади про повсякденні справи та ритуали, які часто супроводжуються традиційними інструментами айнів, і юкар (мімікрія), форму ритмічної епічної поезії, яка часто підтримується легкою перкусією.
Зміст цих балад історично був важливим джерелом розуміння повсякденного життя, а також різноманітних традицій і звичок айнського народу, і сьогодні залишається важливою частиною культурної ідентичності та спадщини айнів, як це видно у таких виконавців, як Окі, найвідомішого сучасного виконавця айнської музики.
Найбільш детально описує музику айнів Чіба Нобухіко у своєму англомовному огляді із записами та транскрипціями.
Традиційні музичні жанри айнів
Музика айнів має духовний резонанс майже в усіх своїх формах, і вона відіграла важливу роль як у культурній історії, так і в культурному відродженні народу айнів. Майже кожен тип айнської пісні є священним, і навіть музичні інструменти, як кажуть, просякнуті душеюOhnuki-Tierney, p. 53. Традиційну музику айнів можна розділити на дві великі групи: побутові пісні та епічні пісні. Повсякденні пісні в айнській традиції співали в багатьох ситуаціях і на імпровізованій основі. Вони часто супроводжувалися двома найпоширенішими музичними інструментами айнів: тонкори, щипковою цитрою, і муккурі, дримбою, на якій грали жінки.
Упопо Ці повсякденні пісні короткі, досить прості та зосереджені на таких заняттях, як гра чи робота. Акт співу сам по собі в деяких випадках використовується як гра, наприклад, змагання Рекухкара (Айнський горловий спів), змагання між жінками. Трудові пісні ритмічні, мають тексти й мелодії, що ґрунтуються на творі, з яким вони співаються. Однак навіть такі побутові пісні мають сакральний, а не буденний зміст. Такі пісні, як «kar upopo» (пісня про приготування саке) і «iyuta upopo» (пісня про стукіт)… не є трудовими піснями; швидше, вони орієнтовані на магію, оскільки їх співають, щоб відлякати злих духівKazuyuki, pe qewsfvwaesr. 283. Короткі побутові пісні також є способом молитви. Ці молитовні пісні виконуються (або виконувалися) регулярно перед їжею, після риболовлі, щоб попросити удачі на полюванні та в багатьох інших контекстах. На жаль, матеріал про побутові пісні отримати дуже важко, адже більшість з них ніколи не були записані.
Юкар Епічні пісні айнів, юкар, виконуються у вигляді довгих монологів. Співачка виконує пісню повністю напам'ять і, традиційно, в неформальній обстановці, наприклад, у друга або перед вогнищем на посиденьках. Незважаючи на те, що ці епоси є дещо невимушеними, вони все ж більш формальні, ніж короткі молитовні пісні, згадані раніше. І чоловіки, і жінки декламують айнський епос, хоча вокальні якості жінок вважаються кращими, ніж чоловічі. Епічні пісні — це досить ритмічні мелодійні переспіви. Голос співака зазвичай коливається в межах слів, а фрази та речення виділяються мелодією. Співаки прагнуть, щоб їхня аудиторія розуміла кожне слово. Епос не супроводжується музичними інструментами, хоча інколи і співак, і слухач можуть стукати репні, або простими дерев'яними брусками, об камінь чи підлогу. Деякі картини також показують, що ці епоси виконуються лежачи, коли співак відбиває такт руками на своєму животі, але ця практика відійшла в невідомістьPhilippi, p. 26.
