Ґоетія (ґеція) (з — «чаклунство, ворожіння, чари») — різновид європейської магії, яку часто називають чаклунством, що передавалася через ґримуари — книги з інструкціями щодо проведення магічних практик. Термін «ґоетія» бере свій початок від грецького слова «γόης» (ґоес), яке спочатку позначало віщунів, магів, цілителів і провидців. Спочатку вона мала значення низької магії, під якою розуміли шахрайську або оманливу магію на відміну від теургії, що вважалася божественною магією. Ґримуари, також відомі як «книги заклинань» або «книги чар», служать інструктивними посібниками для різноманітних магічних дійств. Вони охоплюють створення магічних предметів, накладання заклинань, проведення ворожіння та викликання надприродних істот, таких як ангели, духи, божества та демони. Хоча термін «ґримуар» походить з Європи, подібні магічні тексти були знайдені в різних культурах по всьому світу.
Історія ґримуарів сягає корінням у стародавню Месопотамію, де магічні заклинання записували на клинописних глиняних табличках. Стародавні єгиптяни також використовували магічні практики, зокрема заклинання, нанесені на амулети. Магічна система Стародавнього Єгипту, обожествлена в образі бога Хека, зазнала змін після македонського вторгнення під проводом Александра Македонського. Розвиток коптської писемності та Александрійської бібліотеки ще більше вплинули на розвиток магічних текстів, які з простих заклинань перетворилися на такі, що охоплюють різні аспекти життя, в тому числі фінансовий успіх та самореалізацію. З’явилися такі легендарні постаті, як Гермес Трисмегіст, пов'язані з писемністю та магією, що сприяло створенню магічних книг.
Протягом історії різні культури робили свій внесок у магічні практики. У ранньому християнстві деякі гностичні секти використовували ґримуари, а такі тексти, як Книга Еноха, містили астрологічну та інформацію про янголів. Ізраїльського царя Соломона пов'язували з магією та чаклунством, приписуючи йому книгу з заклинаннями для виклику демонів. У псевдоепіграфічному «Заповіті Соломона», одному з найдавніших магічних текстів, розповідається про використання Соломоном магічного персня для управління демонами. З приходом християнства книги про магію не схвалювалися, а поширення магічних практик часто асоціювалося з язичництвом. Такі настрої призводили до спалення книг та асоціювання магічних практик з єрессю і чаклунством.
Магічне відродження Ґоетії набрало обертів у 19 столітті, на чолі якого стояли постаті як-от Еліфас Леві та Алістер Кроулі. Вони інтерпретували та популяризували магічні традиції, поєднуючи елементи кабали, герметизму та церемоніальної магії. Леві наголошував на особистій трансформації та етичних наслідках, тоді як роботи Кроулі поєднували різні містичні філософії. Сучасні практики окультизму і езотерики продовжують взаємодіяти з ґоетією, спираючись на історичні тексти та адаптуючи ритуали відповідно до особистих переконань. Навколо ґоетії точаться етичні дебати, дехто ставиться до неї з обережністю через потенційні ризики взаємодії з могутніми сутностями. Інші розглядають її як засіб внутрішньої трансформації та саморозвитку.
Історія ґримуарів
Ґримуар (також відомий як «книга заклинань» або «магічна книга») — це підручник з магії, що зазвичай містить інструкції про те, як створювати магічні предмети як-от талісмани та амулети, як виконувати магічні заклинання, чари та ворожіння, а також як викликати надприродні істоти як-от ангелів, духів, божеств та демонів. Хоча термін «ґримуар» походить з Європи — і багато європейців протягом історії, особливо церемоніальні маги та мудреці, використовували ґримуари, — історик Оуен Дейвіс зауважив, що подібні книги можна знайти по всьому світу, від Ямайки до Суматри. Він також зазначив, що в цьому сенсі перші в світі ґримуари були створені в Європі та на стародавньому Близькому Сході.
