Карл Юхи́мович Леві́тін (; 17 вересня 1936, Почеп, Західна область, РРФСР, СРСР — 20 лютого 2010, Москва, Росія) — радянський та російський журналіст, популяризатор науки, письменник-фантаст. Заслужений працівник культури РРФСР, лауреат премій Московського відділення Спілки журналістів СРСР, Всесоюзного товариства «Знання». Публікувався під власним ім'ям, під псевдонімом Лев Карлітін і у співавторстві з Анатолієм Меламедом під загальним псевдонімом Лев Католін.

Біографія Навчався в московській школі № 1 (1949—1954). 1960 року закінчив факультет електрифікації та автоматизації промисловості і транспорту (ЕАПТФ) Московського енергетичного інституту за спеціальністю «інженер-електромеханік». З 1959 по 1966 рік працював у Всесоюзному науково-дослідному інституті електромеханіки.

З початку 1960-х років публікувався у відділі науки «Літературної газети», газеті «», журналах «Вокруг света», «Наука и жизнь», науково-художньому альманасі «Пути в незнаемое». З 1966 по 1988 рік завідував відділом точних наук журналу «». У 1990—1992 роках працював науковим оглядачем у журналі «Наука в СССР», відповідальним секретарем у журналі «Природа». З 1991 по 2001 рік очолював московське бюро журналу Nature.

З 2002 року — співробітник Інституту міжнародного права та економіки (ІМПЕ) імені . Був президентом благодійного та науково-просвітницького фонду «Дух науки», головою московського відділення Міжнародного фонду історії науки. Брав участь у роботі благодійного фонду Джорджа Сороса «Культурна ініціатива». Читав лекції з наукової журналістики в ІМПЕ, Відкритому університеті (Будапешт), Університеті Каліфорнії (Сан-Дієго).

Автор біографічних нарисів і повістей про людей науки, науково-популярних книжок про кібернетику, штучний інтелект, математику, нейропсихологію та дефектологію, зокрема «Кібернетичні подорожі» (спільно з А. Д. Меламедом, 1967), «Ми були тоді зухвалими хлопцями…» (про математичні рукописи Карла Маркса; спільно з А. Д. Меламедом, 1973), «Все, напевно, простіше…» (1975), «Геометрична рапсодія» (1976), «Я пройшла крізь морок і бурі…» (про О. І. Скороходову; 1976), «Швидкоплинний візерунок» (про О. Р. Лурію; 1978), «Особистістю не народжуються» (про Л. С. Виготського, О. М. Леонтьєва, О. Р. Лурію, , В. В. Давидова; 1982), «Пломінкий світильник» (1983; премія конкурсу видавництва «Знання» на кращу книжку серії «Наука і прогрес»), «Прощання з АЛГОЛом» (1989), The Autobiography of Alexander Luria: A Dialogue with the Making of Mind («Автобіографія Олександра Лурії: діалог зі становленням розуму»; спільно з , 2005), фантастичної повісті «Життя неможливо повернути назад» (1986), навчальних посібників з наукової журналістики. Твори перекладалися англійською, болгарською, молдавською, монгольською, сингальською, чеською та японською мовами.

До редакції [журналу «Знание — сила»] він приніс не тільки свої теми, а й свій стиль поведінки, свої уявлення, свій погляд на світ. Людина парадоксальна, він про серйозне завжди говорив з усмішкою, відсторонено, як би з боку, не бажаючи обтяжувати людей зайвими турботами, впевнений, що зі своїми — слід справлятися самому. І навпаки, про смішне, жартівливе — завжди серйозно, вважаючи жарт, гру справою надзвичайно важливим і саме життя розуміючи як велику гру зі своїми правилами та винятками з них. Дрібниця для нього часом ставала важливішою за важливе, а стаття, наприклад, коли писалася, невідомо, але головний принцип — ніхто не повинен бачити й навіть здогадуватися про піт праці — витримувався повною мірою. З його приходом підсвідомо у багатьох «посипалися» повсякчасні їхні стереотипи, які тепер ставали тривіальними, плоскими. Редакція явно, ні на хвилину не здогадуючись про це, підпадала під левітінський шарм і вплив.

Примітки

Бібліографія Книги

Укладач

Статті, нариси, репортажі, рецензії

Фантастичні твори

Про Карла Левітіна

Посилання