Багатоженство — «практика або звичай мати більше ніж одну дружину або чоловіка одночасно». Багатоженство практикувалося багатьма культурами протягом історії.
Хоча Старий Заповіт описує численні приклади багатоженства (один чоловік із кількома дружинами) полігамії серед відданих Богу, більшість християнських груп історично відкидали практику полігамії та підтримували лише моногамію як нормативну. Проте, деякі християнські спільноти в різні періоди практикували або практикують полігамію. Деякі християни активно обговорюють, чи дозволяє або забороняє Новий Заповіт чи християнська етика полігамію і існує кілька християнських поглядів на Старий Заповіт.
Ця дискусія зосереджена майже виключно на багатоженстві (один чоловік має більше ніж одну дружину), а не на поліандрії (одна жінка має більше ніж одного чоловіка), оскільки поліандрія спеціально заборонена законами єврейської Біблії про подружню зраду, яка вузько визначає подружню зраду як практику поліандрія вже одруженою (або зарученою) жінкою або з нею.
Єврейське походження Тора містить кілька конкретних приписів, які стосуються полігінії (чоловіка з кількома дружинами), наприклад, Вихід 21:10: «Якщо він візьме собі іншу жінку, її їжу, її одяг і її обов'язок одружитися, він не зменшиться».The Jerusalem Bible: The Holy Scriptures. стверджує, що чоловік повинен присудити спадщину, яка належить первістку, синові, який насправді народився першим, навіть якщо він ненавидить матір цього сина і більше любить іншу дружину;Deuteronomy 21:15–17 from mechon-mamre.org і стверджує, що цар не повинен мати багато жінок.
Тора може розрізняти наложниць і «субстандартних» дружин із префіксом «до» (наприклад, буквально «взяв до дружин»).Women, similar to wives from vadimcherny.org Незважаючи на ці нюанси біблійної точки зору на полігамію, багато важливих діячів мали більше ніж одну дружину, наприклад Ісав (Бут. 26:34; 28:6-9), Яків (Бут. 29:15-28), Елкана (1 Самуїлова 1:1-8), Давид (1 Самуїлова 25:39-44; 2 Самуїлова 3:2-5; 5:13-16), і Соломон (1 Царів 11: 1-3).
Незважаючи на його поширеність в єврейській Біблії, деякі вчені не вважають, що полігінія була загальною практикою в біблійну епоху, оскільки вона вимагала значного багатства.Gene McAfee «Sex» The Oxford Companion to the Bible. Майкл Куган (та інші), навпаки, стверджує, що «полігінія продовжувала практикуватися навіть у біблійний період, і це засвідчено серед євреїв аж до другого століття нашої ери».
Моногамія Римської імперії була причиною двох пояснювальних записок у творах Йосипа Флавія, які описували, як полігамні шлюби Ірода Великого були дозволені єврейським звичаєм.Antiquities of the Jews, xvii.
Багатоженство було рідкісним винятком в Ізраїлі після вигнання. Практика почала піддаватися критиці та відхилятися в міжзавітний період але є деякі докази полігамії, яка практикувалася в період Нового Завіту. Сувої Мертвого моря показують, що кілька менших єврейських сект забороняли полігамію до і за часів Ісуса. Храмовий сувій (11QT LVII 17–18), здається, забороняє полігамію.
Новий Заповіт Три уривки в пастирських посланнях (1 Тимофія 3:2, 1 Тимофія 3:12 і Тита 1:6) стверджують, що церковні лідери повинні бути «чоловіком однієї жінки». Це було прочитано деякими християнськими деномінаціями як заборона полігамії. Інші стверджують, що полігамія дозволена, але не для церковних лідерів. Треті стверджують, що цей уривок лише заважає лідерам церкви розлучатися зі своїми першими дружинами. У своїй книзі 1990 року Волтер Лок стверджує, що це просто запобігає подружній зраді оскільки «жодному християнину, незалежно від того, наглядач чи ні, не було б дозволено практикувати полігамію».
У Першому посланні до коринтян апостол Павло стверджує, що чоловік повинен мати власну дружину, а жінка — свого чоловіка.Метью Генрі коментує 1 Коринтян 7:Джон Ґілл коментує 1 Коринтян 7 і стверджує, що полігамія є незаконною; і що один чоловік повинен мати лише одну дружину і триматися її; і що одна жінка повинна мати тільки одного чоловіка, і триматися за нього, а дружина має лише владу над тілом чоловіка, право на нього, і може претендувати на використання його: ця влада над тілами одна одної не є такою, оскільки вони можуть, за згодою, або чоловік дозволити дружині, або дружина чоловікові, лежати з іншим.
