Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР, ВНК (від ) — в 1917–1922 роках орган державної безпеки Російської РФСР, створений для боротьби з контрреволюцією і саботажем. Заснований на чолі з Феліксом Едмундовичем Дзержинським у грудні 1917 року. 1918 року були створені місцеві органи ВНК: губернські, повітові (ліквідовані у січні 1919 року), транспортні, фронтові й армійські ЧК, станом на 1918 р. налічувалося 40 губернських й 365 повітових надзвичайних комісій.

Діяльність ВНК проводила масові позасудові репресії в основному за класовим та ідеологічним принципом, впровадила масовий «червоний терор». Згідно зі звітом, опублікованим начальником відділу ВНК з боротьби з контрреволюцією М. Лацисом, 1918 року й за 7 місяців 1919 року було розстріляно 8 389 осібЛацис М. И. «Два года борьбы на внутреннем фронте». // Москва — 1920. с. 75, с.76., хоча існує думка, що ця цифра сильно применшена.

Ставлення до червоного терору очільника ВНК, Ф. Дзержинського, видно, зокрема, з наступних його слів:

За даними Київської філії Особливої слідчої комісії з розслідувань злодіянь більшовиків генерала Рерберга (1918—1919):

Упродовж 1918–1922 років здійснювала спецоперації на території України та за її межами з ліквідації діячів УНР та повстанського антибільшовиського руху. Жертвою ВНК зокрема став український композитор Микола Дмитрович Леонтович.

Подальша доля робітників ВНК 1922 року ВНК реорганізована (змінила назву) в Державне політичне управління (рос.  — ГПУ) з передачею повноважень і з фактичним переходом контролю й керування органами державної безпеки від політичної партії до Й. В. Сталіна, ГПУ поширило репресії й на власних співробітників, що було пов'язане з боротьбою Сталіна проти «троцькістів» і «зінов'євців» та пошуком інших внутрішніх ворогів.

Так, протягом 1920-х — 1930-х років були розстріляні приблизно 20 тисяч чекістів, серед них  — колишні керівники ВНК, що вважалися «соратниками Дзержинського»: А. X. Артузов, Г. І. Бокій, М. Я. Лацис, М. С. Кедров, В. М. Манцев, Г. С. Мороз, І. П. Павлуновський, Я. X. Петерс, М. А. Триліссер, Й. С. Уншліхт, В. В. Фомін.А. Велидов «Красная книга ВЧК»

Пізніше імена працівників, яким удалось уникнути репресій, були уславлені в СРСР. Іменами високопосадовців ВНК — Ф. Дзержинського, Г. Петровського були названі площі, вулиці і навіть ряд населених пунктів, зокрема, й міста Дніпропетровськ (нині — Дніпро) та Дніпродзержинськ (нині — Кам'янське). У багатьох містах України існували (а в деяких країнах колишнього СРСР існують і досі) також численні пам'ятники як «чекістам», так і окремим діячам ВНК. Нині натомість існує чимало пам'ятників жертвам діяльності ВНК, зокрема на території України — Меморіальний комплекс пам'яті жертв більшовицького терору 1921 р. у с. Базар Народицького р-ну Житомирської області та каплиця в ім'я ікони Знамення Пресвятої Богородиці на місці масових розстрілів жителів Ялти.

Керівники ВНК в Україні Шварц Ісаак Ізраїлевич Факторович Олександр Йосипович Балицький Всеволод Аполлонович

Див. також КДБ

Примітки

Джерела Джули Федор. Традиции чекистов от Ленина до Путина. Культ государственной безопасности. — изд-во «Питер», 2012. — 304 с. ISBN 5459011760 (читати на BooksGoogle.ru ) Великий юридичний словник С. В. Волков. Красный террор глазами очевидцев ЧК в Україні. Посилання Всеросійська надзвичайна комісія //