Вивчення миру та конфліктів або аналіз та вирішення конфліктів — це галузь соціальних наук, яка визначає та аналізує насильницьку та ненасильницьку поведінку, а ще структурні механізми, що супроводжують конфлікти (включаючи соціальні конфлікти ), з ціллю усвідомлення тих процесів, які призводять до більш бажаних людських ситуацій. Dugan, 1989: 74 Темпараментами цього, дослідження миру ( іренологія ), є міждисциплінарні зусилля, спрямовані на знешкодження, деескалацію та запобігання конфліктів мирними шляхами, таким чином прагнучи «перемоги» для всіх сторін, залучених у конфлікт.

Ця соціальна наука відмінна від військових досліджень, які акцентуються на ефективному досягненні цілей в конфліктах, головним чином насильницькими засобами, щоб задовольнити одну або більше, але не всі, залучені сторони.

Використані дисципліни можуть використовувати філософію, політологію, географію, економіку, психологію, комунікативні дослідження, соціологію, міжнародні відносини, історію, антропологію, релігієзнавство, гендерні дослідження, право та дослідження розвитку, а також безліч інших. Відповідні науки таких галузей, як-от економіка миру, теж можна рахувати такими, що мають звʼязок до досліджень миру та конфліктів.

Історична довідка Вчення миру та конфліктів є одночасно педагогічною діяльністю, де викладачі діляться досвідом та знаннями з студентам, і дослідницька діяльність, у якій дослідники вивчають нові знання про джерела конфлікту. Вивчення миру та конфліктів бере до уваги розуміння концепції миру, яка визначається як політичний стан, що забезпечує справедливість і соціальну стабільність через формальні та неформальні інститути, практики та норми.

Як педагогічна діяльність Вчені та студенти старих відомих університетів світу вже давно мотивовані дослідження миру. Зацікавленість американських студентів до того, що ми сьогодні вважаємо аналіз миру, вперше буде згадано у формі студентських клубів у коледжах Сполучених Штатів у період опісля громадянської війни в США. Такіпідгрупи з'явилися в Швеції наприкінці 19 століття, як і в інших куточках світу після цього. Це були комунікаційні групи, створені для активності студентів, а не чітко сформовані групи, включені до навчальної програми коледжу. Перший відомий напрям вивчення миру у вищій освіті був запропонований у 1888 році в коледжі Суортмор, школі квакерів.

Перша світова війна стала ключовим моментом у готовності Заходу до війни. Під час Паризького миру 1919 року, де лідери Франції, Великобританії та Сполучених Штатів на чолі з Жоржем Клемансо, Девідом Ллойд Джорджем і Вудро Вільсоном мали зустріч, щоб провести діалог стосовного майбутнього Європи, Вільсон запропонував свої відомі Чотирнадцять пунктів для регулювання миру.. Вони включали ліквідацію європейських імперій на національні держави та створення Ліги Націй. Ці перші кроки, акцентовані на забезпечення мирного майбутнього, стали основною програмою для більшості подій вивчення миру та конфліктів як академічної дисципліни. У 1919 році було засновано першу кафедру міжнародних відносин в Університеті Аберіствіт, Уельс, яка частково полягала в сприянні справі миру.