Самі епоси приймають кілька різних форм. Дотримуючись моделі Філіппі та поділяючи їх двома різними способами, їх можна розрізнити як за тематикою, так і за стилем. Філіппі поділяє епічні сюжети на дві групи: міфічні та героїчніPhillipi, p. 23. Міфічні наративи — це ті епоси, що містять історії про походження та історії божеств, тоді як героїчні — це оповіді, що містять культурних героїв айнів. Міфічні наративи можна розповідати або з точки зору людського спостерігача, або з точки зору божественного учасника. Одним із найбільш характерних аспектів айнського епосу є погляд на бога від першої особи. Героїчні оповіді містять одного з кількох основних культурних героїв або повторюваних героїв міфічного походження, таких як Котан-Кор-Камуї або Бог-Сова. Хоча цих культурних героїв часто представляють як богів, вони більше люди, ніж здається. Вони аналогічні навахо та апачським койотам, і є представниками людських інтересів і недоліків. Стилістично оповіді можна поділити ще на дві категорії. Деякі епопеї є новелістичними та містять певний ланцюжок подій за участю богів і людей, тоді як інші, які Філіппі називає пародіями, містять незвичайні ситуації — непояснені явища та сни, подані без чіткої хронологічної розповідіPhillipi, p. 24. Такі пародійні епопеї зустрічаються дуже зрідка.
Епоси, а також кілька більш повсякденних пісень, регулярно фігурують у церемоніях айнів. Наприклад, найвідоміша культурна подія айнів, церемонія відправлення ведмедя, супроводжується цілим набором пісень, не останньою з яких є «Пісня ведмедя», міфічний епос. Цей епос розповідає історію бога-ведмедя, який, рятуючи свого маленького сина, був убитий мисливцями на людей. Пісня одночасно представляє ситуацію з точки зору бога — він збентежений, коли його вбивають, і не впізнає власне мертве тіло таким, яким воно є, — і оповідає про традиції церемонії відправлення ведмедя. Передумовою для відправки ведмедя є те, що бог-ведмідь потрапив у пастку у своєму смертному тілі, і, вбиваючи ведмедя ритуальним, шанобливим способом, люди роблять богу послугу та відправляють його додому. У пісні описуються інау, або різьблені палиці, які айни використовують як святі предмети, а також молитви та церемонії, які використовуються, щоб відправити ведмедя додому. Таким чином обряд і епос нероздільні. Дії церемонії окреслені епосом, а епос супроводжує церемонію, щоб підкріпити її. Хоча епос може виконуватися поза церемонією, він не може існувати без церемонії як контексту, а церемонія не може бути виконана без епосу. Ці епоси, а також повсякденні пісні представляють культурну спадщину айнів і дозволяють нам зрозуміти звичаї та їхнє міфічне значення, але вони також є показниками відносного добробуту айнської культури.
Рекухкара Рекукхара, також відома як рекуткар (утворено зі слів айнів, що означають горло, рекут і виробляти кар), була вокальною грою, популярною серед сахалінських айнів, і використовувала техніку горлового співу, схожу на катаджак, стиль співу інуїтів. У гру зазвичай грали від двох до десяти осіб одночасно, завжди в парах.
На початку кожної гри гравці займають протилежні місця і утворюють руками замкнуту трубку між ротами один одного. Один із гравців починає зі створення певного ритмічного мотиву, який потім лунає в устах іншого гравця. Потім цей гравець повинен підтримувати цей мотив, доки інший гравець не вирішить змінити мотив. Перемагає той, хто дотримується цих правил, не втрачаючи подиху та не розсміявшись.
Відповідно до інтерв'ю з дочкою останнього практикуючого цього стилю (який помер у 1973 році), рекухару часто робили під час ритуалу йоманте, вбивства бурого ведмедя, оскільки звуки, які створювалися під час цієї гри, символічно стосувалися криків ведмедяNattiez 1999, p. 406..
Яйсама Яйсама — це форма співу, що використовується як вираження певних емоцій (наприклад, вираження любові) або як засіб самопредставлення в групі. Оскільки текст і мелодія імпровізуються на місці, цей жанр можна порівняти з сучасним фрістайл-репом.
Колискові пісні Назви колискових айнів відрізняються залежно від місця: терміни Iyon'nokka або Iyonruika зазвичай використовувалися в регіоні Хідака, тоді як Ihunke був терміном, який використовували Асахікава та Токаті Айну.