Найдавніші відомі письмові магічні заклинання походять зі стародавньої Месопотамії (сучасний Ірак), які були знайдені на клинописних глиняних табличках, розкопаних археологами в місті Урук, і датувалися між 5-м і 4-м століттями до нашої ери. Стародавні єгиптяни також використовували магічні заклинання, які були знайдені на амулетах та інших предметах. Єгипетська магічна система, відома як гека, була значно змінена та розширена після того, як македонці під проводом Александра Македонського вторглися в Єгипет у 332 році до нашої ери.
Протягом наступних трьох століть елліністичного Єгипту розвинулась коптська писемність і була відкрита Александрійська бібліотека. Це, ймовірно, вплинуло на магічні книги, і тенденція у відомих заклинаннях перейшла від простих оберегів для здоров'я та захисту до більш конкретних речей, таких як фінансовий успіх та сексуальне задоволення. Приблизно в цей час з'являється легендарна постать Гермеса Трисмегіста, що є поєднанням єгипетського бога Тота та грецького Гермеса; ця постать асоціюється з писемністю і магією, а отже, і з книгами про магію.
Стародавні греки і римляни вважали, що книги про магію винайшли перси. Письменник I століття нашої ери Пліній Старший стверджував, що магію вперше відкрив стародавній філософ Зороастр приблизно в 647 році до нашої ери, але записав її лише у 5 столітті до нашої ери маг Останіс. Його твердження, однак, не підтримуються сучасними істориками. Грецькі магічні папіруси, майже через тисячоліття після падіння Месопотамії, зберігають ім'я шумерської богині Ерешкігаль.
Стародавній гебрейський часто вважався обізнаним у магії, якої, згідно з легендою, він навчився від Мойсея, який вивчив її в Єгипті. Серед багатьох стародавніх письменників Мойсей вважався скоріше єгиптянином, ніж гебреєм. У двох манускриптах, датованих, ймовірно, IV століттям, обидва з яких претендують на роль легендарної восьмої книги Мойсея (перші п'ять є початковими книгами біблійного Старого Завіту), він представлений як політеїст, який пояснював, як викликати богів і підкорювати демонів.
Тим часом є певні докази того, що ґримуари використовували певні — зокрема гностичні — секти раннього християнства. Наприклад, у Книзі Еноха, знайденій у сувоях Мертвого моря, є інформація про астрологію та ангелів. Можливо, у зв’язку з Книгою Еноха ідея про те, що Енох і його правнук Ной мали певну причетність до магічних книг, які їм дали ангели, продовжувала існувати аж до середньовіччя.
Ізраїльський цар Соломон був біблійним персонажем, який у стародавньому світі асоціювався з магією та чаклунством. Романо-єврейський історик І століття Йосип Флавій згадує про книгу, що циркулювала під ім'ям Соломона, яка містила заклинання для виклику демонів, і описує, як єврей на ім'я Елеазар використовував її для зцілення від одержимості.
Псевдоепіграфічний «Заповіт Соломона» — один із найдавніших магічних текстів. Це грецький рукопис, який приписують Соломонові, який, імовірно, був написаний або у Вавилонії, або в Єгипті десь у перші п'ять століть нашої ери, тобто через понад 1000 років після смерті Соломона. У творі розповідається про будівництво Храму і про те, що будівництву перешкоджали демони, поки архангел Михаїл не дав цареві магічний перстень. Перстень, на якому була викарбувана печатка Соломона, мав силу стримувати демонів від заподіяння шкоди. Соломон використовував його, щоб замикати демонів у глечиках і наказував іншим виконувати його волю, хоча зрештою, згідно з Заповітом, він піддався спокусі поклонитися богам Молоху та Астарті. Згодом, втративши прихильність бога Ізраїлю, цар Соломон написав цей твір як застереження і настанову для читача.
Коли християнство стало панівною вірою Римської імперії, рання Церква засуджувала поширення книг про магію, пов'язуючи її з язичництвом, і спалювала магічні книги. У Новому Завіті записано, що після того, як стало відомо про невдалий екзорцизм семи синів Скеви, багато новонавернених вирішили спалити власні магічні та язичницькі книги в місті Ефес; ця порада була прийнята в широких масштабах після приходу християн до влади.
