Битва під Гайвороном або Гайворонська битва ( — ) – епізод московсько-української війни 1668-1669. Союзне військо кримських татар і українських козаків під командуванням калги-султана Кирим-Ґерая та наказного гетьмана Григорія Дорошенка розгромило розвідувальний загін московської армії князя Григорія Ромодановського, яким керував його син Андрій. Московський командувач потрапив у полон, а союзники захопили великі трофеї за кілька днів до генеральної битви під Конотопом.

Передісторія Московсько-українська війна На початку 1668 року розпочалась московсько-українська війна на Лівобережній Україні, причиною якої стало обурення козацької старшини сепаратним Андрусівським миром між Московією та Річчю Посполитою. старшинська рада у Гадячі, скликана гетьманом Іваном Брюховецьким, постановила відмовитися від московської протекції та просити підтримки у султана Османської імперії та правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Московським воєводам, що очолювали військові залоги у 15-ти містах Гетьманщини, був поставлений ультиматум («з їхнім військом виїхати з України: якщо по-доброму не вийдуть з України, тоді силою треба вигнати»). У лютому-березні 1668 гетьманські війська знищили або роззброїли 10 московських гарнізонів – у столиці Гадячі, а також – у Полтаві, Батурині, Сосниці, Глухові, Миргороді, Прилуках, Стародубі, Новгороді-Сіверському та Лубнах. Водночас, у Переяславі, Чернігові, Ніжині та Острі московитам вдалось організувати оборону у цитаделях міських фортець, козаки розпочали їхню облогу.

цар Олексій Михайлович видав указ про мобілізацію помісного війська для «походу на черкас». Місцем збору головної армії – «Большого полку» – був визначений Бєльов, звідки московське військо виступило до Севська. Армію очолив князь П. Долгоруков (у квітні замінений на Г. Куракіна). Головні сили московитів мали деблокувати гарнізони у Ніжині та Чернігові, тим часом, «Бєлгородський полк» князя Г. Ромодановського мав захопити столицю Лівобережної Гетьманщини Гадяч, а «Смоленський» князя К. Щербатова – рухаючись з півночі зайняти Стародубщину, після чого йти на КиївІгнатенко І. До питання про чисельність московських військ, що брали участь у російсько-українській війні 1668 р. // Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. Статті та доповіді. Усі ці плани зазнали краху завдяки стійкості козаків, що обороняли прикордонні фортеці, – Глухів, Котельву та Почеп.

На початку червня на Лівобережжя вступило військо правобережного гетьмана П. Дорошенка та кримськотатарського воєначальника Алша-мурзи. на Сербиному полі біля Диканьки з ними з’єдналися лівобережні полки. На спільній козацькій раді І. Брюховецького було вбито, а Дорошенка проголошено гетьманом обох сторін Дніпра. П. Дорошенко на чолі об’єднаного козацько-татарського війська зняв облогу з Котельви, він атакував армію князя Г. Ромодановського біля Хухри, проте московити змогли відступити до Охтирки. На початку липня всі три московські армії вторгнення були витіснені за межі Гетьманщини.

Чернігівський похід Ромодановського Проте за лічені дні ситуація кардинально змінилася.  — кримськотатарські союзники козаків зазнали поразки від московитів під Севськом. Тим часом, війська Речі Посполитої перейшли у наступ на Правобережжі, обложивши у Кальнику гетьманського брата Григорія. Петро Дорошенко з основними силами переправляється на правий берег Дніпра, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем’яна Ігнатовича, у розпорядженні якого були лише «сіверські» полки.

Користуючись ослабленням ворога, московське командування готує вирішальний наступ проти Ігнатовича. Сили «Большого» і «Бєлгородського» полків об’єднують під керівництвом Григорія Ромодановського. 40-тисячна московська армія виступає з Путивля у напрямку Ніжина. до неї приєднується син Г. Ромодановського князь Андрій Ромодановський на чолі двох рейтарських полків і сотень городових дворян. московити захопили Ніжин. Місто було спалене, пограбоване (включно з монастирями та церквами), частина мешканців вбита або забрана у полон. царські війська підійшли до Чернігова.  — були захоплені штурмом і спалені Старе і Нове міста, водночас загарбники не змогли взяти Третяк, де продовжував оборонятися козацький гарнізон.

