Рангітото (; ) — вулканічний острів у затоці Гауракі поблизу Окленда, Нова Зеландія. Острів шириною 5,5 км — це симетричний конус щитового вулкана, увінчаний центральними конусами шлаку, що досягає висоти 260 м. Рангітото є наймолодшим і найбільшим з приблизно 50 вулканів Оклендського вулканічного поля, яке вивергалося у дві фази приблизно в 1450 та 1500 роках нашої ери і займало площу 23,1 км² (2311 га). Він відділений від материкової частини північного узбережжя Окленда протокою Рангітото. Після Другої світової війни він був з'єднаний дамбою з набагато давнішим, невулканічним островом Мотутапу.

з мови маорі означає «криваве небо», ця назва походить від повної фрази («Дні кровотечі Тама-те-капуа»). Тама-те-капуа був капітаном Арава-вака (каное) і був важко поранений на острові після поразки в битві з племенем таїнуї в затоці ІслінгтонRangitoto (abridged article from New Zealand National Geographic).

Геологія

Рангітото утворився під час двох фаз вивержень, які, можливо, тривали лише 5–10 років, приблизно 600 років тому. Перша частина послідовності вивержень, датована радіовуглецевими методами приблизно роками тому (1450 ± 7 років н. е.)Needham, A.J., Lindsay, J.M., Smith, I.E.M., Augustinus, P., Shane, P.A.L., 2011. Sequential eruption of alkaline and sub-alkaline magmas from a small monogenetic volcano in the Auckland Volcanic Field, New Zealand. Journal of Volcanology and Geothermal Research 201, 126—142. doi=10.1016/j.jvolgeores.2010.07.017 спочатку була вологою та спричинила сплески вулканічного попелу, який вкрив сусідній острів Мотутапу матеріалами виверження лужного олівінового базальту, отриманих із області північного конуса. Пізніша частина виверження, датована приблизно роки тому (1520 ± 5 років н. е.), була сухою і склала більшу частину Рангітото, вивергаючи всі сублужні потоки базальтової лави щита та південного конуса шлаку на вершині, які переважно поховали північний конус. 2,3 км³ матеріалу, який вивергся з вулкана, майже дорівнює сумарній масі, утвореній усіма попередніми виверженнями на вулканічному полі Окленда, які тривали майже 200 000 років.

Еруптивна історія У 2013 році вчені з Оклендського університету повідомили, що Рангітото був набагато активнішим у минулому, ніж вважалося раніше, припускаючи, що він був активним протягом приблизно 1000 років до остаточних вивержень, які відбулися приблизно 600 років тому. Це твердження було засновано на розпізнаванні ряду горизонтів крихітних осколків вулканічного скла, які, здавалося б, вивергалися з Рангітото, в осадових кернах озера . Щоб перевірити цю гіпотезу, у лютому 2014 року на західному схилі Рангітото була пробурена свердловина глибиною 150 м. Жодних доказів цих гіпотетичних невеликих вивержень за 1000 років до основного виверження Рангітото не було знайдено. Проте вчені університету виділили тонкий потік базальтової лави в морських відкладеннях віком 6000 років і припустили, що це було навіть більш раннє виверження Рангітото. Представники служби цивільної оборони заявили, що відкриття не зробило життя в Окленді більш небезпечним, але змінило їхнє бачення того, як може відбуватися виверження. Ці сенсаційні результати досліджень були суперечливими та визнані не всіма геологами. У 2018 році багато хто з початкової групи геологів Оклендського університету повідомили про свої останні дослідження та переосмислення доказів і дійшли висновку, що Рангітото вивергався лише один раз, приблизно 600 років тому, можливо, у дві фази. Тонкий потік лави в осадових відкладеннях віком 6000 років у буровому керні Рангітото має точно такий же хімічний склад, як і найнижчі/найдавніші потоки щитового вулкана з серцевиною вище, і нещодавно було доведено, що він також має такий самий U-Th-Ra підпис, і обидва виверження і затвердіння відбулися практично одночасно. Таким чином, тонкий «потік», ймовірно, є базальтовою лавою, яка вторглася в м'який осад морського дна, коли щитовий вулкан почав формуватися. Це схоже на ситуацію, що спостерігається на узбережжі біля скелі Королеви Вікторії, поблизу маяка , де потоки лави врізалися в м'який осад морського дна, піднявши принаймні одну осадову плиту до рівня припливу. Таким чином, досі не знайдено жодних доказів на підтримку гіпотез про попередні виверження Рангітото між 620 і 8000 роками тому. Цілком можливо, що Рангітото поховав менший і набагато старший і не пов'язаний з ним вулкан ця точка зору, можливо і підтвердиться, але точно не підтверджена нещодавніми дослідженнями мікрокопалин із морських відкладень, отриманих з-під Рангітото в стратиграфічній свердловині.

