Адольф Домінікович Войцеховський ( 12 березня 1875 — 25 жовтня 1956) — матрос крейсера «Варяг» Російського імператорського флоту, вістовий командира крейсера В. Ф. Руднєва, учасник бою біля Чемульпо під час російсько-японської війни.

У 1905 році, проходячи службу на броненосці «Потьомкін», брав участь у повстанні.

Біографія

Народився в селі Погоріла Баранівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії у селянській родині. Закінчив один клас церковно-парафіяльної школи. Батько більше думав про те, щоб діти вміли ходити за плугом, косити, теслярствувати… Перебуваючи під враженням від розповідей дядька 1896 року їде до Одеси і влаштовується юнгою до дядька на корабель, капітана торгового судна Дмитра Войцеховського.

У 1900 році повертається до рідного села для проходження військової комісії і призивається на флот. Незабаром був зарахований в екіпаж на крейсер «Варяг».

27 січня 1904 року брав участь у бою біля Чемульпо навідником гармати. Після бою, після прибуття на рейд, командир крейсера В. Ф. Руднєв призначив його вістовим у зв'язку з пораненням Тихона Прокоповича Чібісова. Врятував машиніста Крилова Степана Давидовича. Одним з останніх залишив крейсер.

За бій при Чемульпо поряд з іншими нижніми чинами був нагороджений відзнакою Військового ордена 4-го ступеня № 97920 і медаллю «За бій „Варяга“ і „Корейця“».

З Лібави Адольфа Домініковича направили на Чорноморський флот, а в Севастополі його зарахували в команду ескадреного броненосця «Князь Потьомкін-Таврійський». Там він познайомився із земляком Григорієм Микитовичем Вакуленчуком і потоваришував із ним. Після повстання і загибелі Григорія, серед дванадцяти матросів був присутній на похороні 16 червня 1905 року в Одесі.

25 червня 1905 року, після сходження з корабля в порту Констанца, їде в Галац.

За участь у повстанні був позбавлений нагород і, як і весь екіпаж броненосця, підлягав затриманню, обшуку і перепровадженню в Севастополь у розпорядження Військового прокурора; цей список департамент поліції розіслав по всіх губерніях. Переслідуваний царським урядом, дванадцять років довелося ховатися в Румунії разом із командою броненосця.

У 1916 році, коли російські війська вступили на територію Румунії, матрос добровольцем вступив до 53-го піхотного Волинського полку, де його призначили в артилерійський розрахунок навідником. До Севастополя повернувся з Румунії лише в травні 1917 року. За станом здоров'я залишив службу на флоті й поїхав у рідне село.

Повернувшись у Погоріле, нікого з сім'ї не застав: батько з матір'ю померли, брати й сестри роз'їхалися в пошуках кращого життя; тож із семи братів і шести сестер він залишився один у рідному селі. У селі його обрали головою комітету бідноти, пізніше організував сільськогосподарську артіль імені Тараса Шевченка. Потім переїхав у село під Шепетівкою, де жив до 1943 року.

У 1943 році до Шепетівського відділення гестапо надійшов наклеп «на причетність до партизанів», за яким його заарештували і повезли до коменданта. Дорогою Адольфу Домініковичу вдалося втекти від конвоїрів і переховуватися аж до 1944 року в Славуті, поки війська 1-го Українського фронту не звільнили місто.

Популярність до Адольфа Домініковича прийшла після того, як 19 квітня 1944 року в будинку Адольфа Домініковича розмістився на ночівлю кореспондент журналу «Військовий вісник» підполковник Іван Ілліч Пономарьов, який прибув до Славути, де розміщувався штаб і політуправління фронту. Влітку 1946 року І. І. Пономарьов, за спогадами Адольфа Домініковича, пише нарис «Быль о „Варяге“», який опублікувала «Комсомольська правда» 30 червня 1946 року. Редакція газети «Комсомольская правда» запрошує Адольфа Домініковича до Москви, де йому влаштовують сердечний прийом. Після цього послідували виступи по радіо в «краснофлотській годині», на зборах, вступ до комсомолу, прийоми у високопоставлених керівників:

12 липня 1946 року виступи по радіо в «краснофлотській годині». 13 липня 1946 року був на прийомі у Головкома ВМФ адмірала флоту СРСР М. Г. КузнєцоваКрейсер «Варяг» (Мельников Рафаил Михайлович)., який після завершення бесіди вручив Адольфу Домініковичу медаль «За перемогу над Японією» і дозволив постійно носити морську форму. 15 липня 1946 року був у Колонній залі Будинку Союзів на вечорі випускників школи робітничої молоді. 19 липня 1946 року був на прийомі у Голови Президії Верховної Ради СРСР М. М. Шверника. 20 липня 1946 року в клубі заводу «Серп і Молот» був на зустрічі з молоддю (докладніше — у книзі І. І. Пономарьова «Долі героїв», Мурманське книжкове видавництво, 1961).

26 серпня 1946 року Адольф Домінікович повертається до Славути. У 1948 році разом із колишніми матросами крейсера «Варяг» — Степаном Давидовичем Криловим, Кузьмою Васильовичем Хватковим, Тихоном Прокоповичем Чібісовим та Іваном Юхимовичем Капленковим відпочивав у підмосковному санаторії.

18 листопада 1948 року у селі Савине Тульської області матроси з «Варяга» поклали вінок на могилу свого командира В. Ф. Руднєва.

У серпні 1949 року Адольф Домінікович приїхав до Одеси. Він побував у гостях у моряків китобійної флотилії «Слава», у курсантів морехідного училища, виступав зі спогадами в Зеленому театрі. Побував на могилі друга Григорія Вакуленчука.

У липні 1950 року був у гостях на Балтійському флоті.

8 лютого 1954 року Адольф Домінікович був на вечорі, присвяченому 50-річчю від дня героїчного подвигу моряків крейсера «Варяг», що проходив у Центральному Будинку Радянської Армії. Усіх матросів крейсера було нагороджено медалями «За відвагу» (Указ президії Верховної Ради СРСР № 54 від 08.02.1954 р.).

25 червня 1955 року в Центральному Будинку Радянської Армії відбулося відкриття ювілейної урочистості на відзначення 50-річчя повстання на «Потьомкіні». В урочистій обстановці матроси броненосця «Потьомкін» були нагороджені орденами, зокрема Адольф Домінікович нагороджений орденом Червоної Зірки (Указ президії Верховної Ради СРСР від 20.07.1955 р.).

25 жовтня 1956 року, матрос крейсера «Варяг» і броненосця «Потьомкін», який проживав у місті Славута на вул. Мануїльського, 59, на 81-му році пішов з життя.

Пам'ять

У 2012 році на могилі А. Д. Войцеховського у місті Славута відновлено пам'ятник.

Цікаві факти

У 2004 році Георгіївський хрест № 97920 і медалі Російської імперії, що належали Войцеховському А. Д., куплені на аукціоні за 19500 доларів (лот 59).

Примітки

Галерея

Література

Журнал «Військовий огляд» від 13 грудня 2012 року «Крейсер „Варяг“. Після балу…» Автор — Скоморохов Роман.

Посилання

«Червона Зірка» 29.11.2005 р. Святкування Дня ВМФ у Славуті Георгіївські кавалери