«Бермуда» (52) ( — військовий корабель, легкий крейсер типу «Коронна колонія» підкласу «Фіджі» Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни.

Легкий крейсер «Бермуда» був закладений 30 листопада 1939 року на верфі компанії John Brown & Company у Клайдбанку. 11 вересня 1941 року він був спущений на воду, а 5 серпня 1942 року крейсер увійшов до складу Королівських ВМС Великої Британії.

Крейсер взяв активну участь у бойових діях на морі в Другій світовій війні, бився в Північній Атлантиці та арктичних водах, біля берегів Франції, Англії, Норвегії. Він залучався до супроводження атлантичних та арктичних конвоїв. За проявлену мужність та стійкість у боях бойовий корабель відзначений трьома бойовими відзнаками.

Дизайн та конструкція «Бермуда» належав до серії легких крейсерів «Коронна колонія», що розроблялись відповідно до вимог Другої Лондонської конференції 1936 року, яка обмежувала водотоннажність крейсерів у 8 000 тонн. Легкий крейсер мав корпус загальною довжиною між перпендикулярами 169,3 м, бімс — 18,9 м та осадку до 5 м. Водотоннажність бойового корабля становила: стандартна — 8 530 довгих тонн та повна — 10 450 довгих тонн відповідно.

Енергетична установка Головна енергетична установка крейсера «Бермуда» складалася з чотирьох триколекторних Адміралтейських котлів з пароперегрівником і чотирьох одноступінчатих турбозубчатих агрегатів Парсонса. Схема — ешелонна; котли розташовані попарно у двох котельних відділеннях, ТЗА — у двох машинних. Робочий тиск пари в котлах підняли з 24,61 кг/см² (24,29 атм.) і 343 °С до 28,1 атм. (28,47 кг/см²) і температури 370 °С, що було вище ніж на американських «Бруклін» (28,2 кг/см², температура — 342 °С). Енергетична установка на крейсері мала найбільший коефіцієнт питомої потужності серед усіх британських крейсерів часів Другої світової війни — 55,6 к.с./т. Дальність ходу на 16 вузлах при чистому дні на крейсерських турбінах становила 10 927—10 556 км. Швидкість ходу в морі — 30,3 вузла.

Озброєння Артилерійське озброєння крейсера включало дванадцять 152-мм і вісім 102-мм універсальних гармат. При конструюванні корабля боєкомплект до гармат обох видів скоротили до 150 снарядів на ствол, це зроблено для дотримання 8000-тонного обмеження стандартної водотоннажності, хоча місткість льохів дозволяла приймати по 200 снарядів кожного калібру.

152-мм гармати Мк XXIII з довжиною ствола в 50 калібрів були гарматами головного калібру на всіх британських легких крейсерах передвоєнної побудови, починаючи з «Ліндера». На крейсері ці гармати монтувалися в тригарматні баштові установки — по дві на носі та на кормі по лінійно-піднятій схемі. Максимальний кут піднесення +60°, зниження на −5°. Швидкострільність — 8 пострілів на хвилину. Маса снаряда (напівбронебійний CPBC і фугасний HE) — 50,8 кг, початкова швидкість — 841 м/с. Боєзапас становив 200 пострілів на ствол, живучість ствола — 1100 пострілів.

Допоміжна артилерія крейсера складалась з восьми 102-мм/45 універсальних гармат QF 4 inch Mk XVI у чотирьох спарених установках. Максимальний кут піднесення +80°, зниження на −10°. Швидкострільність — 15—20 пострілів на хвилину на максимальну дальність 18 150 м під кутом 45° та 11 890 м під кутом 80°. Маса снарядів різного типу — 28,8—30,28 кг, початкова швидкість — 811 м/с. Боєзапас становив 200 пострілів на ствол, живучість ствола — 600 пострілів.

Зенітне озброєння корабля включало чотири здвоєні 40-мм зенітні гармати Bofors L60, три зчетверені 40-мм автоматичні зенітні гармати QF 2 Mark II «пом-пом» та шість спарених 20-мм зенітних гармат кулемети «Ерлікон».

Торпедне озброєння складалося з двох трьохтрубних 21-дюймових (533-мм) торпедних апаратів, що розташовувалися по обох бортах крейсера.

Бойовий шлях Після введення до сил флоту, крейсер діяв у складі 10-ї крейсерської ескадри протягом 1942 року, беручи участь у північноафриканській кампанії, зокрема в операції «Смолоскип». З крейсером «Шеффілд» він був відокремлений від З'єднання Н для атаки на невеликий прибережний форт, де обидва потрапили під удари італійських торпедоносців. «Бермуда» прикривав висадку в Бужі і зумів уникнути сильних повітряних атак, не зазнавши пошкоджень. Потім «Бермуда» повернувся до служби в Атлантиці, щоб супроводжувати кораблі в Біскайській затоці, а в червні 1943 року він залучався до транспортування людей і припасів на Шпіцберген. Потім легкий крейсер брав участь у протичовнових операціях проти німецьких підводних човнів, що діяли в Біскайській затоці та Північній Атлантиці. Після служби в Арктиці «Бермуда» повернувся до Глазго в червні 1944 року для ремонту.

Під час переобладнання його башту «X» демонтували, а в травні 1945 року корабель переправили на Тихий океан, коли війна в Європі добігала кінця. 7 липня крейсер прибув до Сіднея, який став його базою. Там «Бермуда» залучався до навчань з іншими кораблями Королівського флоту, що служили на Далекому Сході, включаючи лінкор «Енсон». Корабель увійшов до складу британської 111-ї оперативної групи флоту (), що мала взяти участь у запланованій операції «Даунфол» — наймасштабнішій висадці морського десанту в історії. Під час перебування в Сіднеї до них дійшли новини про ядерне бомбардування Хіросіми і Нагасакі та подальшу капітуляцію Японії. Потім «Бермуда» відплив на Філіппіни, прибувши 23 серпня. Пізніше крейсер став частиною операції з повернення військовополонених союзників з раніше окупованих японських територій.

6 вересня «Бермуда» був атакований японськими літаками, пілоти яких, очевидно, не знали про кінець війни або з інших причин не бажали здаватися. «Бермуда» відбив атаку і продовжив свій шлях. Потім він перевозив військовополонених союзників до Шанхаю для репатріації.

Див. також USS Milwaukee (CL-5) Червона Україна (крейсер) Suffren (1927) Caio Mario Ої (крейсер) Тарас Шевченко (крейсер) Karlsruhe (1927)

Примітки Виноски

Джерела

Посилання

HMS Bermuda HMS Bermuda

Література

Brown, D. K. & Moore, George (2003). Rebuilding the Royal Navy: Warship Design Since 1945. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-59114-705-0 Colledge, J. J.; Warlow, Ben (2006) . Ships of the Royal Navy: The Complete Record of all Fighting Ships of the Royal Navy (Rev. ed.). London: Chatham Publishing. ISBN 978-1-86176-281-8.