Кеннет «Кен» Вінстон Старр (; 21 липня 1946 — 13 вересня 2022) — американський юрист і суддя, який як незалежний радник написав звіт Старра, який став основою для імпічменту президента США Білла Клінтона. З 1994 по 1998 рік він очолював розслідування членів адміністрації Клінтона, відоме як Вайтвотерський скандал. Раніше Старр працював федеральним апеляційним суддею в Апеляційному суді округу Колумбія з 1983 по 1989 роки, а також Генеральним соліситором США з 1989 по 1993 роки під час президентства Джорджа Буша-старшого.
Життєпис Кеннет Вінстон Старр народився у Верноні, в північному Техасі 21 липня 1946 року в сім'ї Вільяма Дуґласа та Венні. Кен був молодшим з трьох дітей. Його батько служив священником Церкви Христа у містечку Талія, а також працював перукарем. Перш ніж Кен закінчив початкову школу, його сім'я переїхала до Сан-Антоніо, Техас. У Сан-Антоніо Кен відвідував школу імені Сема Г'юстона, де він був президентом класу в свій перший і останній роки, а також членом шкільної асоціації Національне Почесне Товариство. В дитинстві Кен читав Біблію, що виховало у ньому любов до мови та літератури. У старшій школі один із вчителів заохочував Кенна читати Лева Толстого, для чого він відвідував публічну бібліотеку.
Після школи Кен вступив до Гардінґського коледжу (зараз — Гардінґський університет) — невеликого навчального закладу, який функціонував в місті Серсі, Арканзас, під егідою Церкви Христа, і де старший брат Кена Джері був викладачем. У Гардінському коледжі Кен продемонстрував академічну успішність, писав до студентської газети і обрався до студентської ради. В одній із своїх статей у студентській газеті, Кен критикував пріоритети витрат коледжу, за що йому дорікнув президент коледжу. Він також був залучений до діяльності молодіжного крила Демократичної партії США — Молодих Демократів. Крім того продавав Біблії по домівках, щоб заплатити за навчання у коледжі.
На другому курсі Кен перевівся до Університету Джорджа Вашингтона у Вашингтоні. Він згадував переведення до Університету Джорджа Вашингтона як шок, який він відчув, побачивши студентів, які протестували проти війни у В'єтнамі, яку він підтримував, хоча, як повідомляється, він завалив фізичну підготовку під час призову. Навчаючись в університеті, Кен працював помічником конгресмена Боба Прайса, який був членом Палати представників США від Техасу. У 1968 році Кен закінчив Університет Джорджа Вашингтона, де вивчав політологію, з відзнакою. Після Університету Джорджа Вашингтона Кен рік навчався у Браунському університеті, де в 1969 році здобув ступінь магістра політології. У 1970 році Старр одружився із Еліс Менделл.
Після Браунського університету Старр вирішує здобути юридичну освіту в Школі права Дюкського університету. Навчаючись у Дюкському університеті Старр був одним із редакторів студентського юридичного журналу, а також президентом Товариства з міжнародного права. У 1973 році Старр закінчив Школу права Дюкського університету з найвищою відзнакою. Після закінчення Школи права, Старр склав адвокатський іспит і став членом адвокатської колегії Каліфорнії. Після цього він переїхав до Маямі, де до 1974 року працював помічником федерального судді Апеляційного суду П'ятого округу Девіда В. Даєра. З 1974 до 1975 року Старр працював у лос-анджелеській юридичній фірмі Gibson Dunn & Crutcher, де одним із партнерів був Вільям Френч Сміт — друг президента США Рональда Рейгана, після чого прийняв пропозицію працювати помічником судді Верховного суду США Воррена Бергера. У 1977 році Старр повертається працювати до вашингтонського офісу Gibson Dunn & Crutcher, де він практикував корпоративне право.
