Середземноморський, Близькосхідний і Африканський театри воєнних дій Другої світової війни

Середземноморський, Близькосхідний і Африканський театри воєнних дій Другої світової війни (1940—1945) — військові дії Другої світової війни, що відбувалися у Середземному морі, Італії, на Балканах, в Африці та на Близькому Сході.

Військові дії на цьому театрі тривали з 10 червня 1940 року, коли Італія вступила до Другої світової війни на боці Німеччини, до 2 травня 1945 року, коли війська Осі в Італії капітулювали наприкінці Другої світової війни. Війна, проте, тривала в Греції, де британські війська були направлені для надання допомоги грецьким урядовим військам на ранніх стадіях грецької громадянської війни.

У рамках зусиль зі створення італійської колоніальної імперії, Беніто Муссоліні наказав своїм військам у жовтні 1935 року окупувати Ефіопію. Упродовж семи місяців країну було захоплено й імперія була заснована. Наступною метою Муссоліні була Албанія. У квітні 1939 року італійські війська вдерлися до країни, і впродовж п'яти днів її окупували. Бажаючи ще більше розширити свою імперію і повторити успіх Німеччини, Італія вступила до Другої світової війни маючи намір захопити території на півдні Франції, на Балканах, у Східній і Північній Африці, включаючи Суецький канал. Підписане перемир'я між Німеччиною і Францією призвело до маленьких придбань у південній Франції, в той час як після довгих бойових дій Греція була окупована.

Італійські війська у Східній Африці, було ізольовано і знищено британськими силами під час операції «Компас». Через це німецькі війська були спрямовані задля зміцнення італійської африканської армії та припинення будь-яких подальших територіальних втрат, завдяки енергійним діям Ервіна Роммеля велика частина втраченої території Італії в Північній Африці була повернута. Кампанія в Лівійській пустелі, мала на меті опанування Суецьким каналом і маршем через Близький Схід завдання удару по південній Росії. Готуючи удар по британських комунікаціях на шляху до Суецького каналу, і для перешкоди підтримки Радянському Союзу, війська Осі підтримували повстання в Іраку, через вішистські бази на Близькому Сході. Це призвело до англо-радянського вторгнення в Іран і Сирійсько-Ліванської кампанії.

Північна Африка

11 червня 1940, наступного дня після оголошення війни Італією альянсу, почалась серія атак і контратак військ Італії та Співдружності. Найпомітнішим досягненням було захоплення британцями форту Капуццо 17 червня.

Беніто Муссоліні прагнув пов'язати Італійську Північну Африку (ІПА) з Італійською Східною Африкою (ІСА). Він також планував захопити Єгипет, Суецький канал і арабські нафтові родовища. На початку липня італійські війська перейшли в ІСА суданський кордон і змусили невеликий британський гарнізон, що охороняв залізничний вузол в Кассала відступити, а також захопили невеликий британський форт в Галлабат, містечко Метемма, а також села Геццан, Курмук і Думбод на Блакитному Нілі. Проте італійцям не вистачило палива за для продовження наступу в Судані, і вони приступили до зміцнення Кассала створюючи протитанкову оборону, кулеметні точки й опорні пункти.

8 серпня, Муссоліні наказав італійським військам у Північній Африці перейти єгипетський кордон. 13 вересня 1940, розпочався наступ, проте італійці просунутись далі ніж Сіді-Баррані не змогли. Але, вже 9 грудня розпочалась операція «Компас», яку розпочали війська альянсу, до 9 лютого альянс опанував всі загарбані італійцями терени в Єгипті і майже всю Киренаїку. Контрнаступ військ альянсу закінчився у березні битвою при Куфрі втратою італійцями оази Куфра на південному сході Лівії. Куфра була життєво важливою точкою зв'язку між ІПА та ІСА.

Усупереч бойовим діям у Лівії, війська Осі ввійшли до Греції. Генералові Арчибальду Вейвеллу було наказано зупинити його наступ проти італійської армії в Лівії та спрямувати війська до Греції.

Альянс не зміг зупинити падіння Греції перед військами осі, але й втратили ініціативу у Північній Африці, коли німецький Африканський корпус під керівництвом Ервіна Роммеля розпочав бойові дії проти військ альянсу в Лівії. Ініціативу альянсом було повернуто лише після Другої битви при Ель-Аламейнені наприкінці 1942 року.

