Маріо Шенберг (1916—1990) — бразильський фізик, астрофізик, інженер, політичний діяч, мистецтвознавець, літературний критик, член (1942). Президент у 1979—1981 роках.

Народився в сім'ї єврейських іммігрантів із Російської імперії. Працював в Університеті Сан-Паулу (1936—1937), стажувався у Римі, Цюриху, Парижі, Вашингтоні, Принстоні, Чикаго (1938—1942), знову в Університеті Сан-Паулу (1942—1948, професор з 1944 року), Брюссельському університеті (1948—1953) і ще раз в Університеті Сан-Паулу (з 1953 року). У 1969 році примусово відправлений на пенсію. Зазнавав переслідувань за участь в Бразильській комуністичній партії та за єврейське походження.

Вважався провідним фізиком-теоретиком у Бразилії. Роботи з теоретичної, математичної та експериментальної фізики (у тому числі термодинаміки, квантової механіки, статистичної механіки, загальної теорії відносності), математики, астрофізики. Спільно з Георгієм Гамовим відкрив урка-процес — один з найважливіших механізмів нейтринного охолодження ядер зір. Спільно з Субраманьяном Чандрасекаром відкрив межу Шенберга — Чандрасекара для максимальної маси ізотермічного ядра зір. На його честь названо детектор гравітаційних хвиль «Маріо Шенберг».

Біографія

Маріо Шенберг народився в Бразилії у штаті Пернамбуку в єврейській родині вихідців із Російської імперії. З раннього віку він виявляв інтерес до історії та математики, особливо геометрії, захопившись готичною архітектурою; на нього також вплинули поїздки з батьками до Європи, де він познайомився із марксизмом.

Проте через складне фінансове становище сім'ї він не міг залишитися вчитися в Європі, тому в 1931 році вступив на інженерний факультет Університету Ресіфі. Продовжив навчання на Факультеті філософії, наук та літератури та в Політехнічній школі Університету Сан-Паулу, в якому залишився працювати з Жозе Лейте Лопесом, та Глібом Ватагіним. Але невдовзі вирушив за кордон, де працював у Фізичному інституті Римського університету в Енріко Фермі, у Цюриху з Вольфгангом Паулі та в Колеж де Франс у Парижі з Фредеріком Жоліо-Кюрі.

У 1940 році, повернувшись до Бразилії, він отримав короткостроковий грант від Фонду Гуггенгайма і зміг займатися дослідженнями в США (з Георгієм Гамовим у Вашингтонському університеті, потім у Принстонському Інституті перспективних досліджень та в Єркській обсерваторії), повернувшись до Бразилії лише у 1942 році. У 1944-му став професором раціональної і небесної механіки в Університеті Сан-Паулу. У 1948-му поїхав на 5 років працювати в групу космічних променів Брюссельського університету, де співпрацював з Іллею Пригожиним.

З 1953 по 1961 рік він був деканом фізичного факультету в Університеті Сан-Паулу, де заснував Лабораторію фізики твердого тіла, брав участь у придбанні першого комп'ютера для університету і тісно співпрацював з Девідом Бомом, що залишив США через маккартизм. Паралельно був членом Бразильського центру фізичних досліджень у Ріо-де-Жанейро.

У 1940—1941 роках спільно з Георгієм Гамовим вказав на важливу роль нейтрино в різкому збільшенні світності при вибухах нових і наднових зір. Як згадував Гамов, назва описаного ними механізму нейтринного охолодження — урка-процес — була дана на честь казино в Ріо (Cassino da Urca), де він розмовляв про нуклон-нуклонні перетворення в щільних зорях з азартним гравцем Шенбергом, і той пошуткував, що завдяки цим процесам «енергія зникає з ядра наднової так само стрімко, як зникають гроші під час гри в рулетку».

Разом з індійським фізиком Субраманьяном Чандрасекаром Шенберг побудував теорію ізотермічного ядра зір і ввів у 1942 році так звану межу Шенберга — Чандрасекара для максимальної маси ізотермічного ядра, при досягненні якої ядерні джерела енергії зорі концентруються в тонкому шарі між ядром та оболонкою, а в самому ядрі водневе паливо відсутнє. У 1952 році виконав дослідження з теорії іонізаційних втрат при релятивістських енергіях та пов'язаних із цим поляризаційних ефектів.