Після Другої світової війни створення системи ООН стало доповненням для появи більш жорстких альтернатив до вивчення миру та конфліктів. Багато університетських курсів у вищих навчальних закладах по світу розпочали розробляти, які торкалися питань миру, часто у поєднанням з війною, у цей період. Першу бакалаврську академічну програму з аналізі миру в Сполучених Штатах розробила в 1948 році Гледдіс М'юір у Манчестерському університеті, коледж гуманітарних мистецтв, пов'язаний з Церквою братів. Лише у 1960-х років у Сполучених Штатах студенти незадоволені війною у В’єтнамі мотивували дедалі більше університетів поширювати атрибути про мир, чи то в спеціальному курсі вивчення миру, чи як курс у традиційній спеціальності. Праці таких вчених, як Йохан Галтунг і Джон Бертон, а також дебати на форумах, таких як Journal of Peace Research у 1960-х роках, демонстрували зростаючу зацікавленість і науковий статус цього напряму. Wallensteen 1988 Збільшення кількості програм із поширенню миру в усьому світі мало збільшити інтенсивність розвитку протягом 1980-х років, так як студенти почали більше турбуватися про перспективи ядерної війни. Коли Холодна війна була на стадії завершення, курси з вивчення миру та конфліктів почала звертати свою увагу з міжнародних конфліктів Harris, Fisk, and Rank 1998 на важкі інтенсивні питання, звʼязані з політичною жорстокістю, безпекою людини, демократизацією, правами людини, соціальною справедливістю, добробутом, розвитком і створенням стійких уявлень про мир. Більшість міжнародних організацій, агентства та міжнародні неурядові організації, від ООН, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Європейського Союзу та Світового банку до International Crisis Group, International Alert та інших, почали спиратися на такі дослідження. Miall, Ramsbotham, & Woodhouse 2005

Критичні теоретичні питання, пов'язані з позитивним миром в європейському академічному середовищі, широко обговорювалися ще в 1960-х роках. До середини 1990-х років навчальні програми з вивчення миру в Сполучених Штатах змістилися «...від досліджень і викладання про негативний мир, припинення насильства, до позитивного миру, умов, які усувають причини насильства». Як наслідок, тематика значно розширилася. До 1994 року огляд курсів з вивчення миру включав такі теми, як: «відносини між Північчю і Півднем»; «розвиток, борги і глобальна бідність»; «навколишнє середовище, зростання населення і дефіцит ресурсів»; «феміністичні погляди на мир, мілітаризм і політичне насильство».

Сьогодні існує загальний консенсус щодо важливості досліджень миру і конфліктів серед науковців, які представляють різні дисципліни в соціальних науках, а також серед багатьох впливових політиків по всьому світу. Сьогодні дослідження миру і конфліктів широко досліджуються і викладаються у великій кількості установ і місць, кількість яких постійно зростає. Кількість університетів, що пропонують курси з вивчення миру і конфліктів, важко підрахувати, головним чином тому, що курси можуть викладатися на різних факультетах і мати дуже різні назви. На сайті Міжнародної асоціації дослідження миру можна знайти один з найавторитетніших списків. У звіті за 2008 рік, опублікованому в International Herald Tribune, згадується понад 400 програм викладання і досліджень у сфері вивчення миру і конфліктів, зокрема, в Коледжах Об'єднаних Націй, Інституті дослідження миру в Осло, Університеті Хауме I в Кастельон-де-ла-Плана (Іспанія), Університеті Мальме (Швеція), Американському університеті, Бредфордському університеті, Університеті миру UPEACE в Сьюдад-Колоні (Коста-Ріка), Університеті Джорджа Мейсона в Лунді (Мічиган), Нотр-Дам (Квінсленд), Уппсалі, Інсбрукській школі досліджень миру (Австрія), Вірджинії та Вісконсині (США). Фундація Ротарі та Університет ООН підтримують кілька міжнародних академічних навчальних та дослідницьких програм.

Опитування 1995 року виявило 136 коледжів Сполучених Штатів з програмами вивчення миру: «Сорок шість відсотків з них - у церковних школах, ще 32% - у великих державних університетах, 21% - у приватних коледжах, не пов'язаних з церквою, і 1% - у громадських коледжах. П'ятдесят п'ять відсотків церковних шкіл, які мають програми з вивчення миру, є римо-католицькими. Інші конфесії, що мають більше одного коледжу чи університету з програмою вивчення миру, - це квакери, меноніти, Церква братів і Об'єднана церква Христа. Сто п'ятнадцять з цих програм діють на рівні бакалаврату і 21 - на рівні магістратури. П'ятнадцять з цих коледжів та університетів мають як бакалаврські, так і магістерські програми».