Структура

Південний конус вулкана Рангітото з його власним кратером, ймовірно, ховає північний вибуховий кратер та туфове кільце, утворене під час ранньої вологої фази виверження в затоці Вейтемата. Зовні Рангітото має форму круглого пологого щита, що складається з численних лавових потоків які перекривають один одного. Центр вулкана закритий залишками набагато крутіших конусів шлаку, що складаються із пухкого шлаку, який був вивержений вогняним фонтануванням сухого типу з кількох отворів. Гравітаційні дослідження показують взаємозв'язок із розломом затоки Іслінгтон, який пролягає між островами Рангітото та , але який чітко зміщений приблизно на 3,5 км від жерла Рангітото на схід від розлому і що під південними конусами є ущільнення. Це разом із магнітними дослідженнями було інтерпретовано як показ затверділої внутрішньоконусної фідерної дайки як найбільш вірогідного пояснення маси під системою південного конуса та деякої похованої маси на північ від північного конуса, характер якої не може бути повністю змодельований, але є ймовірно, що це також фідерна дайка. На глибині більше 6 кілометрів у цьому моделюванні магма спочатку могла слідувати за розломом затоки Іслінгтон. Відведення магми назад у горло вулкана в кінці виверження призвело до невеликого осідання конусів шлаку. Це створило кільце, подібне до рову, навколо центральних конусів шлаку, через які проходить головна дорога до вершини Рангітото та надає характерну форму острову. У деяких частинах острова оголюються поля клінкерної чорної базальтової лави, де рослинність ще не покрила поверхню наймолодших потоків лави. Приблизно за 200 метрів від вершини гори зі східної сторони відвідувачі можуть пройти по ділянках двох лавових тунелів (труб) — печероподібних ходів, що залишилися після проходження рідкої лави. Більш доступні печери для туристів позначені вказівниками. Лавові тунелі утворюються, коли розплавлена лава з низькою в'язкістю, відома як пахоехое, тече та охолоджується зовні через контакт із землею та повітрям, утворюючи тверду кірку, яка дозволяє ще рідкій розплавленій лаві продовжувати текти всередині. У кількох місцях дах лавової труби обвалився, таким чином створюючи кілька різних входів в одну подовжену трубу. Для дослідження печер потрібен факел. Найдовша відома печера має довжину близько 120 м.

Біологія

Оскільки на острові практично немає струмків, рослини отримують вологу від опадів. Тут є найбільший у світі ліс повстяного метросідеросу (Metrosideros excelsa), а також багато дерев північної рати (Metrosideros robusta). Загалом на острові росте понад 200 видів дерев та квітів, у тому числі кілька видів орхідей (Orchidaceae), а також більше 40 видів папоротей (Pteridophyta). На структуру рослинності острова вплинули відносно нещодавні виверження, утворивши щілини потоків лави, де ростуть дерева повстяний метросідерос.

Острів вважається особливо значущим, тому що на ньому видно всі етапи розвитку біорізноманіття від полів сирої лави до проростання чагарників і рідколісся. Оскільки лавові поля не містять типового ґрунту, поживні речовини, що переносяться вітром та повільні процеси руйнування місцевої флори все ще перебувають у процесі перетворення острова на більш придатну для життя територію для більшості рослин (приклад первинної сукцесії), що є однією з причин, чому місцеві ліси відносно молоді і ще не можуть підтримувати велику популяцію птахів. Проте нестор білоголовий (Nestor meridionalis), ендемічний папуга (Psittaciformes) Нової Зеландії, вважається, що жили на острові і в доєвропейські часи.