У 1981 році, коли Вільям Френч Сміт став першим Генеральним прокурором президента США Рональда Рейгана, Старр залишив юридичну фірму, і, на запрошення Сміта, став радником та керівником апарату Сміта. Одним із завдань Старра в новій ролі радника та керівника апарату Генерального прокурора США було підготуватись до номінації Сандри Дей О'Коннор на посаду судді Верховного суду США та спостерігати за ухваленням її кандидатури у Сенаті США. Зокрема, він мав перевірити історію голосувань О'Коннор, коли та була членом законодавчого органу Арізони. Старр перевірив історію голосувань, і включив до неї голосування, які могли бути витлумачені як підтримка права на аборт.
13 вересня 1983 року Рональд Рейган номінував Старра на посаду судді федерального Апеляційного суду суду округу Колумбія. Сенат США ухвалив кандидатуру Старра 20 вересня 1983 року. 11 жовтня 1983 року, у віці 37-и років, Старр став наймолодшим суддею, призначеним до «другого найважливішого суду в державі».
Старр пропрацював федеральним суддею до 1989, коли він був призначений Генеральним соліситором США — юристом, який представляє уряд США у Верховному суді США. 20 травня 1989 року Сенат США ухвалив кандидатуру Старра на посаду Генерального соліситора США. Старр перебував на цій посаді до 20 січня 1993 року, і пішов з неї у зв'язку з обранням президентом США Білла Клінтона. Після цього Старр пішов працювати до вашингтонського офісу чиказької юридичної фірми Kirkland & Ellis. Незабаром після того, як Старр приєднався до Kirkland & Ellis суддя Окружного суду округу Колумбія Томас Пенфілд Джексон звернувся до нього з проханням розслідувати спір між сенатським Комітетом з Етики та сенатором Бобом Паквудом. Завданням Старра було з'ясувати, наскільки було можливим використати особисті щоденники та записи Паквуда у триваючому на той час розслідуванні обвинувачень Паквуда у протиправній сексуальній поведінці.
Коли Старр був партнером у юридичній фірмі Kirkland & Ellis, 5 серпня 1994 року колегія із трьох суддів призначила його Незалежним радником із завданням розслідувати чи президент США Білл Клінтон, перша леді США Гілларі Клінтон, а також інші особи, вчинили злочин, будучи причетними до невдалої операції з нерухомістю, відомою як Вайтвотер. Деякі демократи одразу ж виступили з критикою призначення Старра, вважаючи його занадто упередженим. По ходу виявлення нових фактів у розслідуванні, мандат Старра на розслідування розширювався: він також розслідував самогубство Вінса Фостера, юриста Білого дому та давнього друга Клінтонів; звільнення співробітників бюро подорожей Білого дому; та отримання конфіденційних досьє Федерального бюро розслідувань на посадових осіб-республіканців. Він також розслідував стосунки між Біллом Клінтоном та тодішньою стажеркою Білого дому Монікою Левінскі. Результатом розслідувань Старра став так званий звіт Старра, який став підставою для імпічмента Білла Клінтона.
У 2004 році Старр став деканом Школи права Університету Пеппердайн і залишався на цій посаді до 2010 року. У 2010 році Старр став президентом Бейлорського університету. Старр був президентом Бейлорського університету до 2016 року, коли університет усунув його з посади після того, як розслідування виявило, що коледж недбало розглядав звинувачення у сексуальному насильстві проти своїх футболістів. Стар залишився канцлером університету і викладачем права. Старр продовжував викладати право в Бейлорському університеті до 2022 року.
У січні 2020 року Старр став частиною команди юристів, яка захищала президента США Дональда Трампа в процедурі імпічменту. 13 вересня 2022 року Старр помер у лікарні у Х'юстоні, Техас, внаслідок післяопераційних ускладнень.
Діяльність на посаді судді Апеляційного суду округу Колумбія
Коли Старр став суддею Апеляційного суду округу Колумбія, в суді були майже рівноцінно представлені консервативна (5 суддів) та ліберальна фракції (6 суддів), і Старр належав до консервативної фракції. У своїх судових рішеннях Старр дійсно в основному тримався консервативної ідеології.
