Домарат із Кобилян, Кобилянський гербу Ґжимала ( бл. 1380 — 1438) — військовий і державний діяч Королівства Польського, каштелян бецький (1410—1433), войніцький (1433—1435) і люблінський (1435—1438), надвірний маршалок короля Владислава Яґайла (1427—1428, 1430); староста люблінський (1415—1417), конінський (1423—1424), завихостський (1424—1438).
Життєпис Народився Домарат близько 1380 року в сім'ї малопольського шляхтича Якуша Чтана з Кобилян та його дружини Кахни (Катажини). Був наймолодшим сином, мав старших братів , Прецлава та Якуба. Був двоюрідним онуком архієпископа Ґнєзненського та канцлера краківського Януша Сухивілька, який був рідним братом Чтана Сухивілька зі Стшельців, батька Якуша ЧтанаAdam Szweda. W kręgu synowców arcybiskupa Janusza Suchegowilka [w:] «Społeczeństwo Polski średniowiecznej», Tom VIII (2), 1999, s. 183, 186..
Вперше згадується в документі 1385 року, яким королева Ядвіґа підтвердила йому та братам з матір'ю право на батькову спадщинуAkta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydziału Krajowego.T. III, Lwów, Główny skład w księgarni Seyfartha i Czajkowskiego, 1872, s. 69—70..
1408 року Домарат із Кобилян, разом з іншими видатними польськими лицарями, бере участь як лицарський гість у поході до Боснії короля Угорщини Сигізмунда Люксембурга.
Кобилянський був учасником Великої війни 1409—1411 років між Королівством Польським та Тевтонським орденом. Він згадується серед дев'яти найвідоміших лицарів передхоругвених (першого ряду) першої великої хоругви Краківської землі під керівництвом Jana Długosza Dziejów Polskich ksiąg dwanaście, przekład Karola Mecherzyńskiego, T. IV: Ksiaga XI, XII, Kraków, Drukarnia «Czasu» W. Kirchmayera, 1869, s. 35—36.. Під час Грюнвальдської битви, коли через напружений бій прапор хоругви вислизнув з рук прапороносця й упав, Домарат із Кобилян був серед тих, хто підхопили його та повернули на місцеStefan Kuczyński, Wielka wojna z zakonem krzyżackim w latach 1409—1411, Warszawa, Wydawnictwo MON, 1988, s. 401.. Під час вони разом із першими спробували вдертися до замку через пролом у замковій стіні, проте не здобувши належної підтримки, не досягнули успіху й відступили. Також, Домарат був учасником , а 9 грудня 1410 року біля міста Нешави було підписано перемир'я, свідком якого він виступає як Бецький каштелянJerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 88—89.. Очевидно, цю посаду він отримав як нагороду за військові заслуги, перебував на ній до середини літа 1433 рокуUrzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 36—37..
Звідтоді Кобилянський був тісно пов'язаний з королівським дворомJerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 224., виступав свідком чи гарантом великої кількості королівських документів. Як каштелян бецький був гарантом Любовнянського миру 15 березня 1412 року між польським королем і королем Угорщини, Богемії й маркграфом Бранденбузьким Сигізмундом ЛюксембургомDariusz Wróbel, Polscy negocjatorzy i gwaranci traktatu lubowelskiego z 15 marca 1412 r., [w:] Studia z Dziejów Średniowiecza, t. 26, 2023, s. 349.. Цього ж року король Сигізмунд запросив Ягайла відвідати Угорщину. Під час поїздки польського короля супроводжували 1500 лицарів переважно із Прикарпаття, серед яких були й брати Якуб і Домарат Кобилянські. Привітати переможця Грюнвальдської битви з'їхалися представники 17 європейських держав. На честь Ягайла в Буді був влаштований лицарський турнір, в якому перемогу здобув Домарат із КобилянСеменюк С. С. Українські історико-етнічні землі (Польща, Угорщина, Румунія, Словаччина, Чехія, Австрія, Саксонія). — Львів: Апріорі, 2011. — С. 241..
Був учасником з'їзду в Городлі та свідком акту Городельської уніїAnna Sochacka, Możnowładcy polscy wobec unii horodelskiej, [w]: Średniowiecze Polskie i Powszechne 3, 2004, s. 125.. Зокрема, приймав до гербу Ґжимала литовського боярина Władysław Semkowicz, O Litewskich rodach bojarskich zbratanych z szlachtą polską w Horodle 1413 r., [w:] Rocznik Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, 1924—1925, wol. VII, Lwów, Towarzystwo Heraldyczne we Lwowie, 1926, s. 212.. Був старостою люблінським з кінця 1415 до літа 1417 рокуUrzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 291..
Неодноразово Домарат Кобилянський був свідком документів, які стосувалися руських земель. Так наприклад, він засвідчив королівські привілеї для міста Львова від 1415, 1422 роківПривілеї міста Львова (XIV—XVIII ст.) / Упорядник М. Капраль, наук. ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. — Львів: Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України; Львівський державний університет ім. І. Франка, 1998. — С. 62—64, 66—72.. 31 жовтня 1432 р. був свідком надання Владиславом Яґайлом мешканцям Луцької землі німецького праваБортнікова Алла. Грамоти на Магдебурзьке право місту Луцьку XV–XVI ст. // Пам'ятки: археографічний щорічник / Держкомархів, УНДІАСД ; редкол.: С. Г. Кулешов (гол. ред.) та ін. — К., 2010. — Т. 11. — С. 14—15..
