Множина́ (, або просто pluralis) — в мовознавстві форма числа. У більшості сучасних індоєвропейських мов множина протиставляється однині.
Класифікація У категорії множині виділяють так складові: дистрибутивна множина (pluralis distributivus) — означає багато предметів (лист — листи, брат — брати, прут — прути); збірна множина (pluralis collectivus) — виражає сукупність однакових предметів (лист — листя, брат — браття, прут — пруття).
На думку радянського лінгвіста О. С. Ахманової, складових поняття множинності чотири: дистрибутивна множина (означає багато предметів, мислимих окремо); приблизна множина (вживається при неточній вказанні на кількість предметів, явищ); родова множина (позначає даний рід чи клас предметів); збірна множина (виражає сукупність однакових предметів).
Більшість імен має як форми однини, так і форми множини, проте, існує певна кількість іменників, вживаних тільки в множині (pluralia tantum), а також іменників, що не мають множини (singularia tantum).
Характеристика Множина протиставляється однині, а також двоїні (у мовах, де існує ця граматична категорія). У першому разі форма множини означає, що предметів більше одного, у другому — що більше двох (у мовах з рідкісною категорією троїни — більше трьох).
Етикет У багатьох мовах у всіх стилях мовлення є нормативним шанобливе використання щодо осіб форм множини замість однини: Ви, мамо, відпочивайте…; Батько працювали…; Ви, пане Президенте…. Таке шанобливе звертання у формі 2-ї особи множини прийняте в українській, французькій, литовській мовах та багатьох інших. У деяких мовах замість форм 2-ї особи вживають форми 3-ї особи множини, наприклад, у німецькій. У сучасній англійській мові форма множини 2-ї особи навіть витіснила форму однини (you замість thou), остання сприймається як архаїзм.
Українська мова
Історія В іменників чоловічого роду з давньою основою на *-ŏ називний відмінок множини чоловічого роду мав закінчення *i у твердому і м'якому варіантах (). Закінчення множини *i походить від ранньопраслов'янського дифтонга *oi̯. На це вказують дані інших індоєвропейських мов: ранньо- («вовки») — , і («вовки»). Після монофтонгізації *oi̯ і переходу його в *i, відбулася зміна *g > *z, *k > *c, *x > *s відповідно до закону другої палаталізації (*drugoi̯ > *drugi > *drudzi > *druzi; *vьl̥koi̯ > *vьl̥ki > *vьl̥ci; *duxoi̯ > *duxi > *dusi). Зараз давню форму з палаталізованим приголосним зберігає лише слово друзі — від , що пізніше набуло форми , уподібнившись формам знахідного множини іменників м'якої групи (). У решти слів цього типу в староукраїнський період форми називного були витіснені формами знахідного відмінка, де палаталізації не відбувалося ( — від ).
В іменників з основою на *-ŭ називний множини мав закінчення *-ove (), яке походить від праіндоєвропейського закінчення *-owes/-ewes і має паралелі в інших індоєвропейських мовах: («сини»), де слов'янському *v відповідає ū, хеттськ. pankawēš («зібрання», «збори»), («сини»).
Іменники з основою на *-ĭ утворювали множину за допомогою закінчення *-ьje (), яке походить від праіндоєвропейського *-eyes, пор. і («гості»), («вороги»).
В іменників з основою на *n називний множини мав закінчення *e (), з основою на *-r — закінчення *i ().
Нечисленні іменники з основою на *-ū () мали закінчення множини *-ъve (). До цього типу відмінювання колись належали і слова кров і брова, чиї праслов'янські форми множини відновлюють як *krъve, *brъve. Потім цей тип відмінювання зник і зараз любов і кров утворюють множину за зразком іменників з основою на *-ĭ (любові, крові), а решта — за зразком іменників з основою на *-a (брови, букви, церкви, кітви, моркви, тикви, хоругви).