Незважаючи на те, що Новий Заповіт здебільшого не говорить про це питання, деякі вказують на повторення Ісусом попередніх уривків Писання, зазначаючи, що чоловік і жінка «стануть одним тілом». (Буття 2:24, Матвія 19:3-6) Проте дехто дивиться на 1 Коринтян 6:16: «Або ви не знаєте, що той, хто з'єднується з повією, стає з нею одним тілом? Бо, як написано, „Двоє стануть одним тілом“». Прихильники полігамії стверджують, що це свідчить про фізичний, а не духовний союз.
Більшість християнських богословів стверджують, що в і посилаючись на Ісус прямо стверджує, що чоловік повинен мати лише одну дружину:
Багатоженці не заперечують, що в шлюбі «двоє будуть одно тіло»; вони лише не погоджуються з думкою, що одружений чоловік може бути лише «одною плоттю» з однією жінкою. Якщо припустити, що чоловік одружений, те, що чоловік став «одним тілом» із повією, очевидно, не заперечує його бути «одним тілом» зі своєю дружиною. Крім того, якщо чоловік одружений, він і його дружина є «одним тілом». Додати ще одну дружину означало б, що нова дружина стає «одним тілом» з чоловіком і його поточною дружиною. Гілл стверджує, що полігамісти, не погоджуючись з ідеєю, що одружений чоловік може бути лише «одним тілом» з однією жінкою, насправді не погоджуються з апостолом Павлом, який чітко пояснює, що в християнській угоді чоловік, який уже має одну дружину, не може додавати інша дружина, тому що його тіло належить одній дружині і більше не є його; якщо чоловік додає ще одну дружину, то ця жінка жадає чоловіка іншої жінки. У християнській угоді жінка не повинна бажати чужого чоловіка, як і в Мойсеєвій угоді чоловік не повинен бажати чужої жінки.
Багато критиків полігамії також вказують на послання Павла, які стверджують, що церковні службовці повинні бути поважними, бездоганними та чоловіками самотньої дружини. (1 Тимофія 3, Тита 1) герменевтично грецька фраза mias gunaikos andra є незвичайною грецькою конструкцією, яку можна перекладати кількома способами, включаючи (але не обмежуючись цим): 1) «одна жінка» (заборона множинного шлюбу) або 2) «чоловік-дружина» (що вимагає, щоб старійшини були одружені) або 3) «чоловік першої дружини» (що забороняє висвячувати розлучених).
У період народження Ісуса полігамія (у текстах також називається бігамія або дигамія) розумілася як наявність кількох дружин поспіль, про що свідчить, наприклад, праця Тертуліана De Exhortatione Castitatis. Апостол Павло дозволяв вдовам вступати в шлюб повторно (1 Кор. VII, 39 і 1 Тим. 5:11–16). Павло каже, що тільки жінки старше 60 років можуть складати список християнських вдів, але молодші вдови мусять одружитися повторно, щоб запобігти гріху. Дехто робить висновок, що, вимагаючи від провідників Церкви бути моногамними, Павло позбавив впливу вдівців, які одружилися повторно. Вічна моногамія — навіть після смерті чоловіка — була б більш суворим розумінням моногамії, ніж кодифіковане римським правом, і була б новою та незвичайною вимогою до чоловіків.
На цю тему Вільям Лак пише: «Таким чином, найімовірніше, що в переліку кваліфікацій „чоловік однієї дружини“ розглядається як засудження порнеї — незаконного сексу, хоча, безсумнівно, пункт також забороняв перелюбство — секс з чужою дружиною, полігінія була поза увагою і поза думкою. Питання не в кількості шлюбних зв'язків чоловіка — він міг мати лише один за раз, оскільки імперія була моногамною, — а в його розпусті. Це, звичайно, не скасовує тяжкого гріха одруження і розлучення з метою мати сексуальні стосунки з кількома жінками. Але це теж не є проблемою полігінії».
