Регулюва́ння (економі́чне) — це державні правила і закони, призначені для контролю за поведінкою фірм, підприємств та інших суб'єктів економіки.

У економіці розрізняють бюджетне, валютне, монетарне, податкове регулювання, протекціонізм, локалізацію, створення вільних економічних зон, створення державних підприємств та інші форми економічного регулювання.

Економічне регулювання поширюється на ціни, створення нових підприємств і вихід їх на ринок чи на послуги, надані визначеною галуззю, наприклад, на телефонний зв'язок.

Регуляторна економіка — це застосування законодавства урядом або регуляторними органами з метою досягнення різних економічних цілей, зокрема усунення ринкових збоїв та захисту навколишнього середовища.

Регулювання зазвичай визначається як законодавство, що запроваджується урядом щодо фізичних осіб та підприємств приватного сектору з метою регулювання та зміни економічної поведінки.OECD Statistics Directorate. "OECD Glossary of Statistical Terms - Regulation Definition". stats.oecd.org. Retrieved 2017-02-21. Не всі види регулювання є обов’язковими з боку уряду, тому деякі професійні галузі та корпорації обирають моделі саморегулювання.

Захоплення регуляторних органів — це ризик, якому державні органи піддаються через саму свою природу.Adams, Gary; Hayes, Sharon; Weierter, Stuart; Boyd, John (October 24, 2007). "Regulatory Capture: Managing the Risk" (PDF). ICE Australia. Archived from the original (PDF) on 2011-07-20. Retrieved April 14, 2011.

Принципом, який обгрунтовує економічне регулювання (взагалі — втручання держави в економіку) — неспроможність ринку (фіаско ринку), тобто виправлення помилок ринкового механізму. Тобто, економічне (державне) регулювання може бути доцільним тільки якщо добровільний обмін (ринок) не вирішує задачі оптимального розподілу ресурсів. Економічне регулювання завжди породжує викривлення у роботі ринкового механізму.

Економічне регулювання є синонімом ринкового (економічного) інтервенціоналізму — державного втручання в економіку в різноманітних формах.

Економічне регулювання в працях класичних ліберальних мислителів Основоположник класичної школи Адам Сміт, говорячи про «невидиму руку» показав, що людина, дбаючи про власну наживу, «невидимою рукою» ринкових цін спрямовується до мети, яка сприяє загальному добробуту, навіть якщо це не входило в її наміри. Він застерігав проти «людини системи», яка вважає, що може розставляти членів суспільства, як фігури на шахівниці, ігноруючи їхні власні стимули та розум.

Австрійська школа економіки З погляду Австрійської школи економіки, економічне регулювання (інтервенціонізм) розглядається не як засіб покращення ринку, а як система примусових наказів, що порушує спонтанний порядок і перешкоджає ефективній координації людської діяльності. Економісти Австрійської школи стверджують, що будь-яке втручання держави призводить до наслідків, які є гіршими навіть з погляду самих реформаторів.

Основні аспекти погляду Австрійської школи на економічне регулювання:

1. Проблема знання та неможливість планування

Центральний аргумент австрійців (зокрема Фрідріха Гаєка) полягає в тому, що знання в суспільстві є розпорошеним між мільйонами індивідів.

Існує інформаційний вакуум, тому жоден регуляторний орган не здатний зібрати всю інформацію про мінливі потреби та ресурси, які автоматично обробляє ціновий механізм ринку. Ціни працюють як сигнали, тому будь-яке регулювання викривлює цінові сигнали, що призводить до марнотратства ресурсів і неможливості точного економічного розрахунку. 2. Наслідки втручання в ціноутворення

Будь-яка спроба зафіксувати ціни на рівні, відмінному від ринкового, неминуче веде до деградації економіки:

Максимальні ціни (стеля цін), які запроваджуються нібито для допомоги бідним, але в кінцевому підсумку вони призводять до дефіциту, черг, зниження якості товарів та появи «чорних ринків». Виробництво товарів, на які встановлено обмеження, скорочується, оскільки воно стає збитковим. Мінімальні ціни, наприклад, мінімальна заробітна плата, встановлена вище ринкового рівня, неминуче спричиняє інституційне безробіття, оскільки пропозиція праці перевищує попит на неї.