Надалі, парадигм різних типів відмінювання, правила утворення множини змінилися. Іменники з основою *-ĭ уподібнилися іменникам з основою на *-r і тепер утворюють III-тю відміну (). В іменників з основами на *-o, *-ŭ і *n форми називного витіснені формами знахідного (суч. ), лише в одиничних випадках збереглися форми називного (суч. ).
Форма кличного відмінка множини сватове є архаїчною формою множини сват (відмінювалося за типом на *-ŭ), форма панове за походженням є оригінальною формою множини польського слова пан (), що теж відмінюється за типом іменників з основою на *-ŭ (у польській мові деякі іменники чоловічого роду зберігають досі це закінчення множини), а форма називного множини пани — утворення на українському мовному ґрунті за зразком інших іменників на *-ŭ. Форма братове, що іноді вживається поряд з браття у значенні збірного іменника і кличного множини, виникла за аналогією з панове і сватове, бо слово брат питомо належало до типу з основою на *-o і не могло мати в множині закінчення -ове. Тип на *-āТип на *-ŏТип на *-ŭТип на *-ĭТип на *-ūТип на приголоснийТвердий варіантМ'який варіантТвердий варіантМ'який варіантПідтип на *-nПідтип на *-rПідтип на *-sПідтип на *-ntНазивнийРодовийДавальнийЗнахіднийОруднийМісцевий Прикметники в називному множини мають закінчення -і. Аналогічні закінчення вони мали у праслов'янській і давньоруській мовах (), але в цьому разі рефлексом давнього закінчення мав бути звук [ɪ] (и). Наявність -і можна пояснити поширеною в староукраїнській заміною давнього на , яке могло відбутися під впливом форм двоїни жіночого та середнього роду або форм знахідного множини чоловічого роду м'якого варіанта ().
Сучасні форми множини очі та уші є за походженням формами двоїни, що витіснили давню множину очеса та ушеса. Очевидно, двоїною можна вважати й слово двері: з огляду на найвність прикінцевого -і (із ѣ), а також форми орудного відмінка дверима.
Прикметники в праслов'янській і давньоруській мовах мали окремі форми множини для чоловічого, жіночого і середнього родів (див. докладніше «Історія прикметника в українській мові»).
Сучасність В українській мові множина іменників здебільшого означає невизначену кількість однорідних предметів (сестри, столи, озера).
Число дієслів, прикметників, порядкових числівників, займенників залежить від числа слів (найчастіше іменників), з якими вони узгоджені (чорні автомобілі, ці веселі двоє).
Іменники, що вживаються тільки в множині
Є ціла група іменників, що вживаються тільки в множині (). Вони охоплюють кілька семантичних груп. Найголовнішими серед них є такі:
назви будівель, їх частин, споруд — сіни, ворота, сходи, двері; назви предметів упряжі, засобів пересування — шори, наритники, сани, бігуни; назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку — граблі, вила, ваги, триноги, ночви; назви парних предметів і парних частин тіла — окуляри, ножиці, кліщі, терези, лещата, лапки, в'язи, груди; назви музичних інструментів: цимбали, гусла; назви одягу і взуття: штани, труси, бриджі, бутси, панталони; назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування — хімікалії, парфуми, помиї, дрова, вершки, дріжджі, прянощі, консерви, макарони; назви залишків речовини чи матеріалу — висівки, вичіски, недоїдки; назви відрізків часу, свят, традиційно-побутових обрядів та дій, що повторюються — сутінки, будні, канікули, іменини, роковини, заручини, зажинки, обжинки, переговори, перегони; назви сукупності предметів зі значенням збірності — надра, гроші, фінанси, джунглі, хащі, люди; назви ігор — шахи, скраклі, городки, піжмурки; назви дій і процесів — посиденьки, витребеньки, відвідини, дебати, хвастощі, пустощі; назви на позначення почуттів, емоцій, станів — радощі, молодощі, гордощі, жалощі, веселощі, труднощі, ревнощі, скупощі, мудрощі, ласощі; власні географічні назви — Альпи, Афіни, Суми, Черкаси, Карпати, Дарданелли.
