Александр (; III століття до н. е.) — представник династії Лісімахідів, син діадоха Лісімаха, басилевса Фракії (з 323 до н. е.) і Македонії (з 285 до н. е.). Відомості про його матір у джерелах різняться: Полієн називав нею Амастриду, тоді як Павсаній — неназвану одриську жінку. За однією з гіпотез, Александр допомагав батькові керувати західною частиною його держави та заснував в Етолії міста й .

Після страти Лісімахом свого старшого сина , Александр разом із вдовою брата Лісандрою та їхніми дітьми втік до діадоха Селевка I Нікатора. Звернення вигнанців стало одним із приводів для останньої війни діадохів, яка завершилася загибеллю Лісімаха в битві при Курупедіоні 281 року до н. е. Після битви Александр домігся повернення тіла батька й поховав його в Лісімахії Фракійській.

Окремий епізод із життя Александра відомий зі « античного письменника Полієна, де описано, як він хитрістю захопив фригійське місто Котіаейон. Датування цієї події та політичний контекст його дій залишаються дискусійними. Александра також ототожнювали з однойменним правителем, який, за свідченням Діодора Сицилійського, недовго правив Македонією після смерті Сосфена, а також із заручником високого статусу, згаданим у папірусі з Архіву Зенона й утримуваним у птолемеївському Єгипті.

Походження

Александр був другим сином діадоха Лісімаха, якому після розділу держави Александра Македонського дісталися фракійські володіння і він правив «наслабшою з усіх держав діадохів». Довгий час він не брав активної участі у війнах діадохів і лише у 302 до н. е. виступив проти малоазійського правителя Антигона І Одноокого і переміг його при Іпсі (301 до н. е.), після чого захопив західну частину Малої Азії. У 285 до н. е. Лісімах ще більше розширив свою державу, підкоривши Македонію.

Інформація про матір у джерелах різниться: Полієн називав його матір'ю племінницю Дарія III — Амастриду, а Павсаній — якусь одриську жінку. Характер стосунків Лісімаха з одриською жінкою незрозумілий і у вчених немає єдиної думки, чи були вони одружені. Дослідниця Гелен Лунд вважала, що шлюб був укладений як частина мирного договору між діадохом і одриським царем Севтом III. З двох відомих договорів між правителями, в 323 і 312 роках до н. е., дослідниця віддавала перевагу другому, вказуючи, що Александр вперше згадується в джерелах щодо кампанії 282—281 років до н. е. За однією з версій, матір'ю Александра могла бути сестра фракійського правителя Спартока з Кабіле. В такому випадку, Александр міг посприяти піднесенню дядька, лобіюючи його інтереси при дворі Лісімаха.

Життєпис Відомостей про дитинство і юність Александра немає. За припущенням історика Кента Рігсбі, він допомагав своєму старому батькові в управлінні країною. Подібно до того, як його старший брат Агафокл займався малоазійськими володіннями батька, Александр допомагав у західній частині держави. У цей період він, за наказом батька, заснував в Етолії міста та , названі на честь діадоха та його останньої дружини. Рігсбі припускає, що інформація про заснування міст знаходилася у втраченій 21-й книзі «Історичної бібліотеки» Діодора Сицилійського і, в спотвореному вигляді, дійшла в «Олексіаді» візантійської письменниці Анни Комніної. У творі згадується про заснування Александром Македонським Лісімахії в Ефіопії.

Після того, як приблизно у 283—282 роках до н. е., в результаті інтриг дружини Лісімаха Арсіної II, був страчений спадкоємець басилевса, , в країні прокотилася хвиля репресій проти його прихильників. Тому Александр разом із дружиною брата Лісандрою та їхніми дітьми втекли до двору діадоха Селевка I Нікатора, де благав про помсту. Селевк вирішив скористатися зверненням вигнанців як приводом для нової війни та використати їхній вплив у своїх цілях. Гелен Лунд вказувала, що вбивство Агафокла викликало розкол у домі Лісимахідів, оскільки Александр опинився серед вигнанців.

Античний автор Аппіан Александрійський називав місцем прибуття вигнанців стародавнє місто Вавилон на Єфраті, проте історик Станіслав Смірнов вказував, що на той момент Вавилоном і східними сатрапіями керував син Селевка Антіох I Сотер. Смирнов вважав розповідь про зустріч вигнанців із Селевком у Вавилоні проявом «пізнішого уявлення про царя Селевка як про володаря Азії».