3. Регулювання як джерело монополій та привілеїв

Представники Австрійської школи вважають, що більшість шкідливих монополій створені саме державою, а не ринком.

Державні привілеї, такі як ліцензування, тарифи, квоти та субсидії захищають великі компанії від конкуренції з боку нових ефективніших підприємців. Рентоорієнтована поведінка - замість того, щоб створювати багатство, бізнес витрачає ресурси на лобіювання регуляторних пільг (так званий «кумівський капіталізм»). 4. Критика монетарного регулювання

Згідно з австрійською теорією економічних циклів, саме регулювання відсоткових ставок та кредитна експансія центральних банків є першопричиною криз. Відповідно, коли держава штучно занижує відсоткові ставки, підприємці інвестують у проєкти, на які в суспільстві насправді немає достатніх заощаджень. Це неминуче закінчується крахом і рецесією.

5. Легітимна роль держави це її захисна функція

Австрійська школа не заперечує роль держави повністю, але чітко обмежує її функції:

Захисна функція: Держава має захищати приватну власність, забезпечувати виконання контрактів та карати за насильство і шахрайство. Верховенство права: Усі дії держави повинні базуватися на загальних, абстрактних правилах, відомих заздалегідь, які застосовуються до всіх однаково, а не на дискреційних наказах чиновників. Суспільні блага: Допускається надання обмеженої кількості послуг (наприклад, національна оборона, деякі дороги), які важко забезпечити через ринок, за умови, що це не створює державної монополії.

Австрійці попереджають про «логіку втручання», тобто коли невдача одного регуляторного заходу змушує уряд вдаватися до дедалі жорсткіших обмежень, щоб виправити створені ним же проблеми. Цей процес має тенденцію до поступового перетворення ринкової економіки на тоталітарну систему (соціалізм німецького зразка), де свобода індивіда повністю зникає.

Відомі економісти про економічне регулювання 1. Карл Менгер. Засновник Австрійської школи Карл Менгер здійснив переворот, довівши, що цінність не є властивістю самих речей, а залежить від людських потреб та знань.

Він розробив «атомістичний» (або композитивний) метод, який зводив складні суспільні явища до їхніх найпростіших елементів — дій окремих індивідів. Менгер розрізняв блага різних порядків: перший порядок (споживчі товари) та вищі порядки (засоби виробництва), цінність яких визначається їхньою здатністю створювати споживчі блага. Він пояснив виникнення грошей не як результат державного декрету, а як спонтанний ринковий процес, де найбільш ліквідні товари поступово ставали засобами обміну.

2. Людвіг фон Мізес. Мізес розглядав економіку як частину загальної науки про людську діяльність — праксеології.

Його найважливішим вкладом було доведення того, що соціалізм неможливий як раціональна економічна система, оскільки без ринкових цін на засоби виробництва неможливо здійснювати розрахунок прибутків та збитків. Мізес стверджував, що державне втручання (інтервенціонізм) завжди призводить до наслідків, які є гіршими за попередній стан навіть з погляду самих реформаторів, що неминуче веде до повного соціалізму. Він наголошував, що на ринку діє не «людство» чи «держава», а конкретні люди, чиї оцінки та дії є вирішальними.

3. Фрідріх фон Гаєк - розпорошені знання та спонтанний порядок

Гаєк зосередився на тому, як суспільство використовує знання, якими не володіє жоден окремий розум.

Він називав ринок «дивом», де ціна спонтанно передає величезний обсяг розпорошеної інформації, дозволяючи людям координувати свої плани без центрального керівництва. Гаєк вважав, що цивілізація розвивається через інститути (мова, право, гроші), які виникли як результат людської діяльності, але не як результат людського задуму. На його думку, прогресивні суспільства гарантують свободу не заради задоволення індивіда, а тому, що це дозволяє використовувати більше знань, ніж може осягнути наймудріший правитель.

