Багріє Учок (, 10 травня 1919, Трабзон — 6 жовтня 1990, Анкара) — турецька політична діячка, академік теології, активістка за права жінок та колумністка, убивство якої в 1990 році досі залишається нерозкритим. Як перша жінка-богослов Туреччини Багріє Учок проводила дослідження з таких питань як історія ісламу в Туреччині, місце жінки в ісламі та секуляризм. З 1971 року, після приходу в політику, обіймала посаду сенаторки-республіканки та члена парламенту до 1990 року та порушувала питання секуляризму, реакційності та релігійних проблем у Туреччині.
Раннє життя та освіта Багріє Учок народилася в Трабзоні 10 травня 1919 року у родині Мехмета та Надіре Бекташоглу. Початкову та середню освіту отримала в Орду, а також закінчила жіночу середню школу Канділлі в Стамбулі. Чотири роки навчалася в Університеті Анкари на факультеті мов, історії та географії на кафедрі середньовічної турецько-ісламської історії та одночасно в державній консерваторії Університету Анкари на оперному факультеті. Після закінчення обох відділень Учок працювала кандидаткою в діловоди бібліотеки факультету. 26 жовтня 1942 року її призначили стажеркою вчителя історії Самсунської середньої школи, а в грудні 1944 року — вчителькою історії та географії 4-ї середньої школи в Анкарі.
У 1953 році Багріє Учок почала роботу у Вищій комерційній школі Анкари. 16 листопада 1953 року залишила роботу в середній школі та здобула призначення асистенткою на кафедрі історії ісламу теологічного факультету Університету Анкари. Багріє Учок була першою жінкою-викладачкою на факультеті та першою жінкою-теологом Туреччини. Після закінчення терміну звання кандидата кафедри 28 вересня 1954 року стала постійною асистенткою.
Академічна кар'єра 1957 року Багріє Учок захистила докторську дисертацію під назвою «Перші лжепророки в ісламській історії» (). У своїй монографії вона розглядала антиісламську діяльність, яка мала місце в перші десять років хіджри, та пояснила політичні та соціальні причини боротьби проти ісламу. Хоча Учок заявила, що рухи лжепророків мали два позитивні й один негативний впливи на історію ісламу, за її словами, боротьба з лжепророками запобігла можливому розлученню між мухаджирами та ансарами після смерті Мухаммеда та завадила мусульманам і немусульманам одного племені не воювати на різних сторонах. У своїй дисертації Учок стверджувала, що ця ситуація позитивно вплинула на поширення ісламу, спричинивши послаблення племінних зв'язків, але разом із тим дії лжепророків мали негативний ефект, оскільки на деякий час затримали поширення ісламу.
1 вересня 1961 року Багріє Учок відбула на спеціалізовану підготовку до Франції. Через рік вона повернулася на свою посаду на теологічному факультеті Університету Анкари, а 4 грудня 1964 року здобула звання доцента кафедри ісламської історії за роботу під назвою «Жінки-правительки в ісламських державах» (). У цій роботі, яка, за її словами, розповідала про життя «хоробрих і здібних жінок, яких не злякала боротьба», Учок зазначила, що існує багато історичних прикладів жінок у державному управлінні, зокрема цариця Савська, цариця Юдеї Аталія, цариця Єгипту Клеопатра та цариця Пальміри Зенобія. У книзі Учок розглядала діяльність жінок-правительок в ісламському світі, з акцентом на діячках у багатьох європейських країнах.
У 1967 році Багріє Учок розширила й відредагувала свою докторську дисертацію та перевидала її під назвою «Навернені з ісламу та лжепророки» (). Опублікована того ж року в Belleten стаття «Деякі віцекоролі в ісламських державах» () розглядалася як продовження її дослідження ролі жінки в ісламському світі протягом історії. У статті Учок розглядала вплив жінок на соціальне та індивідуальне життя в ісламських суспільствах та які, як вважала, європейські вчені загалом не змогли точно оцінити й мали неправильне уявлення про те, що жінки живуть ізольованим життям у гаремах лише як дружини чоловіків. Учок також критикувала аргументи Кристіана Бартоломе, який досліджував правовий статус жінок у державі Сасанідів і стверджував, що широкі права жінок сприяли занепаду імперії.
