Селянська війна у Швейцарії — народне повстання у Швейцарській конфедерації 1653 року в період Старого порядку. Девальвація бернських грошей спричинила податковий бунт, що поширився з долини Ентлебух у кантоні Люцерн до долини Емменталь у кантоні Берн, а потім до кантонів Золотурн і Базель, а також до Ааргау.
Сільське населення зажадало податкових пільг від своєї влади, міських рад столиць відповідних кантонів. Коли міста відхилили їхні вимоги, селяни організувалися та стали погрожувати блокадою міст. Після того як початкові домовленості, укладені за посередництва інших кантонів, зазнали невдачі, селяни об'єдналися відповідно до Гуттвільської угоди, утворивши «Гуттвільську лігу». Їхній рух став радикальнішим, вийшовши за рамки від початку виключно фіскальних вимог. Ця ліга позиціонувала себе як політичне утворення, рівне й незалежне від міської влади, отримавши повний військовий і політичний контроль над своїми територіями.
Селяни взяли в облогу Берн і Люцерн, після чого міста уклали мирну угоду з селянським вождем Ніклаусом Лоєнбергером, відому як мир на Мюріфельді. Селянські армії відступили. Тагзатцунг, союзні збори старої Швейцарської конфедерації, за деякий час послали армію з Цюриха, щоб остаточно покласти край повстанню, і після битви під Воленшвілем Гуттвільську лігу насильно розпустили згідно з Меллінгенським миром. Останній опір у долині Ентлебух було зламано до кінця червня. Після своєї перемоги міська влада вжила рішучих каральних заходів. Гуттвільська ліга та мир на Мюріфельді були оголошені недійсними міською радою Берна. Багатьох лідерів повстання схопили, піддали тортурам і в підсумку винесли суворі вироки. Ніклауса Лоєнбергера обезголовили та четвертували в Берні 6 вересня 1653 року.
Хоча військова перемога абсолютистської міської влади була беззаперечною, війна також показала їм, що вони дуже сильно залежать від своїх сільських жителів. Незабаром після закінчення бунту правлячі аристократи провели низку реформ і навіть знизили деякі податки, тим самим виконавши деякі з початкових фінансових вимог селян. У довгостроковій перспективі Селянська війна 1653 року завадила розвитку абсолютизму в Швейцарії в тій мірі, якої він досяг у Франції за правління Людовика XIVSuter (1997) is the main source used..
Передісторія Стара Швейцарська конфедерація в XVII столітті являла собою альянс із 13 переважно незалежних кантонів. Вона складалася з сільських кантонів, а також міст-держав, які розширили свої території в сільській місцевості політичними й військовими засобами за рахунок сеньйорів, які правили там раніше. Міста просто привласнили собі раніше існуючі адміністративні структури. У цих міських кантонах сільське господарство перебувало в управлінні міських рад; вони мали юридичні права, а також призначали окружних фогтів (Landvögte).See generally Im Hof 1974/2001..
Сільські та міські кантони мали однакове становище в союзі. Кожен кантон мав суверенітет у межах своєї території, проводячи свою власну зовнішню політику, а також карбуючи свої власні гроші. Тагзатцунг, центральна рада союзу, не мала реальної влади і слугувала радше координаційним органам. Реформація на початку XVI століття призвела до конфесійного поділу між кантонами: центральні швейцарські кантони, включно з Люцерном, залишилися католицькими, а Цюрих, Берн, Базель, Шаффгаузен, а також місто Санкт-Галлен стали протестантськими. Діяльність Тагзатцунгу часто була паралізована через розбіжності між рівносильними фракціями католиків і протестантівWürgler 2001..
