Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.
Ознаки адміністративної відповідальності Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності. До основних ознак відносять те, що адміністративна відповідальність: є засобом охорони встановленого правопорядку; нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій адміністративних правових норм; супроводжується осудом із боку держави правопорушника та правопорушення; пов'язана із застосуванням примусу та негативних для правопорушника наслідків; реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.
До похідних ознак відносять те, що: підставою адміністративної відповідальності є не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприклад, житлового, трудового, земельного та ін.); адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень; право притягати до адміністративної відповідальності належить державним органам та їхнім посадовим особам; існує особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності і т. ін.
Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку (ст. 12 КУпАП).
Вчинення адміністративного проступку неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних проступків у віці від 16 до 18 років до неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи впливу: зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення в потерпілого; застереження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за згодою колективу, а також окремим громадянам на їх прохання (ст. 24і КУпАП).
Адміністративна відповідальність як вид юридичної відповідальності
Адміністративна відповідальність — це реакція суспільства на шкоду, заподіяну адміністративним правопорушенням, державна оцінка порушення правової норми, що охороняється адміністративно-правовими санкціями. Адміністративна відповідальність є складовою державного примусу. На думку В. К. Колпакова, «адміністративна відповідальність» — це примусове, з додержанням встановленої процедури, застосування правомочним суб’єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником. На думку О. І. Остапенко, — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єкта правопорушення.
В сучасному розумінні терміна «адміністративна відповідальність» це різновид юридичної відповідальності за вчинення проступку проти встановлених правил поведінки виражених у приписах законодавчих актів, які регулюють правовідносини у відповідній суспільно-економічній сфері (галузі). Стягнення за вчинення такого протиправного діяння накладається органом державної влади (посадовою особою органу державної влади) наділеним відповідними адміністративними повноваженнями.
Положення КУпАП поширюються і на проступки (адміністративні правопорушення), відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу. Як наголошує Конституційний Суд України у своєму Рішенні у справі про відповідальність юридичних осіб від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001, згідно з частиною третьою статті 2 КУпАП його положення поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законодавством, ще не включеним до КУпАП. З’ясовуючи зміст цієї норми, Конституційний Суд України вважає за доцільне звернутися до генезису інституту адміністративної відповідальності.
Певний період у правовій науці та законодавстві суб’єктами адміністративного правопорушення визнавалися як фізичні, так і юридичні особи. Проте в умовах панування державної форми власності в Радянському Союзі та країнах Варшавського договору накладення штрафів на юридичних осіб втрачали будь-який сенс, тому правова доктрина схилялась до недоцільності визнання підприємств, установ та організацій суб’єктами адміністративної відповідальності, що знайшло нормативне закріплення в Указі Президії Верховної Ради Союзу PCP від 21 червня 1961 року «Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку» та аналогічному Указі Президії Верховної Ради Української PCP від 15 грудня 1961 року. Цими нормативно-правовими актами скасовано накладення адміністративних штрафів на підприємства, установи та організації. Саме цю концепцію було реалізовано у прийнятому 7 грудня 1984 року Кодексі Української PCP про адміністративні правопорушення, за яким суб’єктом адміністративної відповідальності є лише фізична особа (статті 9, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 27, 30, 31, 32 Загальної частини та Особлива частина Кодексу). Ця позиція законодавця залишилась незмінною, свідченням чого є численні доповнення, які вносились до КУпАП протягом усього часу його дії, в тому числі і Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» від 5 квітня 2000 року, метою прийняття якого було приведення Кодексу у відповідність з Конституцією і законами України. Законами про внесення змін до Загальної та Особливої частин Кодексу, якими, зокрема, встановлювались нові склади адміністративних правопорушень та адміністративні стягнення за них, суб’єктом відповідальності за ці правопорушення визнавались лише фізичні особи.
Тому припис частини третьої статті 2 КУпАП, згідно з яким «положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законодавством, ще не включеним до Кодексу», стосується лише законів, що встановлюють адміністративну відповідальність фізичних осіб. При цьому законодавець може диференціювати строки притягнення до відповідальності, процедуру застосування заходів впливу до порушників законодавства залежно від особливостей суспільних відносин, що регламентуються зазначеним законодавством.
КСУ постановив, що з огляду на те, що за чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення суб’єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи, у частині третій статті 2 КУпАП під словосполученням «законодавством, ще не включеним до Кодексу» слід розуміти закони, що встановлюють відповідальність фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, які ще не включені в установленому порядку до зазначеного Кодексу.
Питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України. Розділом XVIII Митного кодексу України (статті 319—355) встановлюється перелік та склади порушень митних правил, вчинення яких має наслідком адміністративну відповідальність. Зокрема, відповідно до статті 319 Митного кодексу, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Відповідальність за порушення митних правил встановлюється Митним кодексом. Суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку (так само, як і у випадку з адміністративною відповідальністю за Кодексом України про адміністративні правопорушення), а також посадові особи підприємств.
За порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення: попередження; штраф; конфіскація товарів — безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України (ст. 323 Митного кодексу). Процедуру провадження у справах про адміністративне правопорушення митних правил визначає розділ XIX (статті 356—406) Митного кодексу.
Діяльність органів публічної влади по запобіганню правопорушень з одного боку має бути всеохоплюючою та ефективною, а з іншого знаходитись в межах вимоги ст. 19 Конституції «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Така діяльність звичай пов’язана з реалізацією певних заходів чи комплексу заходів, направлених на запобігання вчинення протиправних діянь.
Заходи адміністративного запобігання — це визначені нормами адміністративного права способи офіційного фізичного або психологічного впливу уповноважених посадових осіб державних органів, а у деяких випадках і громадських організацій на фізичних та юридичних осіб у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів задля запобігання, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, запобігання та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій.
Отже, особливістю цих заходів є те, що вони: застосовуються за умови відсутності протиправного діяння; застосовуються з метою запобігання, виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, а також запобігання надзвичайних ситуацій.
Відповідна група заходів адміністративного примусу є найпоширенішою, положення багатьох нормативно-правових актів визначають засади їх застосування.
Відповідно до вимог статті 6 КУпАП, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, громадські організації, трудові колективи розробляють і здійснюють заходи, спрямовані на запобігання адміністративним правопорушенням, виявлення й усунення причин та умов, які сприяють їх вчиненню, на виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни, суворого додержання законів України.
Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, забезпечуючи відповідно до Конституції України додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян, координують на своїй території роботу всіх державних і громадських органів по запобіганню адміністративним правопорушенням, керують діяльністю, адміністративних комісій та інших підзвітних їм органів, покликаних вести боротьбу з адміністративними правопорушеннями. Так, відповідно ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР віднесені до їх відання: розгляд деяких категорій справ про адміністративні правопорушення; утворення адміністративних комісій, спрямування їх діяльності. Вони належать до делегованих повноважень органів місцевого самоврядування щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян. Враховуючи неорадянську структуру чинного адміністративного законодавства для регулювання сучасних правовідносин доводиться послуговуватись нормативними актами середини минулого століття. Ще й досі є чинним базовий документ, що регулює процедуру створення та діяльності адміністративних комісій, затверджене ще Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 09.03.88 р. № 5540-XI5 із назвою «Положення про адміністративні комісії Української РСР».