Рух за мир — соціальний рух за припинення певної війни (або воєн) або мінімізація насильства між людьми в певному місці чи ситуації. Подібні рухи часто пов'язані з метою досягнення миру у всьому світі. Деякі з методів, які використовуються для досягнення цієї цілі, включають пропаганду пацифізму, ненасильницький опір, дипломатію, бойкоти, табори миру, етичне споживацтво, підтримку антивоєнних політичних кандидатів, підтримку законодавства про вилучення прибутків від державних контрактів для військово-промислового комплексу, заборону зброї, створення інструментів для відкритого уряду та прозорості влади, пряма демократія, підтримка інформаторів, які викривають військові злочини або змови з метою розв'язати війни, демонстрації та політичне лобіювання.

Ідеали миру Уявлення про те, що таке «мир», відрізняються, що призводить до появи ряду рухів, які шукають різні ідеали миру. Хоча «антивоєнні» рухи часто мають короткострокові цілі, рухи за мир виступають за постійний державну політику.Michael Howard, The Invention of Peace: Reflections on War and International Order (2001) pp1-6.

Часто незрозуміло, чи виступає рух чи окремий протест проти війни взагалі чи проти участі свого уряду у певній війні. Ця неясність (або довгострокова безперервність) була частиною стратегії тих, хто прагне покласти край війні, такій як війна у В'єтнамі.

Глобальні протести проти вторгнення США до Іраку на початку 2003 року є прикладом конкретного, короткострокового, слабко пов'язаного єдиного «руху», який складався з відносно розрізнених ідеологічних пріоритетів, починаючи від пацифізму до ісламізму та антиамериканізму.

Рух за мир характеризується переконанням, що люди не повинні вести війни чи брати участь в етнічних чистках через мову, расу чи природні ресурси, або брати участь в етичних конфліктах через релігію чи ідеологію. Противники війни переконані, що військова сила не дорівнює справедливості.

Рух за мир виступає проти розповсюдження небезпечних технологій і зброї масового знищення, зокрема ядерної зброї та біологічної війни. Багато активістів протестують проти експорту зброї (включаючи ручні кулемети та гранати) провідними економічними державами до країн, що розвиваються. Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру висловив стурбованість тим, що штучний інтелект, молекулярна інженерія, генетика та протеоміка мають руйнівний потенціал. Рух за мир перетинається з неолуддизмом і примітивізмом, а також з основними критиками, такими як партії Зелених, Грінпіс і екологічний рух.

Історія

Мир і мир Божий Першими масовими мирними рухами були «Мир Божий» (, проголошений у 989 році на Соборі в Шарру) і Боже перемир'я, яке було проголошене у 1027 році. Мир Божий був ініційований єпископами як відповідь на посилення насильства проти монастирів після падіння династії Каролінгів. Рух був підтриманий на ряді наступних церковних соборів, включаючи Шарру (989 і бл. 1028), Нарбон (990), Лімож (994 і 1031), Пуатьє (бл. 1000) і Бурж (1038). Боже перемир'я намагалося стримувати насильство, обмежуючи кількість днів тижня та пори року, коли знать могла застосовувати насильство. Ці рухи за мир «заклали основу для сучасних європейських рухів за мир».

Церкви миру

Реформація породила низку протестантських сект, починаючи з 16 століття, включно з мирними церквами. Головними серед цих церков були Релігійне товариство друзів (квакери), амішів, менонітів і Церква братів. Квакери були видатними прихильниками пацифізму, які відкидали всі форми насильства та прийняли пацифістську інтерпретацію християнства ще в 1660 році. Протягом війн XVIII століття, в яких брала участь Британія, квакери дотримувалися принципового зобов'язання не служити в армії чи ополченні та не платити альтернативний штраф у розмірі 10 фунтів.

18 століття Основні рухи за мир 18-го століття були продуктом двох шкіл думки, які об'єдналися наприкінці століття. Один, що бере свій початок у секулярній епосі Просвітництва, пропагував мир як раціональну протиотруту світовим бідам; інший був частиною євангельського релігійного відродження, яке відіграло важливу роль у кампанії за скасування рабства. Представники першого були Жан-Жак Руссо (Extrait du Projet de Paix Perpetuelle de Monsieur l'Abbe Saint-Pierre, 1756);Hinsley, F. H. Power and the Pursuit of Peace: Theory and Practice in the History of Relations between States (1967) pp. 46-61. Іммануїл Кант у «Думках про вічний мир»Hinsley, pp.62-80. і Джеремі Бентам, який запропонував створити мирну асоціацію в 1789 році. Одним із представників останнього був Вільям Вілберфорс; Вілберфорс вважав, що, дотримуючись християнських ідеалів миру та братерства, слід накласти суворі обмеження на участь Британії у французьких революційних війнах.F. H. Hinsley, Power and the Pursuit of Peace: Theory and Practice in the History of Relations between States (1967) pp 13–80.

19 століття

Під час наполеонівських війн (1793—1814 рр.) у Британії не було створено жодного офіційного мирного руху до припинення військових дій. Значний низовий рух за мир, оживлений універсалістськими ідеалами, виник через уявлення про те, що Британія воювала в реакційній ролі, і дедалі помітнішого впливу війни на добробут нації у вигляді вищих податків і втрат. Представники громадськості підписали шістнадцять мирних петицій до парламенту; відбулися антивоєнні та антипіттівські демонстрації, широко поширювалася література про мир.