У 1954 році Шенберг продемонстрував зв'язок між квантованим рухом та траєкторіями теорії де Бройля — Бома (abstract). У 1957/1958 роках він зробив серію публікацій про геометричні алгебри у застосуванні до квантової фізики та квантової теорії поля. Він зазначив, що ці алгебри можна описати в термінах розширень комутативних і антикомутативних алгебр Грассмана, які мають ту саму структуру, що й бозонна алгебра та ферміонна алгебра операторів створення та знищення. Ці алгебри, своєю чергою, пов'язані з симплектичною алгеброю та алгеброю Кліффорда відповідноF. A. M. Frescura, B. J. Hiley: Algebras, quantum theory and pre-space, p. 3–4 (published in Revista Brasileira de Fisica, Volume Especial, Julho 1984, Os 70 anos de Mario Schonberg, pp. 49–86). У статті, опублікованій у 1958 році, Шенберг запропонував додати новий ідемпотент до алгебри ГейзенбергаM. Schönberg, Quantum mechanics and geometry, An. Acad. Brasil. Cien., 30, pp. 1–20, 1958. Cited after: F. A. M. Frescura, B. J. Hiley: Algebras, quantum theory and pre-space, p. 3–4 (published in Revista Brasileira de Fisica, Volume Especial, Julho 1984, Os 70 anos de Mario Schonberg, pp. 49–86), і ця ідея була підхоплена та розширена у 1980-х роках та його співробітниками в їхній роботі над алгебраїчними формулюваннями квантових механікB. J. Hiley: A note on the role of idempotents in the extended Heisenberg algebra, Implications, Scientific Aspects of ANPA 22, pp. 107–121, Cambridge, 2001. Ідеї Шенберга також використовувались для алгебраїчних підходів до опису релятивістського фазового просторуM.C.B. Fernandes, J.D.M. Vianna: On the generalized phase space approach to Duffin–Kemmer–Petiau particles, Foundations of Physics, vol. 29, no. 2, pp. 201–219, 1999, (abstract), therein p. 201.

Паралельно з науковою роботою Шенберг завжди брав активну участь в обговоренні політико-економічних проблем Бразилії і був членом Бразильської комуністичної партії, від якої в 1946 році став депутатом Законодавчих зборів штату Сан-Паулу, де зі своїм однопартійцем сприяв створенню Фонду підтримки досліджень штату Сан-Паулу. У 1948 році став жертвою політичних переслідувань. У 1962-му знову був обраний депутатом штату від Бразильської робочої партії, але його мандат був анульований за звинуваченням у приналежності до компартії.

Через сім днів після воєнного перевороту 1964 року Шенберг був заарештований і два місяці пробув під арештом . Через рік був знову затриманий за звинуваченням у політичній діяльності, але відпущений під тиском міжнародної наукової спільноти. Виданий диктатурою в 1969 році Інституційний акт № 5 спричинив примусову відправку Шенберга на пенсію та заборону з'являтися в університетському кампусі. У 1970-ті роки він зазнав численних переслідувань та загроз з боку державних органів.

У 1980 році інформаційна служба Міністерства енергетики звинуватила бразильських фізиків єврейського походження (насамперед Маріо Шенберга), а також усю єврейську громаду країни у протидії ядерним угодам між Бразилією та НімеччиноюEncyclopaedia Judaica.

Маріо Шенберг також сильно цікавився мистецтвом, взаємодіючи з такими бразильськими художниками, як Ді Кавальканті і , писав статті як мистецтвознавець і літературний критик, у тому числі про сучасних йому митців як національного (Ліжия Кларк, Еліо Ойтісіка, Альфреду Вольпі), так і світового (Пабло Пікассо, Марк Шагал) значення.

Родина

Дружина — поетеса і художниця Жульєта Барбара Гуерріні (Julieta Bárbara Guerrini, 1908—2005), вдова Освалда де Андраде. Дочка — генетикиня і мікробіологиня Ана Клара Шенберг (Ana Clara Guerrini Schenberg), професорка Університету Сан-Паулу.

Примітки

Література