Ліси Нової Англії та Акадії (ідентифікатор WWF: NA0410) — неарктичний екорегіон помірних широколистяних та мішаних лісів, розташований на сході Північної Америки. Він включає горбисті рівнини, плато та гірські хребти, розташовані в Нью-Йорку і Новій Англії на північному сході США та в Квебеку і Приморських провінціях на сході Канади.
Географія Екорегіон лісів Нової Англії та Акадії охоплює значні території, розташовані на Північної Америки, на території та північного сходу США. Канадська частина екорегіону включає території Квебека, розташовані на південь від річки Святого Лаврентія, зокрема Східні кантони та регіон , західні та південні райони Нью-Брансвіка, включно з долиною річки Сент-Джон та узбережжям затоки Фанді (близько половини території провінції), а також більшу частину Нової Шотландії. Деякі з цих територій входить до культурно-історичного регіону Акадія, де проживають франкомовні акадійці. Американська частина екорегіону включає більшу частину історичного регіону Нова Англія, зокрема більшу частину штатів Мен і Нью-Гемпшир (за винятком прибережних рівнин), більшу частину Вермонту (за винятком долин та ), північний захід Массачусетсу та Коннектикуту, а також райони на крайньому сході Нью-Йорка.
Рельєф регіону представлений горбистими рівнинами, плато та горами, які є частиною гірської системи Аппалачів. Основу складчастої системи Аппалачів складають палеозойські сланці та кварцити, а також граніти та метаморфічні породи. Північну частину Аппалачів в екорегіоні складають гори , які простягаються від півострова Гаспе на південний захід до Вермонта. Далі на південь лежать , де розташована гора Вашингтон — найвища гора екорегіону заввишки 1917 м, а також Зелені гори, які займають більшу частину Вермонту, та Беркшири — їх продовження в Коннектикуті та Массачусетсі. На крайньому південному заході екорегіону лежать гори Таконік, за якою лежить широка долина річки Гудзон. На схід від Аппалачів простягаються горбисті височини — височина Шальє, Нью-Брансвікська височина та , які лежать на висоті 200-500 м над рівнем моря. В рельєфі півострова Нова Шотландія виділяють та нагір'я Пікту-Антігоніш, а на острові Кейп-Бретон — Кейп-Бретонське нагір'я.
Під час останнього льодовикового періода територію екорегіону вкривав Лаврентійський льодовиковий щит, який сформував характерний рельєф гір і плато регіону, а також вплинув на розподіл типів ґрунтів і лісів. На відміну від багатьох інших гірських регіонів, які характеризуються малородючими високогір'ями, що переходять у родючі долини, тут найкращі для розвитку лісів ґрунти формуються на середніх схилах пагорбів і гір. Натомість у багатьох долинах містяться численні болота та озера, а їх ґрунти, що сформувались на льодовикових відкладах, є малородючими.
На південних низовинах, що лежать на узбережжі Менської затоки, розташований екорегіон прибережних лісів північного сходу США, а на північних низовинах, що лежать на узбережжі затоки Святого Лаврентія — екорегіон рівнинних лісів затоки Святого Лаврентія. На північ і північний захід від екорегіону поширені низинні ліси сходу Великих озер, а на північний схід, зокрема на півострові Гаспе, — східноканадські бореальні ліси
Клімат В межах екорегіону переважає вологий континентальний клімат (Dfb за класифікацією кліматів Кеппена), який характеризується теплим вологим літом та холодною сніжною зимою. Оскільки з Атлантичного океану до регіону цілорічно надходять морські повітряні маси, опади тут рівномірно розподіляються протягом року, на відміну від лісів Аллеганської височини або лісів сходу Великих озер. Середньорічна кількість опадів в екорегіоні коливається від 1000 до 1600 мм, збільшуючись у напрямку до океанічного узбережжя та зі збільшенням висоти. У канадській частині екорегіону середньорічна температура коливається від 3 °C до 6,5 °C, збільшуючись із заходу на схід. Середня літня температура тут становить 14,5 °C, а середня зимова температура коливається від -7,5 °C на півночі Нью-Брансвікської височини до -1,5 °C на атлантичному узбережжі Нової Шотландії.
