Нижнє (у минулому — Сьома Рота) — селище в Україні, у Гірській міській громаді Сіверськодонецького району Луганської області. Внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну, тимчасово контролюється так званою ЛНР.

Географія Географічні координати: 48°46' пн. ш. 38°37' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа селища — 9,71 км².

Селище розташоване на правому березі річки Сіверський Донець, за 25 км від Сіверськодонецька. Через Нижнє протікає невеличка річка Нижня Біленька, права притока Сіверського Дінця . Поблизу с. Світличного, яке вже увійшло до складу Нижнього до війни була розташована паромна переправа, зараз там Понтонний міст. Найближча залізнична станція — Шипилове.

Історія У XVIII столітті на місці теперішнього поселення в урочищі Нижнє на Дінці існував зимівник Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового.

1756 року на місці козацького зимівника виникла сьома рота Шевичева гусарського полку Литвиненко Р.О. Щодо часу заснування перших слов'яносербських поселень (За мемуарами генерала С.С. Пішчевича) // Вісник СНУ імені Володимира Даля. - 2017. - № 11 (241). - С. 41-53. . Територія заселялася сербськими і хорватськими офіцерами, селянами з Правобережної України.

Впродовж 1776 - 1783 рр. селище (на той час  — слобода Нижня Бахмутського повіту Азовської губернії)  — центр (штаб-квартира) Волоського гусарського полку (за даними «Описания городов и уездов Азовской губернии» 1779 р.).

Під час Другої світової війни участь у бойових діях брали 972 місцевих жителя, з них 513 загинуло, 575 осіб нагороджені орденами і медалямиИстория Городов и Сёл. Нижнее .

7 жовтня 2014 року селище було виключено зі складу Первомайської міськради і приєднано до Попаснянського району, а згодом до Сєвєродонецького району Луганської області.

6 листопада 2014 року, у період війни на сході України, внаслідок відбиття атаки збройних формувань ЛНР на понтонній переправі поблизу селища старший солдат 80-ї бригади збройних сил України Назар Крохмаль загинув, ще двоє бійців отримали поранення.

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська236375.86%російська74423.88%білоруська30.10%вірменська10.03%румунська10.03%болгарська10.03%інші/не вказали20.07%Усього3115100% За даними перепису 2001 року населення селища становило 3115 осіб, з них 75,86% зазначили рідною українську мову, 23,88% — російську, а 0,26% — іншу.

Соціальна сфера Функціонують обласний психоневрологічний інтернат, ЗОШ I–III ступенів № 36, навчально-виховний комплекс, ясла-садок «Червона шапочка», два клуби, два відділення поштового зв'язку, дві аптеки, медичний пункт, пункт ветеринарної медицини, перукарня, бюро ритуальних послуг і приватні магазиниМіста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9.

Пам'ятки У селищі встановлені: пам'ятник радянським воїнам, які загинули під час Другої світової війни, а також бюст Герою Радянського Союзу Івану Чорноп'ятку. Релігія У селі існував Свято-Петро-Павлівський храм, який було закрито у 1923 р., відновлено у 1942 р., зруйновано у 1961 р., зараз на його місці будується новий храм УПЦ.

Персоналії Лук'янов Сергій Володимирович (1910—1965) — радянський актор театру та кіно Чернопятко Іван Давидович (1914–1947) — Герой Радянського Союзу Міоков Микола Дмитрович (1916–1987) — Герой Радянського Союзу Ногін Олександр Васильович ( 1970) — радянський та український футболіст та тренер; Катрушенко Іван Гордійович (1925—2012) — український графік; Просянкін Григорій Лазаревич (1920–1998) — кораблебудівник, керівник найбільших підприємств суднобудівної промисловості СРСР, Герой Соціалістичної Праці; Ворвулєв Микола Дмитрович (1917–1967)  — співак (баритон), Народний артист СРСР; Барка Василь Костянтинович (1908–2003) — український письменник і перекладач, наприкінці 20-х років XX століття вчителював у селищі.

Примітки

Джерела Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9 Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. 196 с.

Посилання Облікова картка на сайті ВРУ