Старр сповідував філософію обмеженої судової влади, відповідно до якої суддям не належить втручатись у формування політики обраними посадовцями, і відтак часто підтримував дії уряду США. У справі «Рамірес де Ареяно проти Вайнбергера» () суд вирішував, чи підлягають розгляду в американському суді претензії громадянина США Раміреса до Міністерства оборони США, які зводились до того, що Міністерство оборони США без дозволу та законних повноважень на його приватному ранчо у Гондурасі експлуатує великий військовий об'єкт для навчання сальвадорських солдат. По суті, Рамірес стверджував, що військовий центр, який фінансувався та контролювався США, окуповував його землю, знищуючи справу його життя та наражаючи його сім'ю та співробітників на небезпечні для життя умови. Суд вирішив, що претензії Раміреса можуть бути розглянуті в американському суді, а Старр не погодився з таким рішенням, і, спираючись на державну доктрину, відповідно до якої суди США не ухвалюють рішення щодо дій уряду іншої країни, вчинених на території такої країни, написав свою відмінну думку, в якій витлумачив присутність солдат на ранчо Раміреса як дію уряду Гондурасу. У своїй відмінній думці Старр підсумував: «[в]елика трагедія думки більшості полягає в тому, що вона не звертає уваги на реальну небезпеку для зовнішньої політики США, яку представляє це рішення суду».
У справі «Фонд юридичного захисту та освіти Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення проти Дівайна» () Старр не погодився із рішенням суду, яке постановляло, що рішення виключити Фонд юридичного захисту та освіти Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення із переліку організацій, що мали право в рамках благодійності просити кошти у федеральних службовців та військовослужбовців на їхніх робочих місцях, було незаконним. У своїй відмінній думці Старр зазначив, що, на відміну, від більшості суддів, він не вважає, що володіє експертними знаннями, які б дозволили йому дійти висновку, що урядове рішення є настільки відверто необґрунтованим, що заслуговує на судове скасування. Він також назвав рішення більшості абсолютно невиправданим.
Водночас Старр відхилявся від консервативної лінії, коли йшлося про свободу преси та свободу сповідувати релігію. У справі «Ґолдмен проти Міністра оборони» () Старр не погодився із більшістю суду, який постановив відмовити позивачу, чиї претензії до Міністра оборони США полягали в тому, що йому забороняли носити ярмулку, коли він служив у армії США, у розгляді його справи повною колегією суддів. У своїй відмінній думці Старр написав, що «рабська відданість свавільним правилам» є прямо протилежним тому, чого вимагає Конституція США, коли йдеться про пристосування до релігійних потреб. Він також зазначив, що не міг погодитись із порушенням свобод, які «збройні сили відважно захищали протягом двох століть історії країни».
У справі «Оллман проти Еванса» (), в якій розглядався позов про наклеп проти двох колумністів за їхню колонку в Washington Post, в якій вони називали позивача «марксистським професором», Старр написав думку від більшості суду, в якій зазначив, що колонка являла собою точку зору, а не ствердження фактів. Крім того, він відзначив, що колонка була продовженням американської традиції соціальної та політичної критики. Старр підсумував, що, таким чином, колонка захищена Першою поправкою до Конституції США, яка гарантує свободу преси та слова. Подібну позицію Старр також висловив у справі «Тавулареас проти Піро» (), в якій Вільям Тавулареас, президент нафтової компанії Mobil Corporation, подав у суд на автора статті у Washington Post, у якій стверджувалось, що Тавулареас використав свій вплив як президента, щоб влаштувати свого сина партнером в транспортній компанії, бізнес якої включав багатомільйонний контракт з Mobil Corporation. Суд вирішив на користь автора статті. Думку від більшості написав Старр, в якій зазначив, що Перша поправка до Конституції США забороняє карати пресу за заохочення її репортерів викривати неправомірні дії публічних компаній та публічних осіб.
Діяльність на посаді Генерального соліситора США