Наказний гетьман Д. Ігнатович, тим часом, перебував у Седневі з кількома козацькими полками. він виступив у бік Чернігова, проте був розбитий московитами, яких очолював Андрій Ромодановський. Відкинувши козаків, син воєводи розорив околиці Седнева та Березної. Ігнатович просив підмоги у Дорошенка, але гетьман зволікав, очікуючи підходу кримськотатарських союзників. між наказним гетьманом і очільником московського війська розпочались таємні перемовиБабулин И. Война за возвращение Украины 1668-1669 гг. — Москва, 2021. Д. Ігнатович і Г. Ромодановський зустрілися у Салтиковій Дівиці. Наказний гетьман пообіцяв повернутися під московську протекцію в обмін на виведення з України царських залог.

Тим часом, Петро Дорошенко дочекався підмоги від Кримського ханства. Проти Ромодановського він послав потужний корпус, який очолили калга-султан Кирим-Ґерай і наказний гетьман Григорій Дорошенко. Дізнавшись про наближення великих союзних сил, обережний московський воєвода знімає облогу з Чернігова та вирушає у бік ПутивляІгнатенко І. Останній бій Чернігівської фортеці // Сіверянський літопис. — 2018. — № 5. — С. 21-33. Попереду себе з завданням розвідати розташування ворога він відправляє кінний загін на чолі з сином Андрієм Ромодановським.

Склад і сили сторін

Другими воєводами у війську Андрія Ромодановського були Олександр Скуратов (син стольника Петра Скуратова) і Михаїл Толстой (син чернігівського воєводи). Їх супроводжували царський стряпчий Михаїл Головнін, ніжинський протопіп Симеон Адамович, колишній ніжинський полковник Матвій Гвинтовка та ніжинський полковий осавул, брат наказного гетьмана Василь Ігнатович. Останні виконували роль провідників. У складі московського загону було два рейтарських полки, які очолювали полковники Федір Зиков і Степан Зубов, а також – невідома кількість сотень городових дворян і «дітей боярських» (згадані у свідченнях С. Адамовича як «загонные люди боярские»).

Згідно з розписом за червень 1668 року у полку Зикова служило 450 рейтарів, Зубова – 767Order of battle. Русская армия в кампании 1668 года на Украине. Це були професійні військові – найманці, організовані, озброєні та одягнені за західноєвропейським зразком. Городових дворян у війську Григорія Ромодановського було 6,5 тис. (з ними – приблизно стільки ж «бойових холопів»), невідомо яка частина з них входила до передового загону сина воєводи. Ймовірно, з Андрієм Ромодановським було не більше 3 тис. професійних воїнів-кіннотників.

Чисельність кримської орди у поході під Конотоп сучасники (М. Гвинтовка та С. Адамович) оцінювали у 20 тис. кінних воїнів. Водночас, з інших джерел відомо, що Кримське ханство майже ніколи не виставляло у похід понад 15 тис. вояків за умов, коли кампанію не очолював особисто хан. На чолі кримськотатарського війська стояв калга-султан Кирим-Ґерай – молодший брат хана Аділя-Ґерая, що у 1667 році вже очолював союзні П. Дорошенку загони у західному поході проти Речі Посполитої та битві під Підгайцями.

У корпусі наказного гетьмана Григорія Дорошенка були козаки Полтавського (полковник К. Кублицький), Миргородського (полковник Г. Постоленко), Лубенського (полковник Г. Гамалія) та Брацлавського полків, а також – загін запорожців полковника Олександра Урбановича. На той час один реєстровий полк налічував близько 1,5 тис. козаків (розрахунок на основі даних про чисельність козацького війська у битві під Хухрою у червні 1668 року). Зважаючи на це, чисельність корпусу можна оцінити приблизно у 7 тис. вояків (кінноти та піхоти).