Згідно з дослідженням 2021 року, Багріє Учок є людиною, яка «запалила першу іскру» щодо жінок і релігії в Туреччині.
Політична кар'єра
Як сенаторка Багріє Учок обрали сенаторкою за квотою 14 жовтня 1971 року за вказівкою президента Джевдета Суная. 2 листопада того ж року Тайфур Сокмен запропонував Учок як кандидатку на посаду секретарки Президентської ради Сенату Республіки та її обрали на цю посаду шляхом голосування. Під час свого сенаторства Багріє Учок зробила двадцять три промови на різні теми в Генеральній Асамблеї. У своїй промові 14 січня 1972 року вона заявила, що в деяких мечетях люди виступають проти революцій Ататюрка, що людей провокують, і що Управління у справах релігій може розповісти громадськості про революції Ататюрка в проповідях у мечетях, щоб боротися з невіглаством.
У 1974 році Учок переобрали на посаду діловода. Вона супроводжувала візит президента Фахрі Корутюрка до Пакистану в листопаді 1975 року.
Багріє Учок залишила Сенат після того, як 14 жовтня 1977 року закінчився її шестирічний сенатський термін.
Членство в парламенті 1977 року Учок приєдналася до Республіканської народної партії. Після закриття всіх політичних партій внаслідок державного перевороту 12 вересня 1980 року Багріє Учок стала однією із засновників Партії народників у період, коли створення партій було знову дозволено після прийняття Конституції 1982 року.На загальних виборах 1983 року Багріє Учок обрали депутатом Орду від Популістської партії, а також вона ввійшла до Великих національних зборів Туреччини. За час роботи депутатом Учок внесла 15 законопроєктів, 12 усних та 37 письмових запитань. Всього на загальних зборах Учок зробила сімдесят промов, 33 з яких стосувалися законопроєктів. 11 квітня 1984 року вона поставила усні запитання про головування в Управлінні у справах релігій та розкритикувала його:«Давайте без вагань визнаємо, що сьогодні Туреччина стикається з різними рухами, а також групами, які відкрито чи приховано захищають шаріат… У газеті Президентства у справах релігії йдеться: „Державі не підкоряються, коли ситуація, що суперечить принципам ісламу, має бути реалізованою“. Отже, якщо ми приймемо закон, який суперечить нормам шаріату, ми підведемо народ до повстання, чи не так?».Після цих слів тодішній міністр фінансів і митниці Ахмет Алптемочин сказав Учок: «Ви не маєте права займати час цього парламенту, шановний депутат». Журналіст Октай Акбал у своїй колонці, датованій 2000 роком, пояснив, що слова Учок, які попереджали про небезпеку, не були належним чином взяті до уваги депутатами та міністрами того періоду й що ті самі люди «намагалися придушити тих, хто говорив правду», і заявив, що «велике попередження Багріє Учок залишається актуальним».
Інша політична та громадська діяльність Багріє Учок, яка покинула парламент після закінчення терміну своїх повноважень, продовжував цікавитися політикою. Вона відіграла певну роль в злитті Народної партії та Соціал-демократичної партії. 1986 року Учок стала членом Соціал-демократичної народницької партії, яка була створена внаслідок злиття. У телевізійній програмі Açıkoturum, яку вона відвідала на TRT у 1988 році, Учок пояснила, що в ісламі жінка не має обов'язкового носіння чадри, посилаючись на вірші з Корану. Після цієї програми Багріє Учок отримала «багато телефонних дзвінків і листів із погрозами». Вона продовжувала отримувати ці погрози після смерті свого чоловіка Джошкуна Учока 27 жовтня 1988 року, і її навіть доставили до лікарні, оскільки вона знепритомніла під час однієї з телефонних погроз.
Учок була однією із засновників Асоціації ататюркістської думки, яка була організована 19 травня 1989 року. У вересні 1990 року Учок обрали членом партради.
26 вересня 1990 року на конференції в Тюбінгені, Німеччина Багріє Учок виступила з промовою на такі теми, як жінки в ісламі, законні права турецьких жінок і соціальне життя турецьких жінок у Туреччині та Німеччині. Учок звернулася за захистом до членів Тюбінгенської турецької асоціації, які запросили її як спікерку через погрози, які вона отримувала. Місцеве відділення поліції призначило двох жінок-поліцейських, щоб захистити Учок.