Флора Рослинний покрив екорегіону представлений мозаїкою чотирьох основних типів рослинних угруповань — хвойних лісів, мішаних лісів, альпійських луків та водно-болотних угідь. Розподіл хвойних та мішаних лісів регіону залежить від клімату, ґрунтів, близькості до Атлантики та режиму порушень. Загалом ліси регіону мають перехідний характер між бореальними ялиново-ялицевими лісами, поширеними північніше, та широколистяними лісами, поширеними південніше.
Лісовий ландшафт регіону різко змінився за останні 350 років. До появи в Північній Америці європейців Атлантичний північний схід був вкритий густими лісами, однак починаючи з XVII століття колоністи почали розчищати землю під сільськогосподарські угіддя настільки інтенсивно, що до середини XIX століття поля та пасовища займали майже три чверті території на півдні і заході Нової Англії. Однак пізніше внаслідок відкриття багатших сільськогосподарських угідь на Заході, будівництва залізниць, громадянської війни і навіть каліфорнійської золотої лихоманки люди почали покидати ферми. Наприкінці XIX століття на покинутих лісозаготівлях почали масово спалахувати пожежі, що призвело до посилення політики протипожежного захисту та до занепаду багатьох екосистем, що залежали від періодичних пожеж. Наразі ліси знову вкривають майже 75 % території Нової Англії. Мен, також відомий як Сосновий штат, вкритий лісами майже на 90 %, Нью-Гемпшир — майже на 85 %, а Вермонт — більш ніж на 77 %. Вони входять у першу п'ятірку серед штатів США за ступенем лісистості.
Альпійські луки На найвищих гірських вершинах екорегіону, розташованих вище верхньої межі лісу, що приблизно проходить на висоті 1300 м над рівнем моря, поширені альпійські луки та криволісся. Альпійські угруповання зустрічаються на найвищих вершинах Кейп-Бретонського нагір'я у Новій Шотландії, в у Нью-Брансвіку, на вершині Вашингтона та інших у Нью-Гемпширі та на горі в штаті Мен.
На суворих західних і північно-західних схилах високих гір поширені угруповання гірської тундри, у яких домінують трави та осоки. На західних схилах переважають невисокі чагарники з родини вересових (Ericaceae), зокрема лохина (Vaccinium uliginosum) та брусниця (Vaccinium vitis-idaea). У високогір'ях екорегіону знайшли притулок деякі види арктичних рослин, що залишилися тут після відступу льодовиків наприкінці Вісконсинського зледеніння.
Хвойні ліси Хвойні ліси поширені у Білих горах та у північних районах Новоанглійської височини, переважно в центральних і північних районах Мену, на висоті від 900 до 1300 м над рівнем моря. Вони також зустрічаються на узбережжі затоки Фанді, де клімат характеризується сильними вітрами і прохолодним літом, а піщано-гравійні ґрунти часто неглибокі та бідні на поживні речовини.
Основу хвойних лісів екорегіону складають червоні сосни (Pinus resinosa), бальзамисті ялиці (Abies balsamea) та червоні ялини (Picea rubens), які на півночі змінюються сизими ялинами (Picea glauca). На більш родючих ґрунтах на низьких висотах ростуть сосни Банкса (Pinus banksiana) та сосни Веймута (Pinus strobus). Присутність паперових берез (Betula papyrifera), які є сукцесійним видом, часто є ознакою нещодавніх порушень, таких як пожежі або вирубка лісу.
У підліску ялиново-ялицевих лісів поширені пенсильванські клени (Acer pensylvanicum) та чагарники з родини вересових (Ericaceae), зокрема (Vaccinium angustifolium) та різні види і чорниці (Vaccinium).
Серед здерев'янілих рослин, що зустрічаються у наземному ярусі лісу, слід відзначити східну чайну ягоду (Gaultheria procumbens) та (Mitchella repens). Тут ростуть численні лісові квіти — (Clintonia borealis), (Tiarella cordifolia), північні лінеї (Linnaea borealis), (Rubus repens), (Aralia nudicaulis), (Maianthemum canadense), (Lysimachia borealis), канадський дерен (Cornus canadensis), різні види (Trillium spp.) та зозулиних черевичків (Cypripedium spp.). Також в трав'яному ярусі зустрічаються різноманітні мохи, лишайники та папороті, особливо звичайні орляки (Pteridium aquilinum).