4. Йозеф Шумпетер

Шумпетер дивився на капіталізм як на еволюційний процес, що ніколи не буває стаціонарним.

Він ввів концепцію «процесу творчого руйнування», де нові технології та методи виробництва постійно витісняють старі, що є основою економічного поступу. Саме підприємець-новатор є рушійною силою цього процесу, реформуючи структуру виробництва через використання нових винаходів.

5. Фредерік Бастіа та Генрі Гезліт

Ці економісти акцентували на поширених помилках у мисленні.

«Що видно і чого не видно»: Бастіа стверджував, що поганий економіст бачить лише безпосередній ефект дії, тоді як хороший враховує і вторинні, неочевидні наслідки (метафора про розбите вікно). Економіка в одній лекції: Гезліт популяризував цю ідею, наголошуючи, що аналіз має перевіряти вплив певної політики не лише на одну групу, а на все суспільство в довгостроковій перспективі.

Теорії економічного регулювання Мистецтво регулювання вже давно є предметом досліджень, особливо в секторі комунальних послуг. У сфері регуляторної політики сформувалися дві концепції: позитивні теорії регулювання та нормативні теорії регулювання.

Перші досліджують причини виникнення регулювання. До цих теорій належать теорії ринкової влади, «теорії груп інтересів, що описують інтереси зацікавлених сторін у регулюванні», а також «теорії урядового опортунізму, що пояснюють, чому обмеження дискреційних повноважень уряду можуть бути необхідними для того, щоб сектор міг надавати ефективні послуги споживачам»."Theories of Regulation", Body of Knowledge on Infrastructure Regulation. Ці теорії доходять висновку, що регулювання відбувається тому, що:

уряд зацікавлений у подоланні *інформаційної асиметрії та у узгодженні своїх інтересів з інтересами оператора, споживачі прагнуть захисту від ринкової влади за відсутності або неефективності конкуренції, оператори прагнуть захисту від конкурентів, або оператори прагнуть захисту від урядового опортунізму.

Нормативні економічні теорії регулювання загалом доходять висновку, що регулятори повинні

заохочувати конкуренцію там, де це можливо, мінімізувати витрати, пов’язані з інформаційною асиметрією, шляхом збору інформації та стимулювання операторів до покращення їхньої діяльності, забезпечувати економічно ефективні цінові структури, та встановлювати регуляторні процеси, що забезпечують «регулювання відповідно до закону, а також незалежність, прозорість, передбачуваність, легітимність та авторитетність регуляторної системи».

З іншого боку, багато неортодоксальних економістів та правознавців наголошують на важливості ринкового регулювання для «захисту від утворення монополій, забезпечення загальної стабільності ринків, запобігання шкоді довкіллю та забезпечення різноманітних заходів соціального захисту»Taylor, Richard; Auriemma, Joshua (Sep 2013). "Competition Versus Regulation in the Post-Sunset PSTN". TPRC. doi:10.2139/ssrn.2242636. S2CID 109965340 – via ResearchGate.. Вони спираються на праці соціологів (таких як Макс Вебер, Карл Поланьї, Ніл Флігштейн та Карл Маркс) та на історію державних інституцій, що беруть участь у регуляторних процесах.

«Дозволити ринковому механізму бути єдиним керівником долі людей та їхнього природного середовища, ба навіть обсягу та використання купівельної спроможності, призвело б до руйнування суспільства»Polanyi, Karl (1944). The Great Transformation: The Political and Economic Origins of Our Time..

Теорія «принципал-агент» розглядає питання інформаційної асиметрії. У цьому контексті уряд є принципалом, а оператор — агентом, незалежно від того, кому належить оператор. Теорія «принципал-агент» застосовується в стимулюючому регулюванні та багатокомпонентних тарифах.

Показники регулювання