Як раз в цей час війська США вступили у війну на боці альянсу, беручи участь у десанті в північно-західній Африці, 8 листопада 1942 року, під кодовою назвою Операція «Смолоскип».

Італійським і німецьким військам, вже під керівництвом італійського генерала Джованні Мессе, вдалося зупинити наступ військ альянсу під час Туніської кампанії, перш за все в битві на перевалі Кассерін. Африканська кампанія була закінчена перемогою військ альянсу 13 травня 1943 після прориву Маретської лінії у березні 1943 року і подальшого наступу, було захоплено майже 240 тисяч військовополонених.

Західна Африка

Наприкінці 1940 року війська альянсу (Велика Британія і Вільна Франція), атакували вішистські війська в заморських територіях Франції в Західній Африці.

Війська альянсу було відкинуто від Дакара. Вішисти зберегли контроль над Французькою Західною Африкою до листопада 1942 року. У Габоні, союзні війська успішно захопили Габон і взяли під контроль Французьку Екваторіальну Африку.

Східна Африка

Східноафриканська кампанія відбувалась в Східній Африці з червня 1940 року між військами альянсу (Британська імперія, Британська Співдружність націй, Бельгійські колоніальні війська, ПАР, Вільна Франція, ефіопські партизани) з одного боку, і військами Італійської імперії, з іншого. Італійські війська в Італійській Східній Африці були ізольовані від метрополії і не мали постачання. Після деякого початковому успіху у Британському Сомалі, італійці були змушені перейти до оборони. Британці перейшли в наступ на початку 1941 року і змусили капітулювати італійського віце-короля 18 травня, цього дня фактично закінчилася кампанія. Ефіопська імперія була відновлена. Ряд італійських гарнізонів продовжував триматися, останній з них, в Гондері, склав зброю у листопаді.

Мадагаскарська операція була розпочата альянсом за для захоплення контрольованого вішістами Мадагаскару і тривала з 5 травня до 6 листопада 1942 року і закінчилася перемогою альянсу.

У грудні 1942 року після 101-денної облоги британцями, Французьке Сомалі капітулювало.

Ірак

Ірак офіційно отримав незалежність від Великої Британії в 1932 році, в рамках ряду умов, у тому числі збереження британських військових баз. Це викликало обурення в Іраку і про-німецький прем'єр-міністр Рашид Алі, взяв владу під свій контроль.

Індійські дивізії почали прибувати в Басру 18 квітня.

Існувало дві основні британські військові бази в Іраку, в Басрі і на Габбанія, на північний схід від Багдада. 30 квітня іракська армія оточила і взяла в облогу погано захищену базу Королівських військово-повітрянних сил (RAF) в Габбанія. На базі не було військових літаків, тому персоналу RAF видали легку зброю і наказали тримати оборону до підходу підкріплення з Трансйорданії. Не зважаючи на допомогу повстанцям з боку Люфтваффе, британські війська захопили Багдад, а потім і Мосул. Алі та його прибічники втекли з країни і було підписано перемир'я, відновлено на престолі Фейсала II, запроваджено про-британський уряд.

Сирія і Ліван

Літак ВПС Німеччини (Luftwaffe) був збитий над Іраком під час наступу на Багдад. Найближча база осі були на Родосі, альянс припускав, що літак заправлявся на летовищах підконтрольних Віші у Сирії або Лівані. Це підтвердило підозри альянсу з приводу «озброєного нейтралітету» територій Віші.

Вході операції «Експортер» війська Австралії, Вільної Франції, Британії та Індії перейшли кордон з Сирію і Ліваном з Палестини на півдні, 8 червня 1941 року, і зустріли запеклий опір вішистів. Проте війська альянсу були ліпше озброєнні. Наприкінці червня і на початку липня було розпочато наступ військ Іракфорс з терену Іраку у напрямку північної і центральної Сирії. До 8 липня північний схід Сирії було захоплено і частини Іракфорс прямували вгору по річці Євфрат до Алеппо, також альянс наступав на Бейрут з півдня. Переговори про перемир'я почалися 11 липня — капітуляція була підписана 14 липня.