Інші відомі програми можна знайти в Університеті Манітоби, Ланкастерському університеті, Університеті Хіросіми, Університеті Інсбрука, Університеті Жауме I, Університеті Сіднея, Університеті Квінсленда, Королівському коледжі (Лондон), Коледжі Со, Лондонському Метрополітені, Сабанчі, Марбурзі, Sciences Po, Університеті Париж Дофін, Університеті Амстердама, Отаго, Сент-Ендрюсі, Школі Хеллера Брандейського університету та Йорку. Можливо, найважливіше те, що такі програми і дослідницькі програми стали поширеними в установах, розташованих у конфліктних, постконфліктних країнах і регіонах, що розвиваються, таких як (наприклад, Національна рада миру, Центр з прав людини, Університет Сараєво, Університет Чулалонгкорн, Національний університет Східного Тимору, Кабульський університет. 11 вересня 2014 року Університет Пешавара, столиці провінції Хайбер-Пахтунхва в Пакистані, заснував інститут, головною метою якого є просування освіти в дусі миру серед молодих людей, які найбільше постраждали від війни в Афганістані в 1979 році. Він отримав назву Інститут досліджень миру і конфліктів (IPCS).

Як дослідницька діяльність

Хоча окремі мислителі, такі як Іммануїл Кант, давно визнавали центральне місце миру (див. Вічний мир), лише в 1950-х і 1960-х роках дослідження миру почали формуватися як академічна дисципліна з власними дослідницькими інструментами, спеціалізованим набором концепцій і форумами для обговорення, такими як журнали і конференції. Починаючи з 1959 року, із заснуванням Інституту дослідження миру в Осло (PRIO), пов'язаного з Йоханом Галтунгом, почала з'являтися низка дослідницьких інститутів.

У 1963 році Вальтер Ізард, головний засновник регіональної науки, зібрав групу вчених у Мальме, Швеція, з метою заснування Товариства дослідження миру. До групи перших членів увійшли Кеннет Боулдінг та Анатоль Рапопорт. У 1973 році ця група стала Товариством дослідження проблем миру. Наука про мир розглядалася як міждисциплінарна і міжнародна діяльність, спрямована на розробку спеціального набору концепцій, методів і даних для кращого розуміння і пом'якшення конфліктів. Наука про мир намагається використовувати кількісні методи, розроблені в економіці і політології, особливо теорію ігор і економетрику, методи, які в іншому випадку рідко використовуються дослідниками в дослідженнях миру. На веб-сайті Товариства науки про мир розміщено друге видання Correlates of War, однієї з найвідоміших колекцій даних про міжнародні конфлікти. Товариство проводить щорічну конференцію, в якій беруть участь науковці з усього світу, і видає два наукові журнали: Journal of Conflict Resolution and Conflict Management та Peace Science.

У 1964 році на конференції, організованій квакерами в Кларенсі, Швейцарія, була створена Міжнародна асоціація дослідження проблем миру. До складу першого виконавчого комітету входив Йохан Галтунг. IPRA проводить конференції раз на два роки. Дослідження, представлені на конференціях і в публікаціях асоціації, зазвичай зосереджені на інституційних та історичних підходах, рідко використовуючи кількісні методи. У 2001 році в результаті злиття двох організацій-попередників була створена Асоціація досліджень миру і справедливості (PJSA). PJSA є північноамериканською філією IPRA і включає в себе членів з усього світу, переважно зі Сполучених Штатів і Канади. PJSA видає регулярний інформаційний бюлетень (The Peace Chronicle) і проводить щорічні конференції на теми, пов'язані з місією організації «створення справедливого і мирного світу» через дослідження, науку, педагогіку та активізм.

У 2008 році Група стратегічного передбачення представила свій звіт про інноваційний механізм пошуку сталого вирішення конфліктів на Близькому Сході. Вона також розробила новий Коефіцієнт водного співробітництва, який є мірою активної співпраці прибережних країн в управлінні водними ресурсами з використанням 10 параметрів, включаючи правові, політичні, технічні, екологічні, економічні та інституційні аспекти.