Період ранньої Церкви Єврейська полігамія суперечила римській моногамії за часів ранньої церкви:Тертуліан, який жив на межі ІІ і ІІІ століть, писав, що шлюб є законним, але полігамія ні:У III столітті Євсевій Кесарійський написав втрачену працю «Про численне потомство стародавніх». Євсевій згадує про це двічі, в Præparatio Evangelica і в Demonstratio Evangelica. Незважаючи на те, що його праця була наведена як приклад множинного шлюбу, який поєднується з аскетичним життям, проблема, яка розглядалася, полягала в контрасті, представленому бажанням патріархів мати численне потомство та шаною, яку стриманість мали християни.
Василій Кесарійський писав у IV столітті множинного шлюбу, що «такий стан вже не називається шлюбом, а полігамією або, справді, помірним розпустою». Він наказав, щоб ті, хто займається цим, були відлучені від церкви на строк до п'яти років, і «тільки після того, як вони виявлять деяке плідне покаяння», їм дозволяли повернутися до церкви. Крім того, він заявив, що вчення проти множинного шлюбу «приймаються як наша звичайна практика не з канонів, а відповідно до наших попередників». Августин писав у другій половині IV ст., щоі «Таїнство шлюбу нашого часу настільки зведено до одного чоловіка та однієї дружини, що не є законним висвячувати нікого як управителя Церкви, крім чоловіка однієї дружини».
Сократ з Константинополя писав у V столітті, що римський імператор Валентиніан I взяв двох дружин і дозволив своїм підданим мати двох дружин, підтверджуючи те, що християни тоді практикували множинний шлюб. Проте, в жодному зі збережених римських законів немає жодних слідів такого едикту. Валентиніан I розлучився зі своєю першою дружиною за Іоанном Малаласом, Пасхальною хронікою та Іоанном Нікійським, перш ніж одружитися на своїй коханці, що Сократ розглядав як двоєженство, оскільки Церква не сприймала розлучення.
Юстин Мученик, Іриней і Тертуліан виступали проти полігамії, засуджуючи її. Тертуліан чітко заперечив заперечення, що полігамія була дозволена для патріархів. Він писав: «Кожна проголошення та розпорядження є (діянням) одного й того самого Бога; який тоді справді, на початку, послав посів раси через поблажливу розслабленість, надану кермам подружніх союзів, аж доки світ має бути поповнений, доки матеріал нової дисципліни не досягне прямоти: тепер, однак, на крайніх межах часу, Він перевірив (наказ), який Він надіслав, і нагадав про поблажливість, яку Він надав» (De Monogamia, розділ VI.). За розділом XVI De Monogamia, Гермоген вважав, що чоловікові дозволено мати кількох дружин. Тертуліан також зробив прямий напад на полігамну практику деяких культів у своїй праці Adversus Hermogenem. Це той самий Гермоген, згаданий вище. Тертулліан пише, що він був лідером секти, який змішав стоїчні, гностичні та християнські погляди, щоб створити нову релігію.
Середньовіччя 673 року Церква провела синод у Гертфорді, Англія, який проходив під наглядом архієпископа Теодора. Глава 10, видана Синодом, проголосила, що шлюб дозволений між одним чоловіком і однією жінкою, а розділення (але не розлучення) надається лише у випадку подружньої зради, але навіть тоді повторний шлюб не дозволяється.
У середньовіччі багато дружин часто отримували шляхом викрадення. Саме з огляду на це ми повинні тлумачити такі закони: Франкські закони 818—819 рр. суворо забороняли викрадення жінок. Закон XXVII, виданий королем Угорщини Стефаном I (1000—1030), проголошує, що викрадач повинен повернути жінку її батькам, навіть якщо він мав з нею статевий акт, і повинен сплатити батькам штраф. За угорським законодавством, викрадена дівчина могла одружитися з будь-ким.
Римські собори 1052 і 1063 років відсторонили від причастя тих мирян, які мали дружину і наложницю одночасно. Розлучення також було заборонено, а повторний шлюб після розлучення вважався полігамією. Миколай Великий (858–867) заборонив Лотарю II Лотаринзькому розлучитися зі своєю безплідною дружиною Теутбергою та одружитися зі своєю наложницею Вальдрадою, від якої він мав кількох дітей. Після того, як собор лотарінгських єпископів, а також архієпископ Кельна і Тріра скасував його шлюб з Теутбергою, Папа скасував це рішення і змусив його прийняти свою дружину назад.