Іран

Радянський Союз відчайдушно потребував постач по ленд-лізу. Постачання йшло навколо мису Нордкап до Мурманська і Архангельська, але пропускна здатність цього маршруту була обмеженою і з урахуванням дій противника. Постача була спрямована з Америки до Владивостока кораблями під Радянським прапором. Тим не менш, вельми потрібний був маршрут через Іран. Шах Ірану був пронімецьких поглядів і не дозволив відкрити цей маршрут. Отже, британські і радянські війська окупували Іран в серпні 1941 року під час операції «Співчуття». Шах був повалений і його сина короновано. Іранські нафтові родовища були захоплені і лінію постачань до Росії встановлено.

Морські кампанії

На відміну від битви за Атлантику, яка була боротьбою за стратегічне військово-морське панування в Атлантичному океані, Битва на Середземному морі була переважно кампанію, щоб забезпечувала перевагу на окружних Середземне море теренах.

Перші значні бойові дії почалися відразу ж після вступу Італії у війну 11 червня 1940 року, в тому числі облога Мальти. За цим були морські битви, в тому числі знищення французького флоту в Мерс-ель-Кебір 3 липня 1940 і поразка італійського військово-морського флоту (Regia Marina) в битві у Таранто 11 листопада 1940.

Балкани

Балканська кампанія була вторгненням держав Осі до Греції та Югославії під час Другої світової війни. Вона почалася з вторгнення Італії в Грецію 28 жовтня 1940 і закінчилася із захопленням Криту німецькими та італійськими військами 1 червня 1941 року.

Греція

Наприкінці 1940 року італійці атакували Грецію з терену Албанії під час греко-італійської війни. Грецька армія не тільки зупинила італійське вторгнення, але і звільнила частину Албанії від окупаційних італійських військ. Проте навесні 1941 року німецькі та болгарські частини втрутились у конфлікт на боці Італії, розпочавши бойові дії проти Югославії і Греції.

Греки не бажали введення сухопутних військ Британської Співдружності до країни, тому що Англія не могла виставити достатньо військ, аби гарантувати перемогу. Проте греки прийняли допомогу від RAF в їхній війні з італійцями в Албанії. Приводом введення військ Співдружності до Греції, була велика кількість німецьких військ у Болгарії, з чіткими намірами до нападу на Грецію.

Німці легко здолали опір військ Британської Співдружності і Греції у материковій Греції. Провівши повітряно-десантну операцію на острів Крит, і захопивши острів німці забезпечили собі південний фланг і звернули свою увагу на Схід.

Югославія

У квітні 1941 року німецькі, італійські, угорські та болгарські війська блискавичним ударом розгромили королівську югославську армію. Вони захопили країну за 11 днів і розкраяли її між собою, створивши клієнтські держави — Незалежна Держава Хорватія (1941—1945), Королівство Чорногорія (1941—1944), Сербія (1941—1944). Проте незабаром спалахнуло партизанське комуністичне повстання під командуванням Йосипа Броза Тіта. Більш амбівалентний рух роялістів-четників боровся як з окупантами, так і співпрацював з ними проти комуністів. Партизани кінець кінцем отримали визнання з боку Альянсу як єдиний рух опору. За допомогою СРСР і західних союзників вони перетворилися на грізну бойову силу і успішно звільнили країну.

Узбережжя контрольовані Італією

Франція: з червня 1940 по вересень 1943 року, Рив'єра Ментона (між Монте-Карло і італійським кордоном). З листопада 1942 по вересень 1943 року, від дельти річки Рони до Французької Рив'єри (Див. також італійське вторгнення у Францію). Корсика: з листопада 1942 по вересень 1943 року. Югославія: з квітня 1941 по вересень 1943 року, велика частина узбережжя Далмації і Чорногорії. Албанія: з 1939 по вересень 1943 року. Греція: з квітня 1941 по вересень 1943 року, все континентальне узбережжя від Епіру до Фессалії, і більшість з островів Егейського моря (на схід від Криту). Додеканес: острови під владою Італії з 1912 року (де-факто) по вересень 1943 року Туніс: з листопада 1942 по травень 1943 року. Лівія: під владою Італії з 1911 по 1943 рік.