У 1990 році Багріє Учок працювала над звітом про секуляризм. Цю доповідь планувалося опублікувати для громадськості після представлення її Раді партії та соціал-демократичний Народній партії (SHP.) Учок завершила доповідь за три дні до своєї смерті та представила звіт Ердалу Іненю, тогочасному лідеру SHP. Короткий виклад доповіді на семи сторінках, в якому підкреслювався «масштаб фінансової підтримки, наданої реакційній діяльності», а також видані з цією метою укази та закони, був розповсюджено серед ЗМІ. У доповіді Учок також писала, що реакційність «зміцнювалася під опікою уряду» і що «релігійні зусилля стали конституційними після 1982 року».
Убивство 6 жовтня 1990 року Багріє Учок повернулася додому з місцевого ринку разом зі своєю дочкою Кумру Учок приблизно о 16:00. Біля дверей свого будинку № 15, Чанкая, вулиця Кероглу вона побачила записку «На ваше ім'я надійшло відправлення в Експрес Карго» з проханням забрати посилку з вантажного відділення, оскільки вручити її особисто в руки не вдалося через те, що нікого не було вдома. Після цього Кумру забрала посилку з відділення Ekspres Cargo на вулиці Кузгун і повернулася додому. Кумру залишила пакунок біля ринкових пакетів перед дверима, а Багріє забрала його. Вона перерізала пакувальний шнурок і знайшла всередині дві книги. Багріє Учок, посилаючись на вагу пакунка, сказала своїй дочці: «Сюди стільки загорнули, хіба там щось не має бути [окрім книжок]? Я розкрию це надворі, ти тримайся подалі». Під час розпакування пакунок із релігійними книгами вибухнув та відірвав Багріє Учок дві руки та ногу. Після вибуху жінку доставили до відділення невідкладної допомоги медичного факультету Хаджеттепе за допомоги людей навколо та поліції. О 17:30, одразу після прибуття до лікарні, в Багріє Учок сталася зупинка серця, а о 20:00 вона померла ще до того, як її встигли доставити до операційної.
Ердалу Іненю, тодішньому лідеру SHP, зателефонував генеральний секретар партії Хікмет Четін і повідомив про смерть Багріє Учок. Іненю відправився зі Стамбула в Анкару того ж дня близько 21:50 та прибув у будинок родичів Учоків у Бахчеліевлері, щоб висловити свої співчуття Кумру.
9 жовтня 1990 року в мечеті Малтепе відбувся похорон Багріє Учок. Перед заупокійною молитвою був опротестований вінок із написом «Президент», надісланий тодішнім президентом Тургутом Озалом. Присутні офіційні особи перевернули вінок догори дном і винесли з мечеті. Ердал Іненю, Сулейман Демірель, спікер парламенту Кая Ердем, керівники SHP, провінційні та районні організації SHP, голови партій DYP, HEP, CDGP були присутні на церемонії поховання, яка відбулася о 8:30 у ректораті Університету Анкари. Крім того, на церемонії були також присутні представники професійних палат і спілок, пов'язаних з профспілкою Türk-İş. Загалом у церемонії взяли участь близько 30 тисяч осіб. Тіло Учок було поховане на кладовищі Каршияки.
Розслідування Організація під назвою «İslami Hareket» () взяла на себе відповідальність за вбивство Багріє Учок. Особа, яка заявила, що виступає від імені організації, зателефонувала до газети Cumhuriyet і сказала, що вони «покарали Багріє Учок за її думки щодо хіджабу» і що «вони вважають своїм обов'язком страчувати тих, хто обмежує іслам». Представники поліції Анкари також заявили, що останнім часом Учок «часто погрожували». Мехмет Агар, тодішній начальник поліції Анкари, сказав, що вживаються зусилля для встановлення осіб, які надіслали посилку. Губернатор Анкари Саффет Арікан Бедюк заявив, що в розділі відправника посилки було написано установу під назвою «Фонд наукових досліджень», і підкреслив, що в цьому типі вчинення вбивств інформація про відправника, написана на посилці, «здебільшого не відповідає дійсності».