Кози були присутні на Рангітото у великій кількості ще з середини 19 століття і збереглися до 1880-х років. Лані (Dama) були завезені на сусідній Мотутапу в 1862 році і поширилися на Рангітото, але зникли до 1980-х років. Щіткохвостий наскельний валабі (Petrogale penicillata) був завезений на Мотутапу в 1873 році, і поширився на Рангітото до 1912 року, а опосум щіткохвостий (Trichosurus vulpecula) був завезений у 1931 році та знову в 1946 році. Обидва були знищені під час кампанії з 1990 по 1996 роки за допомогою , отрути ціаніду та собак. Кампанія знищення інвазивних видів в навколишньому середовищі Нової Зеландії не мала значного впливу на різноманіття та чисельність видів птахів через присутність інших хижаків.

Горностаї (Mustela erminea), кролики (Oryctolagus cuniculus), миші (Mus musculus), пацюки (Rats), коти (Felis silvestris catus) та їжаки (Erinaceus europaeus) залишалися проблемою на острові, але Департамент охорони природи (DOC) мав на меті викорінити їх, починаючи з отруєння чорних пацюків (Rattus rattus), сірих пацюків (Rattus norvegicus) і мишей і в серпні 2011 року і Рангітото, і сусідній острів Мотутапу були офіційно оголошені вільними від шкідників, причому на обох островах тепер також є популяції птахів тіко північний (Philesturnus rufusater) переміщених з території Північного острова.

Оскільки ця територія є заповідником, яким керує DOC (у партнерстві з племенами маорі Нгаї Таї та Нгаті Паоа), відвідувачі не можуть брати з собою собак чи інших тварин на острови.

Історія

Асоціація Маорі

Виверження вулкана сталося в межах історичної пам'яті місцевих іві (племен) маорі. Сліди людини були знайдені між шарами вулканічного попелу Рангітото на прилеглому острові Мотутапу. Нгаї Таї був іві, який жив на Мотутапу, і вважає обидва острови своєю прабатьківщиною. Нгаті Паоа також має зв'язки з Рангітото.

Ім'я буквально означає «червоне небо» і пов'язане з традиційною історією битви між Тама-те-капуа, капітаном каное «Арава», і Хотуроа, капітаном каное «Таїнуї». Назва («Дні кровотечі Тама-те-капуа») стосується того, як Тама-те-капуа був поранений під час бою. Вершини острова були відомі під назвами («Три кісточки Перету») або («Спинні плавці Тайкеху»). , яку часто скорочують до Перету, — це традиційна назва племені Нгаї Таї кі Тамакі для трьох вершин острова, яку дав Тайкеху, капітан каное «Таїнуї».

Рангітото пов'язаний з багатьма традиційними історіями та міфами. Одна стосується Тіріви (тезка традиційної назви хребтів . Територія, традиційно відома маорі як  — «Великий ліс Тіріва»), вождя надприродного народу Турегу, який підняв Рангітото з на західному узбережжі, щоб продемонструвати свою силу. Інші міфи включають пару «тупуа», дітей Богів Вогню. Після сварки та прокляття Махуїки, богині вогню, вони втратили свій дім на материку, оскільки він був зруйнований Матаохо, богом землетрусів і вивержень, за наказом Махуїки. на Північному березі було створено в результаті руйнування, а Рангітото піднявся з моря. Тумани, що оточують Рангітото в певний час, називаються сльозами «тупуа» за їхнім колишнім домом.

З часів європейської колонізації Острів був придбаний Короною за 15 фунтів стерлінгів у 1854 році, на початку колонізації Нової Зеландії європейцями, і протягом багатьох років служив джерелом базальту для місцевої будівельної промисловості. У 1890 році він був відокремлений як рекреаційний заповідник і став улюбленим місцем одноденних мандрівників. Деякий промисловий розвиток острова все ж таки відбувся. У 1892 році на площі  м² було збудовано соляний завод біля затоки Маккензі. Причал і дорога до вершини були відкриті в 1897 році, а до 1900 року ще одна дорога з'єднала вершину з затокою Іслінгтон. Понад 30 років (з 1898 по 1930 рік) біля берегової лінії на західній стороні затоки Іслінгтон видобували шлакWolfe, R. (2002). Auckland: a pictorial history. Auckland: Random House. p 228. як будівельний матеріал для Окленда.