Однією з характерних рис цих колискових пісень є створення матір'ю безглуздих звуків, таких як «Ohho Lulu Rurururu», що виконуються обертовими рухами кінчиком язика, і наспівуються в ритмі заколисування колиски дитини.
Інструменти Двома найпоширенішими музичними інструментами айнів є тонкорі та муккурі. Завдяки зусиллям культурних організацій айнів, а також видатних музикантів, обидва отримали своє відродження в сучасності. Докази свідчать про існування кількох інших інструментів, які приписують айнам, але вони наразі більше не використовуються.
Через географічне розпорошення народу айнів на різних островах деякі з цих інструментів сильно відрізняються за використанням і конструкцією залежно від регіону.
Муккурі
Муккурі — це ідіофон, виготовлений із бамбука, за своєю конструкцією схожий на єврейську арфу. Звук видобувається шляхом маніпулювання струною, під'єднаною до бамбукової тростини, і, поки інструмент не має висоти, маніпуляція тоном може бути здійснена шляхом зміни ширини розкриття рота, який служить резонансною коробкою під час гри.
Історично цей інструмент не мав великого значення в громадах айнів і зазвичай розглядався як дитяча іграшка, а не як інструмент для підтримки пісень чи ритуалів. Однак недороге виробництво муккурі зробило його популярним туристичним сувеніром на Хоккайдо.
Тонкорі Тонкорі, звуконаслідувальний опис звуку, який виробляє інструмент, є щипковим інструментом і, як правило, має п'ять струн, виготовлених із кетгута. Тонкорі обмежені кількістю струн. На тонкорі грають як чоловіки, так і жінки, і зазвичай він слугує музичним супроводом до юкара або танців і ритуалів, хоча також відзначаються сольні виступи.
Какко Какко був ударним інструментом, схожим на бубон, який використовувався для супроводу юкара або шаманських ритуалів. Його виготовляли шляхом натягування шкіри тварини на циліндричне кільце, яке зазвичай виготовляли з верби чи модрини, а барабан робили шляхом обгортангня собачої шкіри навколо гілкиTokita 2008, p. 341..
Чіректекуттар Чіректекуттар (на Сахаліні його називають хенюдо, йонка або пекуту) був циліндричним духовим інструментом, виготовленим з кореня очерету, який був поширений у північній Японії, і вважається, що він був схожий за стилем і використанням на диджериду, музичний інструмент розроблений корінними жителями Австралії.
Парарайкі Після культурного обміну з росіянами айни, що живуть на Курильських островах, створили цей інструмент за зразком російської балалайки, яка мовою айнів вимовляється як парарайкі.
Айнська скрипка Місіонер-антрополог Джон Бетчелор описує існування кількох створених айнами скрипок, які більше не використовуються.
Ідентичність і маргіналізація Музика айнів протягом багатьох років була важливою для відображення та встановлення культурної ідентичності айнів та історично представляла стан айнського суспільства. Фольклорний епос айнів часто стосується безпосередньо стану айнів як групи. Наприклад, коли айнів було вперше підкорено, у період занепаду після 16-го століття, про культурних героїв, зображених у героїчних типах епосу, говорилося, що вони «відійшли в обуренні»Philippi, p. 14. Змінне зростання та занепад музики айнів також свідчить про культуру айнів. У період розквіту були створені найскладніші фантастичні епоси, що охоплювали десятки тисяч віршів і будували нові та складні ідеї. Однак у найвідчайдушніший період для айнів, наприкінці 19-го та на початку 20-го століть, коли населення скоротилося лише близько до 15 000, музика айнів була дуже дефіцитною: навіть відома церемонія відправлення ведмедя була описана як «досвід, який трапляється раз у житті»Kayano, Shigeru. Our Land Was a Forest: An Ainu Memoir. Boulder: Westview Press, 1980..
Занепад