Магія і ґоетія в греко-римському світі
Греція
Слово «магія» походить із стародавньої Греції. Наприкінці шостого та на початку п'ятого століть до нашої ери, перське слово maguš (магуш) було грецізоване та введене в давньогрецьку мову як μάγος (магос) і μαγεία (магея). При цьому його значення трансформувалося, набувши негативних конотацій, оскільки магоси вважалися шарлатанами, чиї ритуальні практики були шахрайськими, дивними, нетрадиційними і небезпечними. Як зазначив Дейвіс, для стародавніх греків — а згодом і для стародавніх римлян — «магія не відрізнялася від релігії, а скоріше була небажаним, неправильним вираженням її — релігією іншого». Історик Річард Гордон припустив, що для стародавніх греків звинувачення в магії містило «елементи образи».
Магічні дії здебільшого поділялися на дві категорії: теургія () — висока магія, і ґоетія () — низька магія або чаклунство. Теургія в деяких контекстах з'являється просто для того, щоб прославити вид магії, який практикується — зазвичай з ритуалом асоціюється поважна постать, схожа на священика. Ґоетія була принизливим терміном, що позначав низьку, фальшиву або шахрайську магію.
Катадесмої (лат. defixiones) — прокляття, написані на воскових або свинцевих табличках і закопані під землею, часто застосовувалися всіма верствами грецького суспільства, іноді для захисту всього поліса. Сусплільні прокляття, які виконувалися публічно, занепали після грецького класичного періоду, але особисті прокляття практикувались впродовж всієї античності. Вони вирізнялися як магічні своїми індивідуалістичними, інструментальними та зловісними якостями. Ці якості, а також їхнє уявне відхилення від мінливих за своєю суттю культурних конструктів нормальності найбільш чітко відмежовують давню магію від релігійних ритуалів, частиною яких вона є.
Була знайдена та перекладена велика кількість магічних папірусів грецькою, коптською та демотичною мовами.. Вони містять ранні приклади:
використання магічних слів, які, за повір'ям, мають силу керувати духами; використання таємничих символів або сигіл, які вважаються корисними для виклику духів.
У першому столітті до нашої ери грецьке поняття magos було запозичене латиною і використовувалося низкою давньоримських письменників як magus і magia. Найдавніше відоме латинське використання цього терміну було в «Еклозі» Вергілія, написаній близько 40 р. до н.е., де йдеться про magicis... sacris (магічні обряди). Римляни вже мали інші терміни для позначення негативного використання надприродних сил як-от veneficus і saga. Римляни використовували цей термін так само, як і греки, але робили більший акцент на його судовому застосуванні.
Римська імперія У давньоримському суспільстві магія асоціювалася з суспільствами на схід від імперії. Наприклад, письменник першого століття нашої ери Пліній Старший стверджував, що магію створив іранський філософ Зороастр, а потім була перенесена на захід до Греції магом Останієм, який супроводжував військові походи перського царя Ксеркса.
У Римській імперії були прийняті закони, що криміналізували те, що вважалося магією. Практика магії була заборонена в пізньоримському світі, про що свідчить «Кодекс Феодосіяна» (438 р. н. е.):Якщо в моїй свиті або в свиті цезаря буде затриманий якийсь чарівник або людина, просякнута магічною заразою, яка за звичаєм народу називається чарівником [...], то він зазнає покарання і тортур незважаючи на звання.
Defixiones та чаклунство в Римській Британії
Крістофер А. Фараоне пише: «У пізній античності ми бачимо, що богиня, до якої зверталися як до Гекати Ерешкігаль, була корисною як у захисній магії, так і в прокляттях. [...] вона також з'являється на низці проклятих табличок [...]». Робін Мелроуз пише, що «першою чітко вираженою магією в Британії було використання табличок проклять, які прийшли з римлянами».
Поттер і Джонс писали, що «деякі класичні божества, зокрема Геката з підземного світу, мали потрійні прояви. У римській Британії близько п'ятдесяти присвят Матерям зафіксовано в кам'яних написах та інших предметах, що є переконливим доказом важливості культу серед місцевих кельтів та інших народів».