Множина з відмінним від однини значенням
Форми множини деяких іменників мають додаткові значення: берег (річки, моря) — береги (краї аркуша) вінце (елемент зрубу) — вінця (краї посуду) гріш (дрібна монета) — гроші (платіжний засіб) грудь (молочна залоза) — груди (частина тулуба) папір (матеріал) — папери (документи) поле (ділянка) — поля (краї аркуша, криси) рід (родичі) — роди (пологи) свобода (воля) — свободи (громадянські права) хор (колектив) — хори (галерея)
У різних значеннях вживаються також слова лік і ліки, але вони являють собою випадок омонімії, оскільки пов'язані з різними за походженням словами: перше — з «лічити», друге — з «лікувати».
Множина і збірні іменникиУ деяких випадках форми множини можуть бути замінені формами однини збірних іменників: брати — браття гілки — гілля камені — каміння корені — коріння листки — листя
Утворення Іменники середнього роду мають у називному і знахідному відмінках однини закінчення -а або -я (-й-а). Наприклад, озеро-озера, море-моря. Ця особливість простежується не тільки у слов'янських, але й в інших індоєвропейських мовах, наприклад, («щит») — scuta («щити»), argumentum («довід») — argumenta («доводи»), planum («площина») — plana («площини»), datum («дане») — data («дані»); («явище», «феномен») — φαινόμενα («явища», «феномени»), ἄροτρον («плуг», «рало») — ἄροτρᾰ («плуги», «рала»). Іменники чоловічого роду 2-ї відміни із закінченням -ин утворюють множину заміною його на -и (боярин — бояри, громадянин — громадяни). В архаїчному мовленні замість -и вживається -е (бояре, гусаре). Іменники дитина і людина утворюють множину заміною закінчення -ина на -и, у слові дитина також змінюється голосний кореня (діти, люди). Іменники IV-ї відміни утворюють множину за допомогою суфіксів-нарощень -ен, -ат (імена, племена, ягнята), а іменники II-ї відміни небо і чудо — за допомогою нарощення -ес (небеса, чудеса). Цей спосіб утворення множини походить від праслов'янського типу відмінювання на основи *-s, *-n, *-nt. За допомогою нарощення утворювали колись множину й такі слова, як слово, коло, тіло. Надалі всі слова з основою на *-s стали змінюватися за відмінками і числами аналогічно іменникам середнього роду з основою на *-o, від цього способу утворення множини залишилися такі релікти, як форми множини небеса, чудеса, а також прикметники тілесний і словесний (від тілеса і словеса). Іменник коло теж став утворювати множину за зразком слів на *-o (кола), але часто вживана стара форма множини колеса, зробивши нарощення -ес частиною кореня, «переосмислила» цю форму як множину від нового слова колесо. Особливості Деякі іменники чоловічого роду 2-ї відміни мають у називному відмінку множини паралельні закінчення -и та -а: ву́са — ву́си, рукави́ — рука́ва (це є реліктом форм двоїни). У слів ґрунти́, вівси́ і хліби́ у ролі збірних іменників можуть вживатися паралельні форми ґрунта́, вівса́, хліба́. Іменник та́то утворює у множині тільки форму та́ти. Слова курка і гуска можуть мати дві форми множини: курки́, гу́ски і гу́си, ку́ри. Перша форма вживається у вужчому значенні, щодо самиць, друга є загальнішою назвою і позначає всіх птахів даного виду незалежно від статі. Походження останніх форм теж інше: кури — множина від застарілого куря («курка»), гуси — множина від гусь («гуска», в українській це слово жіночого роду). Слова радощі, молодощі, гордощі, жалощі, веселощі тощо є за походженням формами множини слів радість, молодість, гордість, жалість, веселість.
Множина в інших мовах
Латинська