Перші офіційні рухи за мир з'явилися в 1815 і 1816 роках. Першим рухом у Сполучених Штатах було Нью-Йоркське товариство миру, засноване в 1815 році теологом Девідом Лоу Доджем, а потім Массачусетське товариство миру. Групи об'єдналися в Американське товариство миру, яке проводило щотижневі зустрічі та випускало літературу, яка поширювалася аж до Гібралтару та Мальти, описуючи жахи війни та пропагуючи пацифізм на християнських засадах. Pacifism to 1914: an overview by Peter Brock. Toronto, Thistle Printing, 1994. (pp. 38-9). Лондонське товариство миру, також відоме як Товариство сприяння постійному та загальному миру, було створено філантропом Вільямом Алленом у 1816 році для сприяння постійному, загальному миру. Протягом 1840-х років британські жінки створювали «Кола оливкового листя» з 15 до 20 осіб для обговорення та просування пацифістських ідей.

Вплив Лондонського товариства миру почав зростати в середині дев'ятнадцятого століття. Під керівництвом Еліху Берріта та Генрі Річарда товариство скликало перший Міжнародний конгрес миру в Лондоні в 1843 році. Конгрес поставив дві мети: досягнення ідеалу мирного арбітражу в справах націй і створення міжнародної інституції для його досягнення. Річард став штатним секретарем товариства в 1850 році; він обіймав цю посаду наступні 40 років і став відомим як «Апостол миру». Він допоміг забезпечити одну з перших перемог руху за мир, забезпечивши зобов'язання щодо арбітражу з боку Великих держав у Паризькій угоді (1856) наприкінці Кримської війни. У 1848 році в Брюсселі відбувся перший мирний конгрес на європейському континенті, охопленого соціальними потрясіннями; другий відбувся в Парижі через рік.

До 1850-х років ці рухи стали добре організованими у великих країнах Європи та Північної Америки, охоплюючи активістів середнього класу за межами діапазону попередніх релігійних зв'язків.

Підтримка руху у США зменшилася у період Громадянської війни та Кримської війни, але він почав поширюватися Європою та проникати в новостворені і соціалістичні рухи робітничого класу. У 1870 році Рендал Крімер створив Асоціацію миру робітників у Лондоні. Крімер і французький економіст Фредерік Пассі були батьками-засновниками Міжпарламентського союзу, першої міжнародної організації для арбітражного розгляду конфліктів, у 1889 році. Національна рада миру була заснована після 17-го Всесвітнього конгресу миру в Лондоні в липні та серпні 1908 року.

В Австро-Угорській імперії письменниця баронеса Берта фон Зуттнер (1843—1914) після 1889 року стала провідною фігурою руху за мир, опублікувавши свій пацифістський роман Die Waffen nieder! (Скласти зброю!). Книга вийшла 37 виданнями і перекладена 12 мовами. Вона допомогла організувати Німецьке товариство миру та стала відомою на міжнародному рівні як редактор міжнародного пацифістського журналу Die Waffen nieder!. У 1905 році вона стала першою жінкою, яка отримала Нобелівську премію миру.Richard R. Laurence, «Bertha von Suttner and the peace movement in Austria to World War I». Austrian History Yearbook 23 (1992): 181—201.

Магатма Ганді та ненасильницький опір

Магатма Ганді (1869—1948) був одним із найвпливовіших ораторів миру та відмови від насильства у 20-му столітті, і гандизм є сукупністю його ідей і принципів. Одним із найважливіших його понять є ненасильницький опір. За означенням, гандизм — не систематична позиція в метафізиці чи політичній філософії, а політичне кредо, економічна доктрина, релігійний світогляд, моральна заповідь і гуманітарний світогляд. Прагнення не систематизувати мудрість, а трансформувати суспільство, воно базується на вірі в доброту людської природи.M. M. Sankhdher, «Gandhism: A Political Interpretation», Gandhi Marg (1972) pp. 68–74

Ганді був першою людиною, яка застосувала принцип ненасильства у великих масштабах. Концепції ненасильства (ахімса) і неспротиву мають довгу історію в індійській релігійній і філософській думці, і зазнали низки відроджень в індуїстському, буддистському, джайністському, єврейському та християнському контекстах. Ганді пояснив свою філософію та спосіб життя в автобіографії «Історія моїх експериментів з істиною». Ганді заявляв: «Є багато справ, за які я готовий померти, але немає причин, за які я готовий убити».James Geary, Geary's Guide to the World's Great Aphorists (2007) p. 87

Пізніше Ганді зрозумів, що високий рівень ненасильства вимагає великої віри та мужності, якими володіли не всі. Він порадив, що всім не потрібно суворо дотримуватися принципу ненасильства, особливо якщо воно є прикриттям для боягузтва: «Там, де є лише вибір між боягузтвом і насильством, я б порадив насильство».Faisal Devji, The Impossible Indian: Gandhi and the Temptation of Violence (Harvard University Press; 2012)

Погляди Ганді піддалися критиці в Британії під час битви за Британію. У 1940 році він сказав британському народу: «Я хотів би, щоб ви склали зброю, яку ви маєте, оскільки вона була марною для порятунку вас чи людства. Ви запросите пана Гітлера та синьйора Муссоліні взяти те, що вони хочуть, із країн, які ви називаєте своєю власністю. … Якщо ці джентльмени вирішать зайняти ваші домівки, ви їх звільните. Якщо вони не дадуть вам вільного проходу, ви дозволите вбити себе, чоловіка, жінку та дитину, але ви відмовитеся бути їм вірними»

Перша світова війна

Хоча початок Першої світової війни в Європі загалом зустріли з ентузіазмом, миротворчі групи активно засуджували війну. Багато соціалістичних груп і рухів були антимілітаристськими. Вони стверджували, що за своєю природою війна була видом державного примусу робітничого класу на користь капіталістичних еліт.