Замойська ординація або Замойський майорат () — одна з перших магнатських ординацій у Речі Посполитій, заснована для видного польського діяча Яна Замойського (1542—1605) та затверджена актом Сейму від 8 липня 1589 року. Ординацію ліквідували після Другої світової війни в межах земельної реформи.

Створення ординації Замойська ординація була другою після ординації Радзивіллів, створеної трьома роками раніше. Ординація є неподільною власністю, що успадковується старшим нащадком родини. Майорат був створений шляхом виключення певної земельної ділянки із загальних положень закону і наділення її особливим положенням, яке затверджував Сейм. Згідно зі статутом жінкам заборонялося ділити майно і успадковувати його. За постановою сейму вимагалося утримання постійної (співмірної майну) збройної сили, готової захищати державу. Це було дорого, але мати велику армію було добре і за слабкої ефективності судового апарату держави забезпечувало безпеку. Кожен новий ординат, який приймав владу в ординації, присягав у церкві дотримуватися його статутів. Статути ординації змінювалися в 1590, 1591, 1593, 1601 і 1604 роках. Ян Замойський почав свою кар'єру з 4 сіл, успадкованих від його батька, хелмського каштеляна Станіслава Замойського. На початку створення ординації під контролем Яна Замойського вже було 2 міста і 39 сіл. Наприкінці його життя до складу ординації входили 6 міст і 149 сіл площею 3830 км² і називався «Замойське панство». Усе майно, що належало й орендоване в староствах канцлером Яном Замойським, налічувало 23 міста й 816 сіл і займало площу 17 500 км² (менш як 6 % нинішньої площі Польщі), було розкидано по всій Короні та Лівонії, створюючи більші кластери на Поділлі та навколо міста Замостя, заснованого гетьманом. Річний дохід канцлера оцінювався в 200 000 злотих. Для порівняння, середній річний дохід від села середнього розміру становив тоді близько 200 злотих, а всі витрати на переможну Полоцьку кампанію короля Стефана Баторія з 56-тисячною армією 1579 року коштували державній скарбниці приблизно 330 тисяч злотих. Центром ординації був Замосць, приватне місто-фортеця з університетом під назвою Замойська академія, друкарнею і судом (трибуналом). Завдяки майну ординація була значною мірою самостійною адміністративно-господарською одиницею, створюючи свого роду державу в державі.

XVII століття На чолі ординації стояв ординат, який був старшим сином попередника. Новий ординат щоразу затверджувався королем Речі Посполитої, а майнові суперечки, пов'язані з ординатом, мав право вирішувати коронний сейм. Серйозна криза настала після смерті бездітного 3-го ординату Яна Собіпана Замойського (1627—1665) 1665 року. У статуті Яна Замойського, засновника ординації, зазначалося: у перелічених маєтках ніхто, крім чоловіків, не походив від нього по прямій лінії (Ян Замойський), і лише один із них, за наказом … він завжди буде успадковувати вищезазначені блага і користуватися ними … Сестра покійного ордината Гризельда Вишневецька (1623—1672), дружина Ареми Вишневецького (1612—1651) і мати короля Михайла Корибута Вишневецького, і Станіслав Ян Конецпольський (1643—1682), як спадкоємці другої сестри Собвпана, Іоанни Барбари Конецпольської, заявили про свої претензії на замойську ординацію, посилаючись на загальні принципи спадкування, що діють в польському законодавстві. Їм протистояли представники молодшої лінії роду Замойських, що походить від двоюрідного діда засновника Мацея. Їх очолювали каштелян Чернігівський Здіслав Ян Замойський (? — 1670) і його син Марцін Замойський (1637—1689). Йшли суперечки в судах, на Сеймі і агітація серед шляхетства на користь кожної сторони. Гризельда Вишневецька, підтримана родиною Конецпольських, не надто дбала про претензії біднішої, менш впливової лінії Замойських і, не чекаючи остаточних рішень, захопила ординацію та інші володіння покійного Яна Собіпана. Вона володіла ними до своєї смерті в 1672 році, коли знову розгорілася суперечка за ординацію Яна Собіпана. Станіслав Ян Конецпольський, племінник Гризельди, силою забрав ординацію. Думка шляхетства, що чинило опір королев'ятам-магнатам, була на боці родини Замойських. Боротьба за ординацію була остаточна тільки після смерті короля Михайла Корибута Вишневецького, який підтримував свого двоюрідного брата і, таким чином, зазнав нападу з боку сім'ї Замойських. 1674 року коронний сейм подарував Марціну Замойському родову ординацію. Спадкоємці сестер Яна Собіпана отримали інші володіння покійного Яна Собіпана Замойського. Хоча вони були більші, ніж ординація, Станіслав Ян Конецпольський не міг змиритися з цим вироком і за допомогою приватної армії ускладнив вступ в спадкування 4-го ординату. Для усунення магната-узурпатора було потрібно тільки збройне втручання Люблінської знаті. Підтримка нового короля Речі Посполитої Яна Собеського також була на боці його соратника Марціна Замойського.