Території, які були завойовані з початку XV століття, управлялися кантонами як спільні володіння. Фогти цих територій призначалися Тагзатцунгом на дворічний термін; посади змінювалися раз на два роки між кантонамиHolenstein (HDS 2005). Ааргау було анексовано 1415 року. Західна частина належала Берну, тоді як східна включала два кондомініуми колишнього графства Баден на півночі та Вільні староства () на півдні. Вільні староства були насильно обернені назад у католицтво після швейцарської Реформації, і католицькі кантони, особливо Люцерн, Цуг й Урі, вважали ці райони частиною своєї сфери впливу, а фогти зазвичай походили з цих кантонівWohler (HDS 2005). Тургау, анексований 1460 року, також був кондомініумом Швейцарської конфедерації.
Причини конфлікту
У своїй основі Селянська війна 1653 року була викликана швидкозмінними економічними умовами після закінчення Тридцятирічної війни. Швейцарська конфедерація уникнула будь-яких військових дій на своїй території; швейцарські селяни загалом отримували вигоду від економіки воєнного часу, оскільки вони могли експортувати свої сільськогосподарські продукти за вищими цінами, ніж раніше. Після Вестфальського миру економіка південної Німеччини швидко відновилася, швейцарський експорт скоротився, а ціни на сільськогосподарську продукцію впали. Багато швейцарських селян, які взяли іпотечні кредити під час економічного буму у воєнний час, раптово зіткнулися з фінансовими проблемамиSuter (HDS 2002).
Водночас війна з 1620-х років коштувала значних витрат для міст, наприклад, на будівництво досконаліших оборонних споруд, таких як нові бастіони. Важливе джерело доходу для кантонів вичерпалося: їхні фінанси були виснажені війною, Франція та Іспанія більше не платили пенсій, обумовлених сум в обмін на надання кантонами їм найманих полківHolenstein 2004, p. 33.. Міська влада намагалася компенсувати це і покрити свої витрати, з одного боку, підвищенням податків або введенням нових, а з іншого — карбуванням менш цінних мідних монет, так званих баценів, які мали таку ж номінальну вартість, як і срібні гроші, що карбувалися раніше. Населення почало накопичувати срібні монети, а дешеві мідні гроші, які залишалися в обігу, поступово втрачали купівельну спроможність. Тому Цюрих, Базель і центральні швейцарські кантони вже 1623 року знову почали карбувати цінніші монети. Берн, а також Золотурн і Фрібур встановили замість цього обов'язковий фіксований обмінний курс між мідними та срібними грошима, але цей захід не запобіг фактичній девальвації. Таким чином, до кінця війни населення зіткнулося як з повоєнною депресією, так і з високою інфляцією в поєднанні з високими податкамиSuter 1997, p. 363ff.Suter 2004, p. 146.. Ця фінансова криза призвела до низки податкових бунтів у кількох кантонах Швейцарської конфедерації, наприклад у 1629—1636 роках у Люцерні, у 1641 році в Берні або в 1645—1646 роках у Цюриху. Повстання 1653 року продовжило цю серію, але вивело конфлікт на безпрецедентний рівень.
Починаючи з XV століття політична влада в міських кантонах дедалі більше й більше зосереджувалася в руках кількох міських родин, які дедалі частіше розглядали свої державні посади як спадкоємні та підтримували аристократичні й абсолютистські настрої. Поступово сформувалася міська олігархія магістратів. Ця концентрація влади в невеликої міської еліти міських кантонів спричинила «кризу участі». Сільські жителі дедалі частіше підкорялися декретам, видаваним без їхньої згоди, які обмежували їхні права, а також їхню соціальну та культурну свободуSuter 1997, pp. 382, 390.Holenstein 2004, p. 34f..