На думку американської екологині , ялиново-ялицеві ліси екорегіону не можна вважати справжніми бореальними лісами, оскільки в них домінують червоні ялини (Picea rubens), які не є бореальними деревами. Однак у лісах, що ростуть у північних районах Кейп-Бретонського нагір'я та на півострові Гаспе, червоні ялини не зустрічаються, тому їх справді можна вважати бореальними лісами або тайгою. Ці ліси є частиною екорегіону східноканадських бореальних лісів.
Мішані ліси Мішані ліси регіону, також відомі як або тсуґово-широколистяні ліси, поширені на висоті до 700 м над рівнем моря, зокрема в долинах та на прибережних рівнинах. На висоті між 700 до 900 м над рівнем моря, зокрема на території від центрального Вермонта та Нью-Гемпшира до центрального Мена, спостерігається значне змішання широколистяних та хвойних лісових угруповань. Як правило, чим багатші ґрунти та помірніший клімат, тим більшою мірою в лісах будуть домінувати листяні дерева. Мішані ліси Нової Англії є північним продовженням поясу мішаних мезофільних лісів Аппалачів.
У північних широколистяних лісах екорегіону домінують чотири види дерев — цукрові клени (Acer saccharum), великолисті буки (Fagus grandifolia), жовті берези (Betula alleghaniensis) та хвойні канадські тсуґи (Tsuga canadensis). Серед інших дерев, що зростають у цих лісах, слід відзначити американський ясен (Fraxinus americana), червоний клен (Acer rubrum) та червоний дуб (Quercus rubra), який з просуванням на північ стає все більш рідкісним, а також сосну Веймута (Pinus strobus) та червону сосну (Pinus resinosa). На порушених ділянках лісу домінують паперові берези (Betula papyrifera) та американські осики (Populus tremuloides).
Вогонь відіграє набагато менш важливу роль у північних широколистяних лісах, характерних для цього екорегіону, ніж у дубових лісах, поширених далі на південь. Однак пожежі можуть бути важливим фактором порушень у мішаних лісах на півночі екорегіону, особливо в посушливі періоди. Так, у Нью-Брансвіку пожежі можуть охоплювати від 10 до 100 км². Іншими факторами, які відіграють роль у динаміці лісу, є періодичні вітроломи, які іноді набувають великих масштабів, а також бризки солоної води та вітер у приморських районах.
Водно-болотні угіддя Водно-болотні угіддя, зокрема низинні болота, торфові болота та заплави, що характеризуються великою кількістю води, надмірно зволоженими ґрунтами і унікальною флорою, зустрічаються по всьому екорегіону.
Торф'яники характеризуються кислими, надмірно зволоженими ґрунтами та шаром торфу, який утворюється зі спресованих залишків відмерлих рослин та накопичується на дні болота. На цих болотах росте мох сфагнум (Sphagnum spp), а також чагарники з родини вересових (Ericaceae), зокрема чашечкова торф'яниця (Chamaedaphne calyculata), ряснолиста андромеда (Andromeda polifolia), гренландський рододендрон (Rhododendron groenlandicum), (Kalmia polifolia) та великоплідна журавлина (Vaccinium macrocarpon). Остання широко вирощується у комерційних цілях по всій Новій Англії. Поширеними елементами трав'яного ярусу торфових боліт є рослини-хижаки: круглолисті росички (Drosera rotundifolia) та (Sarracenia purpurea). Серед інших трав'янистих рослин, що ростуть на бідних болотяних ґрунтах, слід відзначити (Maianthemum trifolium) та деякі види орхідей, зокрема (Platanthera dilatata). Найпоширенішими деревами, які зустрічаються на старих зарослих торф'яниках, є чорні ялини (Picea mariana), західні туї (Thuja occidentalis), американські модрини (Larix laricina) та чорні ясени (Fraxinus nigra).