Був гарантом польсько-данського мирного договору 15 липня 1419 року. На початку травня 1420 року Домарат із Кобилян був на зустрічі в Ковалі з неофіційною чеською місією на чолі з Вернером із Ранкова, який запропонував Яґайлу чеську коронуJerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 132..
Домарат Кобилянський протягом 1422—1423 років був старостою конінським. Виступив гарантом Мельнського миру 27 вересня 1422 року, Брестського миру 31 грудня 1435 рокуCodex diplomaticus Regni Poloniae et Magni Ducatus Lituaniae, wydał Maciej Dogiel, t. 4, Wilno 1764, s. 133., Кежмарокського миру в березні 1423 року. Протягом 1423—1433 років входив до придворного угруповання, яким керували брати Ян і Пйотр ШафранціJerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 436.. Починаючи від 1424 року за численні заслуги він отримував від короля привілеї на різні суми під заставу міста Завіхоста та місцевого замку з війтівством і перевозом через Віслу, а також з селами Собутка й Янішув, зокрема, 1428 року отримав 1100 гривень. До кінця життя був Завихостським старостоюAdam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 10: Kęstowscy — Komorowscy, Warszawa, Skład główny Gebethnera i Wolffa, 1907, s. 237..
Під час травневого з'їзду в Ленчиці 1426 року було вислане посольство до великого князя литовського Вітовта, до якого увійшов Домарат КобилянськийJerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 173.. 1427 року став маршалком надвірним, цей уряд з перервами обіймав до 1430 рокуUrzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 83.. Як особа, що належала до близького оточення короля, Кобилянський протягом 1428—1434 років часто супроводжував монарха під час його поїздок по Польському королівствуJerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 299..
На Сандомирському з'їзді в лютому 1431 року королева Софія Гольшанська звинуватила в наклепі щодо своєї подружньої невірності Яна Страша з Бялачова. На початку квітня відбувся королівський суд, на якому асесором був Домарат КобилянськийJerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 203.. Після судового засідання Страша ув'язнили в Сандомирі. Домарат був гарантом дворічного перемир'я, укладеного 1 вересня 1431 року (до 24 червня 1433 року) в Старому Чорторийську між великим князем литовським Свидригайлом та польським королемSergiej Polechow, Sobiesław Szybkowski, Królewski dokument rozejmu ze Świdrygiełłą z 20 VIII 1431 roku, [w:] Roczniki Historyczne, Rocznik LXXXIII — 2017, s. 153.. Наприкінці 1433 року він став каштеляном войніцьким, був ним до кінця березня 1435 рокуUrzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 257..
Під час березневого з'їзду у Вішьлиці 27 березня 1435 року Домарат із Кобилян отримав посаду Люблінського каштеляна, був ним до кінця життяJerzy Sperka, Szafrańcowie herbu Stary Koń: z dziejów kariery i awansu w późnośredniowiecznej Polsce, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2001, s. 250.Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 141.. Став гарантом Брестського миру 1435 року з тевтонським лицарями.
Помер Домарат із Кобилян наприкінці 1438 року. Король Владислав Варненчик записав 17 грудня 1438 року Домаратові, синові померлого каштеляна люблінського, 120 гривень на замку завихостському з селами в обмін на дві шуби й один кожух «торлоп», а також, за його заслуги в останньому військовому поході.
Маєтності Документом від 1 грудня 1385 року королева Ядвіга підтвердила синам Якуша Чтана, здійснений 1377 року поділ маєтків батька, до яких відносилися: Кобиляни, Заґуже, Ленки Дукельські, Дукля, Івла, Драґанова, Глойсце, Маковиська, Садкі, Ліщина, СулістроваAkta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydziału Krajowego.T. III, Lwów, Główny skład w księgarni Seyfartha i Czajkowskiego, 1872, s. 51—52, 69—70..
1408 року Домарат Кобилянський продав за 300 гривень Вєрнкові з Ґабоня села Маковиська та ДраґановаAkta terrestia Cracoviensia. Księgi ziemskie krakowskie, rękopis w Wojewódzkim Archiwum Państwowym, «Terr. Crac.», s. 110. 1434 року король Владислав Яґайло записав йому 150 гривень під заставу села Трускавець.
Сім'я Домарат Кобилянський був одружений із Ядвіґою, донькою краківського міщанина Вінка. Мали 2 синів і 2 доньок: Домарат із Кобилян і , згадується протягом 1435—1476 років; Якуб Домарат із Мєхоціна та ( після 1476); Катажина ( бл. 1461) — дружина Яна з Хобжанів гербу Равич; Навойка ( 1462) — дружина Станіслава Кота.
Сином каштеляна біг бути також Станіслав із Кобилян гербу Ґжимала, який був свідком при виведенні зі шляхетства у Радошицях 1425 рокуAdam Boniecki, Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich, T. 10: Kęstowscy — Komorowscy, Warszawa, Skład główny Gebethnera i Wolffa, 1907, s. 237—238..
Онук Домарата й Ядвіґи, Марцін із Кобилян в середині XV століття навчався в Академії Краківській.
У культурі