Початок повстання
На початку грудня 1652 року Берн девальвував свій мідний бацен на 50 %, аби його номінальна вартість більше відповідала його дійсній вартості для боротьби з інфляцією. Влада встановила термін лише в три дні для обміну мідних монет за старим курсом на надійніші золоті або срібні гроші. Таким чином, лише деякі могли скористатися цією пропозицією з обміну, і для більшості населення, особливо для сільського населення, це означало, що половина їхніх статків просто пропала. Інші кантони незабаром наслідували його приклад і так само знецінили бернські мідні гроші. Найважча ситуація склалася в люцернській долині Ентлебух, де бернські бацени набули широкого поширення. Фінансове становище багатьох селян стало нестійким. Інсайдерські оборудки правлячих магістратів Люцерна сприяли заворушенням серед населенняSuter 2004, p. 147.Messmer 2003.. Селяни долини Ентлебух на чолі з Гансом Емменеггером із Шупфгайма та Крістіаном Шибі з Ешольцматта послали до Люцерна делегацію з вимогою вжити заходів, але міська рада відмовилася навіть вислухати їх. Розлючені селяни організували загальні збори (Landsgemeinde) населення долини в Гайлігкройці, незважаючи на те, що такі збори були незаконними, оскільки закони тогочасної влади не визнавали свободу зібраньHolenstein 2004, p. 35ff.. Зібрання, що відбулося після меси 10 лютого 1653 року, ухвалило зупинити всі податкові платежі доти, доки влада Люцерна не виконає їхні вимоги, скоротивши податки та скасувавши деякі з них узагалі, як-от податки на сіль, худобу й торгівлю кіньмиSuter 1997, p. 122f.Stüssi-Lauterburg 2003, p. 21..
Влада Люцерна не побажала задовольнити вимоги населення, але й придушити це повстання в них не вийшлоHolenstein 2004, p. 37.State Archive of Lucerne: Bauernkrieg 1653. Переважна більшість сільських округів кантону Люцерн стала на бік селян долини Ентлебух, уклавши союз у Вольгузені 26 лютого 1653 року. На початку березня жителі сусідньої бернської долини Емменталь приєдналися до їхньої справи, звернувшись з аналогічними вимогами до влади Берна. Обидва кантони закликали інших незалучених членів Швейцарської конфедерації виступити посередниками в конфлікті, але водночас Тагзатцунг, збори представників кантональних урядів, також почав готуватися до військового вирішення конфлікту. Війська з Шаффгаузена й Базеля були направлені до Ааргау, але це негайно викликало збройний опір серед населення, тож війська були змушені відступитиStüssi-Lauterburg 2003, p. 39f..
18 березня 1653 року католицькі центральні швейцарські кантони, які виступали як посередники, запропонували в Люцерні резолюцію, яка задовольнила більшість вимог селян, особливо податковихStüssi-Lauterburg 2003, p. 28.. У Берні аналогічний компроміс запропонувала протестантська делегація із Цюриха під керівництвом мера Цюриха Йоганна Генріха Вазера 4 квітня 1653 рокуStüssi-Lauterburg 2003, p. 37.. Бернський Емменталь і більшість округів кантону Люцерн прийняли ці резолюції, і їхні представники принесли нові клятви вірності. Але люди в долині Ентлебух не прийняли умов влади, оскільки, крім надання деяких податкових пільг, влада криміналізувала повстання та закликала до покарання його лідерів. На засіданні в Зігнау 10 квітня 1653 року делегати від Ентлебуха переконали своїх сусідів в Емменталі не дотримуватися нових клятв, які представники зборів склали в БерніStüssi-Lauterburg 2003, p. 39.Holenstein 2004, p. 38f..
Утворення Гуттвільської ліги
Переговори між міською владою і селянами не було продовжено. У той час як влада обговорювала на Тагзатцунгу, як боротися з повсталими, селяни працювали над тим, аби заручитися підтримкою серед сільського населення інших регіонів і лобіювали створення офіційного союзу. Селянська делегація, відправлена в Цюрих, швидко повернулася назад, оскільки міська влада, яка придушувала місцеві заворушення на своїй території вже двічі (в 1645 і в 1646 роках), вже усвідомила небезпеку подібних виступівStüssi-Lauterburg 2003, p. 43.. 23 квітня 1653 року представники сільських жителів Люцерна, Берна, Базеля і Золотурна зустрілися в Зумісвальді й уклали союз, взявши зобов'язання допомагати один одному. Через тиждень вони знову зустрілися в Гуттвілі, де підтвердили свій союз і обрали своїм лідером з Рюдерсвіля в ЕмменталіStüssi-Lauterburg 2003, p. 44..