Після того, як Лісімах був убитий під час поєдинку в битві при Курупедіоні у 281 році до н. е., його тіло довго залишалося непохованим, за бажанням Лісандри. Александру вдалося з великими труднощами випросити у Лісандри тіло батька. Згідно з Аппіаном, тіло до цього часу встигло розкластися, і Александр зміг його впізнати завдяки вірному псові Лісімаха, який стеріг труп. Водночас Аппіан наводить і альтернативну версію, в якій труп діадоха знайшов і поховав якийсь Торак з Фарсала. Александр поховав тіло батька в Лісимахії Фракійській. Могилу Лісімаха можна було побачити ще за часів Павсанія. Гелен Лунд вказувала, що події пов'язані зі смертю Лісімаха схожі на легенду та літературну умовність. Так епізод із випрошуванням Александром тіла батька нагадує історію з похованням Полініка чи аргівських воїнів у «Благальницях» Евріпіда. Розповідь про відданого пса нагадує історію про собаку Ксантіппа та інші подібні історії, які були популярні серед римських письменників.

Згідно з версією канадського історика , Александр підтримав змову Птолемея Керавна проти Селевка, бачачи в ньому узурпатора батьківського трону. Сам Александр, ймовірно, не був серйозним кандидатом на владу. Після цих подій Александр не згадується в історичних джерелах.

Дослідник Френсіс Волтон ототожнював сина Лісімаха з однойменним македонським басилевсом, згадуваним Діодором Сицилійським. Він недовго правив Македонією після смерті Сосфена під час кельтської навали.

Взяття Котіаейону Античний історик Полієн, у своїх «», залишив розповідь про те, як Александр підкорив місто Котіаейон в Північній Фрігії. За словами Полієна, воїни Александра сховалися в сусідній долині. Сам Александр, накинувши на себе брудний фрігійський подвійний плащ і надівши на голову повстяний капелюх, в супроводі двох синів, що несли в'язанки дров, на світанку вільно увійшов у відкриті міські ворота, бувши прийнятим за селянина. Увійшовши ж, зняв капелюх, подавши тим самим домовлений сигнал своїм людям. Однак, без капелюха він був упізнаний жителями та простягнув їм праву руку, удаючи що прийшов врятувати їх. У той час його воїни увійшли в місто і захопили його. Серед сучасних істориків немає єдності в датуванні цієї події: Вальдемар Геккель датував часом малоазійської кампанії його брата Агафокла, а антикознавці Гайнц Гайнен і Гелен Лунд — до походу Селевка проти Лісімаха. Історик Вальтер Гюнервадель вважав, що Александр напав на місто за своєю ініціативою, а не в складі армії Селевка, оскільки місто, швидше за все, відразу б здалося перед великою селевкидської армією. Інтерпретуючи слова Полієна, Гюнервадель припустив, що Александр обдурив солдатів Лісімаха, але назвався місцевим жителям, які симпатизували Селевку. Гайнц Гайнен вказав на помилковість цієї версії, оскільки з тексту Полієна випливає, що Александр тільки прикидався. Гайнен припускав, що взяття міста відбулося до битви при Курупедіоні, проте не заперечував можливості, що воно могло статися і після.

Заручник у Єгипті Російський історик Михайло Ростовцев ототожнював сина Лісімаха з однойменною особою, згаданою в папірусі P. Lond. Inv. 7.2052, що входить до Архіву Зенона. Зазначений у папірусі Александр жив у Александрії і був людиною високого статусу, оскільки, бувши заручником, мав щонайменше двох рабів. Папірус датований першими роками правління басилевса Птолемея III Евергета. З нього відомо, що двоє рабів Александра, вавилонський банщик Філлін та мідійський конюх Амінта, перейшли у власність діойкета , проте втекли від нього. Дослідник Едвін Вебстер висунув протилежну гіпотезу, ототожнивши з Александром з папірусу однойменного сина Деметрія Поліоркета.

Згідно з версією Ростовцева, Александра було схоплено новим македонським басилевсом — Птолемеєм Керавном і було передано, як заручника, своєму єдинокровному братові, єгипетському басилевсу Птолемею II Філадельфу, під час укладання договору між правителями. Тримаючи при собі Александра, Птолемей II Філадельф одночасно і захищав владу брата від домагань сина Лісімаха, тим самим забезпечуючи владу над Єгиптом для свого сина, і мав засіб тиску на Птолемея Керавна. Становище бранця в Александрії Ростовцев порівнював з утриманням Деметрія Поліоркета у полоні Селевка I Нікатора. На думку історика, Александр помер невдовзі після того, як його володіння перейшли у власність Птолемея II Філадельфа та його придворних.

Родовід

Примітки

Коментарі

Джерела

Література

Джерела

Дослідження