Нова лінія ординатів Шляхтич Марцін Замойський, 1676 року нарешті успадкував ординацію і, таким чином, висунувся у групу найбільших землевласників як Речі Посполитої, а й усієї Європи. Після цього провід в ординації залишалося в руках цієї лінії Замойських. Занепала і змучена сімейними сварками, вона потребувала ефективного керівника. Новий ординат прийняв виклик, про що свідчить Mappa Ordynacyey Panstwa Zamoyskiego, складена наприкінці його життя в 1688 році. У цей час у складі Замойської ординації було 9 міст: Замостя, Горай, Янів, Красник, Крешів, Щебрешин, Тарногород, Томашів, Туробин та 157 інших містечок. Крім маєтків, тут були скляні та металургійні заводи, млини, броварні та інше промислове обладнання. Також оновили Замойську академію. Співпраця Марціна Замойського з королем Яном Собеським та діяльність у державній сфері увінчалися посадою люблінського воєводи та великого скарбника коронного. І хоч наступні ординати не мали проблем зі своїми наступниками (багато з них мали численних дітей чоловічої статі), вони змогли збільшити свободи, також засновані на доходах від ординації, яких було достатньо для достатньої кількості молодших нащадків. Таким чином, виконувалася основна функція ординації, тобто запобігання збіднінню сім'ї.

XVIII століття Нова лінія ординатів не дала таких видатних особистостей, як канцлер Ян Замойський, але матеріальна міць роду взагалі використовувалася обдумано, і серед пізніших Замойських було багато визначних і знатних для Польщі людей. На початку XVIII століття під час Північної війни територія Замойської ординації зазнала руйнування. Після її завершення землевласники, що змінювали один одного, намагалися економічно підняти Замостя, створюючи нові поселення, промислові підприємства та центри рибництва, розвиваючи торгівлю. Для розвитку експорту зерна 7-й ординат Томаш Антоній Замойський побудував річкову флотилію приказу та річкові порти на річках Сян та Вісла. 1773 року 9-й ординат Ян Якуб Замойський у Звежинці заснував фарфоровий та миловарний завод. Будувалися нові палацові резиденції.

Розділи Речі Посполитої Перший розділ Речі Посполитої 1772 року розколов Замойську ординацію. У Речі Посполитій залишилося 4 міста та 39 сіл, організованих у 6 земських ключів, а 6 міст та 27 ключів із 150 селами увійшли до складу Австрійської імперії. Австрійці визнали юридичну самобутність ординації, але поділ між двома державами ускладнив управління ординацією. На той час ординація приносила 1 271 000 злотих річного доходу та 271 000 злотих прибутку. Прагнучи до прихильності імператора Йосифа II, 10-й ординат, польський державний діяч і великий канцлер коронний Анджей Замойський, приєднався до акції колонізації і поселив на своїх землях близько 100 німецьких сімей. Хороші відносини з двором сприяли утвердженню імператором Йосипом II 1786 року статуту про ординацію та визнання її правової та територіальної приналежності. У Речі Посполитій це викликало звинувачення проти Анджея Замойського та підозри в тому, що він хотів відокремити всі свої родові маєтки від Речі Посполитої, оскільки імператорська грамота незаконно застосовувалася і до польської частини ухвали.

Під час остаточного падіння Речі Посполитої Замойська ординація переживала важкі часи, оскільки її продовження залежало від волі держав, що розділяли республіку. Бажаючи убезпечити себе з боку Російської імперії і водночас уникаючи недвозначної заяви про приєднання до проросійської партії, 11-й ординат Олександр Август Замойський представив конфедератам медичну довідку, що підтверджує його тяжку хворобу. Це маневрування не захистило майно ординації від значної шкоди під час повстання Костюшка. Зрештою, вся Замойська ординація опинилася за владою Австрійської імперії, що забезпечило її мирний розвиток на кілька років. На той час у Томашеві була заснована порцелянова фабрика, на якій працювало 50 робітників, яка виробляла гончарні вироби та кам'яний посуд. Були також збудовані нові цегельні заводи та розвинена металургія заліза.

XIX століття 1812 року резиденція ординації була перенесена до Звежинця. Причинами стали переговори з владою Великого герцогства Варшавського та плани передати фортецю Замостя державі. Зрештою, лише 1821 року місто та фортеця Замостя зі смугою землі за тисячу двісті ярдів від фортеці перейшли у власність уряду Царства Польського. Натомість сім'я Замойських отримала маєтки, що були в Мазовії та Підляшші. 12-й ординат Станіслав Костка Замойський (1775—1856), 1811 року заснував публічну бібліотеку Замойської ординації у Варшаві на основі приватних колекцій та Замойської академії, яка була ліквідована 1784 року.

Серйозні зміни до статуту вніс 13-й ординат Костянтин Замойський (1799—1866). 1833 року у Варшаві він заснував Центральне управління маєтків та інтересів Замойських, а головну адміністрацію у Звежинці поділив на адміністративний, юридичний, політичний та економічний відділи, на чолі кожного з яких стояв керуючий. Це було необхідно тому, що ординати часто мали справу не лише з управлінням майном, а й із громадською діяльністю, нерідко перебуваючи за кордоном. У той же час в ординації почали перетворювати кріпосне право на ренту з розрахунку 1 злотий на день поєднаного кріпосного права та 0,15 злотого на день пішки. 1844 року близько 90 % селян вже перебували в оренді. Реформа сприяла розвитку самої ординації та підвищення товарності селянських господарств. Щоб збільшити та стабілізувати дохід, більшість ферм було здано в оренду. Почалася планова лісогосподарська діяльність. У ХІХ столітті площа ординації становила 373 723 га, у ній проживало 107 764 осіб. На його території було 9 міст: Горай, Янів, Юзефів, Красник, Кшешів, Щебжешин, Тарногород, Томашів і Туробін, 291 село, 116 ферм, 41 млин, 8 пивоварних заводів, 7 винокурних заводів, маслоробня, ясла цех, лісопильні, цегельні, печі для випалення вапна. Весь проєкт щорічно приносив близько 1,4 млн злотих прибутку.

Після звільнення селян