Перебіг битви Найбільш детальні свідчення про битву під Гайвороном залишив учасник подій ніжинський протопіп Симеон Адамович, що був одним із провідників московського війська.

Згідно з його свідченнями, наданими на допиті у воєводи Г. Ромодановського після бою, близько опівдні загін Андрія Ромодановського перетнув переправу біля села Гайворона, після чого в полі був атакований татарами та козаками. Напад був таким несподіваним, що московські рейтари не встигли вишикуватися в стрій, їхні порядки були змішані. Частина кинулась тікати через село, але кіннота не могла подолати городи місцевих жителів, що були оточені плотами та ровами. Московити спішились: декотрим вдалося втекти, долаючи рови, інші були затиснуті між ними, знищені або захоплені у полон.

Більше пощастило царським воякам, які відступили до болота, кинувши коней. Татари, не бажаючи спішуватися, лише посипали їх стрілами, не заходячи в трясовину. Дочекавшись настання темряви, близько тисячі (за свідченням Адамовича) московитів «нагих і босих піших» почали рух у бік свого табору. Здолавши близько 10 верст «по пояс» у трясовині, залишки загону Андрія Ромодановського за дві години перед світанком дійшли до своїх головних сил.

У битві була знищена щонайменше половина московського авангарду, у полон потрапили всі троє командувачів (А. Ромодановський, О. Скуратов і М. Толстой), царський стряпчий Головнін і, щонайменше, кількасот рядових вояків. Обидва рейтарських полковники врятувалися, загубивши коней. Лише одиницям московитів (і Василю Ігнатовичу) вдалося вирватися з оточення верхи. Все кінське поголів’я стало здобиччю татар і козаків. Переможцям дісталися й інші багаті трофеї, зокрема – бойові прапори та раніше награбоване московитами у Ніжині та Чернігові.

Локалізація поля битви Точне місце бою наразі не встановлене. Церковний діяч і краєзнавець ХІХ ст. Філарет Гумілевський вважав, що московський загін був розгромлений у районі «городка» – місцевості за 5 км на схід від Гайворона (пізніше – село Городок, сучасна назва – село Восьме Березня).

Тут за часів Гумілевського знаходився курган, у якому, як припускав дослідник, були поховані вбиті в бою московити. У ХІХ ст. у лісі поруч із «городком» знаходили зброю та деталі кінської упряжі XVII ст.

Якщо прийняти версію Ф. Гумілевського як базову, можна припустити, що згадана у свідченнях учасників бою переправа, через яку перейшли московити, була переправою через річку Басанку – притоку Ромена. Водночас, болото, вздовж якого залишки московського загону відступали у бік своїх основних сил (імовірно, у північному або північно-східному напрямку) – це, найвірогідніше, заболочені береги річки Ромен. З’єднання розбитих московитів з військами Г. Ромодановського, таким чином, могло відбутися десь між Голінкою, Дептівкою та Великим Самбором (10-15 км від місця атаки загону А. Ромодановського татарами та козаками).

Історичні джерела про битву Розповідь очевидця походу Андрія Ромодановського ніжинського протопопа Симеона Адамовича (скорочено):

З донесення московських рейтарських полковників Ф. Зикова та С. Зубова:

З донесення московського воєводи князя Г. Ромодановського:

Козацький літописець С. Величко помилково називає командувачем козацького війська Петра Суховія, який на той час був обраний запорозьким гетьманом. Полки, що брали участь у бою під Гайвороном, підтримають Суховія пізніше – у листопаді 1668 року:

Невідомий автор «Історії Русів» – українського історико-політичного трактату кінця XVIII ст., також припускається хронологічної помилки, ставлячи Гайворонський бій раніше взяття та спалення московитами Ніжина:

Наслідки